Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
21 лютого 2023 р. справа № 520/8303/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -
встановив:
Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання незаконним та скасування наказу ГУНП в Харківській області № 298 від 03.06.2022р. "Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських ГУНП в Харківській області" в частині застосування дисциплінарного стягнення до капрала поліції ОСОБА_1 , інструктора з особистої безпеки тренінгового центру ГУНП в Харківській області, у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України; 2) визнання незаконним та скасування наказу ГУНП в Харківській області № 285 о/с від 13.06.2022 в частині звільнення капрала поліції ОСОБА_1 , інструктора з особистої безпеки тренінгового центру ГУНП в Харківській області з Національної поліції України, у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України; 3) поновлення ОСОБА_1 в Національній поліції України на посаді інструктора з особистої безпеки тренінгового центру ГУНП в Харківській області; 4) стягнення з ГУНП в Харківській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.06.2022 по день фактичного поновлення на службі в Національній поліції України, який на дату подання позовної заяви складає 45 629 гри. 70 коп.; 5) допущення негайного виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі та стягнення середнього грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідач, Головне управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації) із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце в дійсності і втілилась у недотриманні ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч. 1 ст. 8, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.24 ч.1 ст.23, ч.2 ст.24 Закону України “Про Національну поліцію”, п. 2 абзацу 1 наказу Національної поліції України від 08.04.2022 № 242, п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 №818, за рахунок безпідставної відсутності на службі без поважних причин протягом 01.05.2022р.-03.06.2022р. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноважною особою.
У відповіді на відзив позивач підтримав правову позицію, викладену в позовній заяві, та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник у період 19.10.2020р.-13.06.2022р. проходив службу в лавах Національної поліції України, зокрема, з 11.06.2021р. на штатній посаді інструктора з особистої безпеки тренінгового центру ГУНП в Харківській області; мав спеціальне звання - капрал поліції; згідно з наказом ГУ НП в Харківській області №285 о/с від 13.06.2022р. був звільнений зі служби в поліції з 13.06.2022р. у порядку реалізації накладеного наказом ГУ НП в Харківській області № 298 від 03.06.2022р. дисциплінарного стягнення.
Отже, місцем проходження служби заявником є адреса розташування тренінгового центру ГУНП в Харківській області - м. Харків.
Згідно з викладеними у позові твердженнями заявника, 24.02.2022р. у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації заявник продовжував виконувати свої службові обов'язки за посадою за місцем роботи - тренінговий центр ГУНП в Харківській області; увечері 25.02.2022р. з дозволу свого керівника - начальника тренінгового центру ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 , заявник виїхав до своїх батьків до с.м.т. Шевченково Куп'янського району Харківської області з метою допомоги їм в евакуації до більш безпечного місця; проте, з 26.02.2022р. внаслідок окупації території Куп'янського району Харківської області, у тому числі, с.м.т. Шевченково, припинилось буд-яке транспортне сполучення з с.м.т. Шевченково; добратися до м. Харкова за відсутності власного автотранспорту та за відсутності транспортного сполучення було неможливо; в подальшому внаслідок переслідування з боку окупантів вибратись самостійно з окупованої території було неможливо та небезпечно.
09.05.2022р. начальником тренінгового центру ГУНП в Харківській області Владиславом Діденко було складено рапорт про невиконання капралом ОСОБА_1 усного наказу до 30.04.2022р. про евакуацію на підконтрольну територію України та прибуття за місцем дислокації підрозділу.
За цією подією начальником ГУ НП в Харківській області 10.05.2022р. було видано наказ №611 від 10.05.2022р. про призначення службового розслідування та створено Дисциплінарну комісію у складі: голови - старшого інспектора ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 ; членів комісії - старшого інспектора ВСР УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції Введенського К.К.; старшого інспектора ВП УГІ ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_4 .
Доказів оскарження заявником названого наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять.
Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках між заявником та членами Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять.
Сповіщення про призначення службового розслідування було проведено з урахуванням правил ч.2 ст.27 Дисциплінарного статуту.
