Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 лютого 2023 року Справа№200/3/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №200/3/23 за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1386610, місцезнаходження: площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ, Донецька область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 лютого 2022 року № 056750007901, прийняте щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу, що дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди її роботи з 07 лютого 1992 року по 05 лютого 1997 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 лютого 2022 року про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням № 056750007901 від 14.02.2022 їй було відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності через недостатній страховий стаж для призначення такої пенсії. Відповідачем при розгляді заяви про призначення пенсії по інвалідності не зараховано до страхового стажу період роботи з 07.02.1992 по 05.02.1997 через те, що в наданій трудовій книжці НОМЕР_2 від 22.12.1986 дата на прийняття дописана іншими чорнилами. Вважає таке рішення протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 03.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №200/3/23 та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано від відповідача: належним чином оформлену копію заяви ОСОБА_1 від 08.02.2022 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та додані до неї документи, розрахунок стажу, у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження.
Ухвалою суду від 01.02.2023 заяву представника позивача Гринька Ігоря Славдійовича про збільшення позовних вимог у справі №200/3/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду.
Ухвалою суду від 06.02.2023 клопотання представника позивача Гринька Ігоря про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задоволено. Визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду. У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залишення позову без розгляду - відмовлено.
02.02.2023 відповідач через систему «Електронний суд» надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Рішенням від 14 лютого 2022 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії по інвалідності через недостатній страховий стаж для призначення такої пенсії. При розгляді заяви про призначення пенсії по інвалідності не зараховано до страхового стажу період роботи з 07 лютого 1992 року по 05 лютого 1997 року через те, що в наданій трудовій книжці НОМЕР_2 від 22 грудня 1986 року дата про прийняття дописана іншими чорнилами. Посилаючись на положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58, вважає, що Головним управлінням не допущені порушення при здійсненні владних повноважень відносно позивача, тому підстав для задоволення позовних вимог не має.
08.02.2023 відповідач через систему «Електронний суд» надав документи на виконання вимог ухвали суду від 03.01.2023.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_3 .
Позивач є інвалідом третьої групи з 10.01.2022. Інвалідність встановлена безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААВ №54888.
08.02.2022 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви були надані наступні сканкопії оригіналів документів: паспорта, ідентифікаційного коду, трудової книжки, довідки МСЕК.
Рішенням від 14.02.2022 №056750007901 пенсійним органом відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з тим, що згідно наданих документів та відомостей реєстру застрахованих осіб страховий страж на дату звернення становить 12 років 7 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 07.02.1992 по 05.02.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 22.12.1986, оскільки дата на прийняття дописана іншими чорнилами.
Для зарахування до страхового стажу вищевказаного періоду роботи необхідно надати підтверджуючу довідку.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.(ст.71 КАС України).
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунту- ються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність дій суб'єкта владних повноважень, його рішень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій чи бездіяльності, а також рішень покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень, зокрема, не може посилатися на ті докази, які не були покладені би в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було обґрунтовано вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Надаючи правову оцін -ку спірним правовідносинам, враховуючи обставини справи, а також оцінюючи наявні докази, що містяться у її матеріалах, суд виходив з наступного.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV у редакції на момент спірних правовідносин).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема: для осіб з інвалідністю II та III груп - від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Згідно ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій, урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1 у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1), подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду.
У пункті 2.1 Порядку 22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком.
До заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 Порядку 22-1.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акта огляду МСЕК.
Відповідно до пункту 4.1. Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
За змістом пункту 4.7 Порядку 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
З аналізу зазначеного вбачається, що нормами Порядку №22-1 установлено певний алгоритм дій пенсійного органу до якого надійшла відповідна заява особи про призначення пенсії.
Так, зокрема, вказаним Порядком передбачено, що органи пенсійного фонду здійснюють розгляд питання про призначення не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів приймають відповідне рішення.
У пункті 4.7 Порядку №22-1, зазначено, що орган, що призначає пенсію не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Таким чином, норми вказаного Порядку вимагають від органу який розглядає заяву про призначення пенсії, прийняття саме вмотивованого рішення - тобто ухваленого за наслідками всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів із зазначенням причин відмови.
Разом з цим, згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відтак, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Порядок ведення трудових книжок на час виникнення спірних правовідносин регулювався "Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).
Згідно з п. 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виробляються арабськими цифрами (число та місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Згідно пункту п.п. б п. 2.17 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці за місцем роботи вносяться окремою строкою з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів
З прийняттям наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), правила заповнення трудових книжок почали регулюватися цією Інструкцією.
П.п. 2.4 глави 2 Інструкції №58 містить такі ж положення щодо внесення записів про трудову діяльність працівника, яким визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відтак, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку).
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_4 позивачка (у спірні періоди, запис №7,8):
- 07.02.1992 прийнята на посаду касира по трудовій угоді в кооператив «Аргиллит» (мовою оригіналу);
-05.02.1997 звільнена за власним бажанням.
Як раніше було зазначено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 лютого 2022 року № 056750007901, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності.
Спірне рішення містить лише посилання на те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 07.02.1992 по 05.02.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 22.12.1986, оскільки дата на прийняття дописана іншими чорнилами.
В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 лютого 2022 року № 056750007901, прийняте щодо ОСОБА_1 , не обґрунтовано належним чином, оскільки не містить конкретний пункт (підпункт) Інструкцій, який був порушений при заповненні трудової книжки.
Самого лише посилання на Інструкцію №58 у відзиві на позов у даному випадку недостатньо. Також суд зазначає, що запис дати прийняття на роботу був зроблений 07.02.1992 коли ще діяла Інструкція № 162, оскільки Інструкція № 58 була затверджена лише 29.07.1993, тобто через один рік і п'ять місяців після внесення відповідного запису. Таким чином, і посилання при обґрунтуванні своїх доводів на Інструкцію №58 відповідачем є недоречним та безпідставним.
Таким чином, суд приходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 лютого 2022 року № 056750007901, прийняте щодо ОСОБА_1 не є обґрунтованим.
Запис у трудовій книжці серії НОМЕР_4 чітко містить відомості щодо роботи позивачки на вищевказаному підприємстві у спірний період, а надання уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу необхідно лише у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Досліджуючи копію трудової книжки, судом не встановлена наявність закреслень чи внесення виправлень. Всі записи здійснені чітким правописом, у чіткій послідовності та у відповідності дати, номеру запису і завірені печаткою роботодавця.
Слід зазначити і про те, що записи трудової книжки позивачки серії НОМЕР_4 (спірні періоди роботи в кооперативі «Аргиллит»), відповідають положенням пункту 2.3 Інструкції №162 та пункту 2.4 Інструкції №58, а саме в частині заповнення записів чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки оскаржуване рішення не містить конкретний пункт (підпункт) Інструкції №162 / №58, який був порушений при заповненні трудової книжки позивачки, тому не відповідає критерію обгрунтованості.
Більш того, суд звертає увагу на те, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17 та від 09.08.2019 по справі №654/890/17.
Крім того, суд наголошує, що відповідачем ні у спірному рішенні, ні у відзиві на позов, не ставиться під сумнів вірність записів в трудовій книжці позивачки про прийняття/звільнення у спірні періоди роботи.
Слід врахувати і те, що відповідно до положень частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Проте, відповідачем не надано жодних документів, підтверджуючих вчинення будь-яких дій для витребування документів чи проведення перевірки достовірності таких документів.
Дослідивши копію трудової книжки позивача, суд зазначає, що з неї чітко вбачаються періоди роботи з 07.02.1992 по 05.02.1997 в кооперативі «Аргиллит» (мовою оригіналу), тому у суду немає підстав вважати, що дані періоди неможливо зарахувати до страхового стажу позивачки.
При таких обставинах суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.02.2022 № 056750007901 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності є протиправним і підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 (справа №826/7380/15) вказала, що верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , а саме: зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу, що дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи позивачки з 07 лютого 1992 року по 05 лютого 1997 року; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивачки від 08 лютого 2022 року про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивачки в правах.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 30.12.2022.
Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись Конституцією України, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1386610, місцезнаходження: площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ, Донецька область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14 лютого 2022 року № 056750007901 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, прийняте щодо ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1386610, місцезнаходження: площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ, Донецька область) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) від 08 лютого 2022 року про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 1386610, місцезнаходження: площа Соборна, буд.3, м. Слов'янськ, Донецька область) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи з 07 лютого 1992 року по 05 лютого 1997 року.
Повний текст рішення виготовлено 21 лютого 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов