20 лютого 2023 року Справа № 160/1915/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
27 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 19.04.2019 року по 27.10.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітка за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 року по 24.12.2021 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 року по 24.1.2021 року, відповідно до Порядка обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у сумі 560657,66 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 та рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 року у справі № 160/5259/21 відповідачем лише 24.12.2021 року проведено виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.04.2019 року по 27.10.2020 року у розмірі 32606,55 грн. замість 593264,21 грн. Вважає, що сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 року по 24.12.2021 року має бути розрахована відповідно до Порядка обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, та становити суму 560657,66 грн.
Ухвалою суду від 01.02.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/1915/22 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 01.04.2022 року зупинено провадження у справі № 160/1915/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії до моменту припинення в Україні воєнного стану; ухвалою суду від 20.02.2023 року провадження у справі поновлено.
Відповідачем 23.05.2022 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що оскільки військова частина не здійснила протиправної бездіяльності стосовно позивача при його звільненні у 2019 році, у зв'язку з чим не може підпадати під дії норми ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, зважаючи на те, що затримка виплати грошової компенсації за додаткову відпустку учаснику бойових дій відбулась не з вини відповідача, а через відсутність правового регулювання виплати такої компенсації. Вважає, що на військовослужбовців не розповсюджуються норми Кодексу законів про працю України; рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 було виконано відповідачем у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом на посаді начальника речової служби тилу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №82 від 19.04.2019 року виключений з 19.04.2019 року зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
На заяву позивача від 19.07.2021 року щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 листом від 19.08.2021 року № 1567 Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено позивача, що на виконання вказаного судового рішення 31.05.2021 року на картковий рахунок було зараховано середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за період з 20.04.2019 року по 24.10.2020 року (включно) в сумі 32606,55 грн. Таким чином станом на 31.05.2021 року було виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 в повному обсязі. Щодо виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб з сум середнього заробітку повідомлено, що відповідно листа Державної фіскальної служби від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15 виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов'язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.
Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 160/5259/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, з урахуванням базового місяця січень 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 19.04.2019 року по день фактичної виплати заборгованості.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 р. у справі №160/5259/21 залишено без змін.
Як вказується позивачем у позовній заяві, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 року у справі №160/5259/21 виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, а також компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 19.04.2019 року була виплачена лише 24.12.2021 року. На підтвердження вказаних обставин надано виписку по надходженням по картці ОСОБА_1 за період 24.12.2021 року, згідно якого 24.12.2021 року на картку було надходження коштів у сумі 28975,65 грн. з призначенням: «Зарплата, військова частина НОМЕР_1 , заробітна плата -РВ 359». Також до суду було надано виписку по надходженням по картці ОСОБА_1 за період 11.10.2021 року, згідно якого 11.10.2021 року на картку було надходження коштів у сумі 25773,80 грн. з призначенням: «Зарплата, військова частина НОМЕР_1 , виконання рішення суду по справі № 160/5259/21».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Водночас, частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відтак, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, а також індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 позовну заяву заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково, визнано бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 р. по 27.10.2020 р. протиправною; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 р. по 27.10.2020 р.
Судом встановлено, що виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 здійснено 31.05.2021 року, що підтверджено платіжним дорученням № 164 від 28.05.2021 року на суму 32606,55 грн.
Щодо визнання протиправним зменшення Військовою частиною НОМЕР_1 розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 19.04.2019 року по 27.10.2020 року суд вказує таке.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20 було зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 р. по 27.10.2020 р.
Вказаним рішенням суду не визначено суми, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 .
Так само і не наведено посилання на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, та не вказано, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 р. по 27.10.2020 р. має бути обрахований з урахуванням зазначеного Порядку.
Доводи позивача зводяться до не погодження з порядком виконання відповідачем судового рішення - рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20.
Суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, врегульовано у стаття 370-383 розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Зокрема, відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, приписами статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Суд зазначає, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (ст.382, ст.383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Так, відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
На підставі вищевикладеного, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15, від 03 квітня 2019 року у справі №820/4261/18, від 09 липня 2019 року у справі №826/17587/18, від 31 липня 2019 року у справі №803/688/18, від 23 липня 2020 року у справі №661/89/17 , від 24 липня 2020 року у справі №501/2172/15-а, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а.
При цьому, при розгляді позовних вимог стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №686/23317/13-а, від 06.02.2019 року у справі №816/2016/17, а також в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №806/2143/15, постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі №580/3376/20.
Суд зазначає, що за наслідками аналізу предмету позову у даній справі вбачається, що фактично спрямований на виконання іншого судового рішення - рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20, яке набрало законної сили, шляхом уточнення способу та порядку його виконання.
При цьому, питання зміни способу або порядку виконання рішення врегульовані статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України, та передбачають подання відповідної заяви про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а не нового позову.
Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є одним із способів виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у справі № 160/15000/20.
Отже, у спірних відносинах наявні обставини, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, або підстав для подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, відповідно до приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
За вказаних обставин, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
У зв'язку з цим, наведені позовні вимоги в окремому судовому провадженні не розглядаються, отже суд відмовляє у їх задоволенні.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.04.2019 року по 24.12.2021 року суд вказує таке.
Як вже судом встановлено, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 160/5259/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, з урахуванням базового місяця січень 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 19.04.2019 року по день фактичної виплати заборгованості.
Судом встановлено, що виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2021 року у справі № 160/5259/21 здійснено 11.10.2021 року, що підтверджено випискою по надходженням по картці ОСОБА_1 за період 11.10.2021 року, згідно якої 11.10.2021 року на картку було надходження коштів у сумі 25773,80 грн. з призначенням: «Зарплата, військова частина НОМЕР_1 , виконання рішення суду по справі № 160/5259/21».
Отже, остаточний розрахунок при звільненні, з урахуванням виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року здійснено 11.10.2021 року. Таким чином відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення - 19.04.2019 року.
Щодо визначення судом фіксованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період у розмірі 560657,66 грн., то суд вважає за необхідне вказати на необхідність врахування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року №13, а також постанов Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 та взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 25773,80 грн. (сума виплачених коштів за рішенням суду) / 593264,21 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, наведений позивачем) *100 = 4,34%. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 4,34% становить: 605,99 грн. (середньоденна заробітна плата позивача)* 4,34% = 26,30 грн.; 26,30 грн. *618 (робочих днів затримки розрахунку) = 16253,40 грн.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Також, судом взято до уваги, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №82 від 19.04.2019 року виключений з 19.04.2019 року зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Проте до суду позивач звернувся лише 13.11.2020 року та 07.04.2021 року, відповідно. Таке зволікання з вирішення питання щодо нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, відповідно, призвело до затримки виплати та збільшення часу затримки розрахунку.
З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 16253,40 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали, а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.04.2019 року по 11.10.2021 року у розмірі 16253,40 грн.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 20 лютого 2023 року.
Суддя Е.О. Юрков