У ході службового розслідування відносно позивача був опитаний начальник ТЦ ГУ НП в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_2 , котрий пояснив, що з 24.02.2022р. по 15.03.2022р. капрал поліції ОСОБА_1 перебувала в м. Харків. 15.03.2022 остання виїхала до с. Шевченкове Куп'янського району, у зв'язку з сімейними обставинами. У подальшому капралу поліції ОСОБА_5 неодноразово наголошувалось на необхідності евакуюватись на підконтрольну Україні територію, проте остання повідомляла, що виїхати не має можливості у зв'язку із забороною військовими РФ.
Окрім того, у ході службового розслідування 01.06.2022р. дисциплінарною комісією були здійснені телефонні дзвінки, зокрема, капралу поліції ОСОБА_1 , проте, із зазначеним поліцейським мобільний зв'язок був відсутній; 21.05.2022р. надсилалось запрошення у вигляді смс - повідомлення щодо необхідності прибуття 23.05.2022р. до УГІ ГУНП в Харківській області для надання письмових пояснень, проте, зворотних повідомлень не надходило; також через месенджер “WhatsApp” та “Telegram”, 20.05.2022р. через електронну пошту, направлялось вказане вище запрошення, проте, зворотних повідомлень не надходило.
По факту відмови від надання пояснень, у тому числі, ОСОБА_1 , складено акт про відмову від надання письмових пояснень від 03.06.2022р. №458/119-15/01-2022.
Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 03.06.2022р. (далі за текстом - Висновок).
У тексті Висновку кваліфіковано вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у відсутності на службі без поважних причин 01.05.2022р. по 03.06.2022р., тим самим скоївши прогули, в порушенні вимог ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч.1 ст.8, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.24 ч.1 ст.23, ч.2 ст.24 Закону України “Про Національну поліцію”, п. 2 абзацу 1 наказу Національної поліції України від 08.04.2022 № 242, п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 №818.
Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
03.06.2022р. Висновок був затверджений начальником ГУ НП в Харківській області.
03.06.2022р. начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №298 від 03.06.2022р., яким до заявника з відображених у Висновку мотивів було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
14.06.2022р. начальником ГУ НП в Харківській області було видано наказ №285 о/с від 13.06.2022р., яким на реалізацію наказу ГУ НП в Харківській області №298 від 03.06.2022р. заявника було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію”.
Календарна дата звільнення заявника зі служби у поліції припала на - 13.06.2022 року.
Як з'ясовано судом за матеріалами справи, двома повними попередніми місяцями отримання заявником грошового забезпечення поліцейського без несення заявником служби в поліції є березень-квітень 2022 року.
Згідно з наданою на вимогу суду довідкою ГУ НП в Харківській області за ці місяці заявник одержав 21.089,04грн. при 61 робочому дні служби.
Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника у якості поліцейського складає - 345,72грн.
Не погодившись із правомірністю накладеного дисциплінарного покарання, заявник ініціював даний спір.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд відмічає, що відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до абз. 2 ст. 17 Конституції України визначає, що забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Суд відмічає, що відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).
Як то передбачено ч.1 ст.64 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
За визначенням ч.1 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Отже, правова категорія "службова дисципліна поліцейського" охоплює та поглинає зміст Присяги працівника Національної поліції України, а відтак, скоєння поліцейським порушення Присяги не може бути кваліфіковано за критерієм тяжкості понад звичайний дисциплінарний проступок у розумінні ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту.
Частиною 1 ст.2 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Як указано у ст.6 названого закону, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.12 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський зобов'язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).
У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Окрім того, суд зважає, що інститут Присяги поліцейського визначає безумовний пріоритет публічних інтересів Держави України, інтересів суспільства та інтересів Українського народу над власними приватними інтересами поліцейського.
При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" інститут Присяги поліцейського забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.
Згідно з п.24 ч.1 ст.23 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" до завдань органів Національної поліції України віднесено участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Отже, зміст службової дисципліни поліцейського охоплює, зокрема: 1) дотримання Конституції України; 2) дотримання законів України; 3) дотримання актів Президента України; 4) дотримання актів Кабінету Міністрів України; 5) дотримання наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України; 6) дотримання Присяги поліцейського; 7) дотримання наказів керівників.
Окрім того, у силу ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту до змісту службової дисципліни поліцейського також віднесено такі обов'язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Дисциплінарним проступком поліцейського за визначенням ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відтак, формами дисциплінарного проступку поліцейського є: 1) порушення службової дисципліни; 2) невиконання обов'язків поліцейського; 3) неналежне виконання обов'язків поліцейського; 4) вихід за межі обов'язків поліцейського; 5) порушення обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських; 6) вчинення дій, що підривають авторитет поліції.
До кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги поліцейського; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов'язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 15) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 16) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння; 17) невжиття заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.
Підпунктом 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) закріплено, що під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.
З метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж Статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Процедури та механізми функціонування дисциплінарних комісій в органах та підрозділах Національної поліції України визначені приписами Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджене наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893).
За правилом п.3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.
Згідно з п.10 розділу І Положення №893 забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.
У спірних правовідносинах під час створення Дисциплінарної комісії було дотримано критерій чисельності осіб та критерій неупередженості, службове розслідування було призначено та проведено.
Недоліків в організації службового розслідування, а також нездоланних та непереборних дефектів у процедурі службового розслідування судом під час вирішення спору не виявлено.
Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять.
Заявник був повідомлений належними засобами щодо проведення відносно нього службового розслідування, проте, своїх письмових пояснень не надав, про що було складені акти огдяду засобу електронної комунікації та про відмову від надання письмових пояснень від 03.06.2022р. № 457/119-15/01-2022, №458/119-15/01-2022.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.
Згідно з п.2 розділу IV Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.
Зі змісту наведених норм закону та Порядку №893 слідує, що законодавець наділив поліцейського правом "бути почутим" у ході службового розслідування.
Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання суб'єктами владних повноважень цього права поліцейського не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків службового розслідування, оскільки юридичні наслідки нереалізації поліцейським права "бути почутим" у ході службового розслідування у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із власною поведінкою поліцейського під час службового розслідування, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.
Відсутність у поліцейського згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності з'ясування обставин об'єктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.
Суд вважає, що епізоди вчинків заявника у вигляді відсутності на службі протягом 01.05.2022р.- 03.06.2022р. були вчинений у період запровадженого правового режиму воєнного стану і полягали в ухиленні від виконання завдань поліцейської служб.
Відтак, викладене у Висновку судження Дисциплінарної комісії про вчинення заявником порушення вимог ч.2 ст.19 Конституції України, п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, ч.1 ст.8, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, п.24 ч.1 ст.23, ч.2 ст.24 Закону України “Про Національну поліцію”, п. 2 абзацу 1 наказу Національної поліції України від 08.04.2022 № 242, п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 №818, за рахунок безпідставної відсутності на службі протягом 01.05.2022р.-03.06.2022р. без поважних причин в умовах запровадженого правового режиму воєнного стану суд вважає юридично правильним та фактично підтвердженим.
Порушень у кваліфікації Дисциплінарною комісією діяння заявника за цими епізодами, суд не знаходить.
Явних те очевидних проявів суб'єктом владних повноважень свавілля у реалізації адміністративної дискреції у сфері визначення суворості дисциплінарного покарання (з - поміж окреслених у ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України видів дисциплінарного стягнення поліцейського) судом у ході розгляду справи не виявлено.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії воєнного стану в Україні продовжувався згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, та наразі триває.
Тому з 24.02.2022р. усі військові формування України та правоохоронні органи України (у тому числі і органи та підрозділи Національної поліції України), а також окремі співробітники згаданих суб'єктів владних повноважень у силу ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.12, 21, 22 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" повинні були безвідносно до наявності або відсутності події отримання окремих наказів безпосередніх чи прямих керівників докладати власних зусиль для забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, для забезпечення виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.
У тексті позову власне заявником визнані як обставини власної фізичної відсутності за місцем дислокації тероргану Національної поліції України протягом періоду 01.05.2022р.-03.06.2022р., так і обставини невиконання протягом означеного періоду часу функцій поліцейської служби у будь-якому іншому місці, невжиття взагалі будь-яких заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, із виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.
За своєю формою, змістом та суттю таке діяння явно та очевидно належить до кола чітко визначених законом дисциплінарних проступків поліцейського.
Окремо суд зважає, що у межах даного спору має місце унікальний випадок поєднання одночасної дії трьох факторів, а саме: 1) змісту Присяги працівника Національної поліції України, 2) запровадженої законом беззастережної потреби у безперервності виконання завдань та функцій поліції як нагального та безумовного суспільного інтересу; 3) безперервного тривання з 24.02.2022р. правового режиму воєнного стану, запровадженого на всій території України у зв'язку із збройною агресією ворога, що призводить до абсолютного пріоритету публічного інтересу суспільства на збереження існування Держави Україна над будь-яким приватним власним інтересом конкретного поліцейського, поглинає усі ймовірні ризики професійної діяльності поліцейського, унеможливлює як прояви пасивної форми поведінки, так і ухилення з будь-яких причин від повсякденого та безперервного виконання завдань органів та підрозділів Національної поліції України.
Між тим, самостійне визнання заявником обставин фізичної відсутності на службі з абсолютною невідворотністю нівелює усі наслідки дефектів службового розслідування (у тому числі і в аспекті надання поліцейським пояснень дисциплінарній комісії) і унеможливлює існування будь-яких легітимних сподівань на подальше проходження служби у поліції.
І зміст Присяги працівника поліції, і зміст визначених Законом України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" завдань органів Національної поліції України явно та очевидно поза усякими розумними сумнівами вимагали від заявника вчинення за власною ініціативою діяння із виходу на вільну від окупації ворогом територію України задля продовження повсякденного та безперервного виконання функцій Національної поліції України і тим самим посилення авторитету Національної поліції України в очах громадянського суспільства.
Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.
Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: Дисциплінарну комісію тероргану Національної поліції України та керівника тероргану Національної поліції України, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного.
При цьому, межі дискреції цих суб'єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені Дисциплінарною комісією тероргану Національної поліції України адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру для керівника тероргану Національної поліції України).
Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що повноваження керівників поліції з приводу накладення дисциплінарних покарань розмежовані приписами ст.20 Дисциплінарного статуту, згідно з якою керівник Національної поліції України уповноважений застосовувати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, до всіх поліцейських (ч.3 ст.20); інші керівники застосовують дисциплінарні стягнення в межах повноважень, визначених керівником Національної поліції України (ч.4 ст.20).
Тому підсумково суд вважає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку обставини діяння поліцейського з'ясувала повно, оцінила вірно, вчинене поліцейським діяння в частині епізодів відсутності на службі 01.05.2022р.-03.06.2022р. без поважних причин (тобто прогулів) під час дії запровадженого правового режиму воєнного стану кваліфікувала правильно, норму закону визначила належну, зміст норми права витлумачила відповідно до її дійсної суті, а відтак забезпечила дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (засадничих гарантій притягнення особи до відповідальності не порушила).
Так, Дисциплінарною комісією були взяті до уваги усі істотні та суттєві поза розумним сумнівом аспекти, котрі здатні вплинути на міру відповідальності особи.
Наслідки цього проступку за цими епізодами є явними та очевидними і не підлягають окремому викладенню у тексті Висновку.
Як установлено судом, владний суб'єкт - начальник ГУ НП в Харківській області у спірних правовідносинах діяв виключно на реалізацію суджень Висновку Дисциплінарної комісії.
Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб'єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері поліцейської діяльності судом відносно епізодів відсутності поліцейського на службі 01.05.2022р.-03.06.2022р. без поважних причини під час дії запровадженого правового режиму воєнного стану не виявлено.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - “поза будь-яким розумним сумнівом”, у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - “баланс вірогідностей”.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом подано достатній обсяг доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже поведінка поліцейського, котрий цілком усвідомлює значення власних діянь, має бути зразковою в усіх випадках незалежно від дії будь-яких третіх факторів.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України і ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з'ясував повно та вичерпно, діяння поліцейського кваліфікував правильно, норму закону визначив вірно, зміст приписів цієї норми витлумачив без помилок (перекручень), взяв до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом фактори, наслідки вчиненого поліцейським діяння не спотворив, міру юридичної відповідальності обрав без явного та очевидно нерозумного перевищення меж свободи адміністративного розсуду.
Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб'єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за основною вимогою про скасування наказу стосовно притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Оскільки основна вимога позову задоволенню не підлягає, то усі похідні вимоги також належить відхилити.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.121-123, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева