Справа № 456/60/22 Головуючий у 1 інстанції: Бучківської В. Л.
Провадження № 22-ц/811/1873/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
06 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Назар Х.Б.
з участю: представника Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» - Міли-Полякова Д.П.,
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року,-
в січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма Стрийбуд» про стягнення коштів.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що30.01.2019 року між ОСОБА_1 та ТзДВ «Будівельно-монтажна фірма Стрийбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019, предметом якого був продаж майнових прав на об'єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , житловий будинок АДРЕСА_2 , площею 72,05 кв.м., загальною вартістю 684475,00 грн в т.ч ПДВ. Згідно умов договору, загальна вартість майнових прав, що є предметом договору, становить 684 475 грн., оплата яких здійснюється в наступному порядку: 260 677,00 грн. до 04.02.2019 року, 211 798,00 грн. до 07.07.2019 року та 212 000,00 грн. до 05.01.2020 року. Зазначає, що на виконання умов договору, позивач сплатила перший платіж в сумі 260677,00 грн. та завдаток в сумі 5480,00 доларів США. Стверджує, що оскільки будівництво житлового будинку, в якому позивач мала намір придбати квартиру, не розпочалось, 17.08.2020 року між сторонами було досягнуто домовленості про розірвання договору та повернення коштів, у тому числі тих, які сплачувалися готівкою у валюті. Оскільки кошти позивачці не було повернуто в листопаді 2020 року, вона звернулась з позовом до відповідача про стягнення коштів, і рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11.11.2021 року, позов задоволено, стягнуто з відповідача 447 532,61 грн. заборгованості, з них 416 064,04 грн. сума основного боргу, 18853,60 грн. пені, 7905,22 грн. індекс інфляції, 4709,75 грн. 3% річних. Наголошує, що судами встановлено, що сума 5480,00 доларів США є саме завдатком, і що у позивача наявні законні підстави для його стягнення з відповідача. Вказує, що в силу приписів ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталось з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Оскільки ОСОБА_1 при поданні позовної заяви від 24.11.2020 року не скористалася своїм правом згідно з ч. 1 ст. 571 ЦК України щодо сплати їй відповідачем додаткової суми завдатку за порушення кредитором (відповідачем зобов'язання, забезпеченого завдатком, тобто нормою про повернення подвійного розміру завдатку), а тому просить стягнути з відповідача 5480,00 доларів США (другу частину подвійного розміру завдатку), що за курсом НБУ на день подання позову складає 149 484,54 грн. (курс 27,2782 грн. за 1 долар США станом на 04.01.2022 року), штрафні санкції (пеня, 3% річних, інфляційні втрати) на суму основного боргу 416064,04 грн. за період 07.02.2021 року - 14.12.2021 року у складі: пеня в сумі 54133,92 грн., 3% річних в сумі 10635,28 грн., інфляційні втрати в сумі 33118,70 грн., разом 97887,90 грн.; штрафні санкції (пеня за період 04.01.2021 року -03.01.2022 року), 3% річних та інфляційні втрати за період 22.09.2020 року - 03.01.2022 року) на суму основного боргу 149484,54 грн. у складі: пеня в сумі 22594,69 грн., 3% річних в сумі 5391,35 грн., інфляційні витрати 17609,28 грн., разом 45595,32 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма Стрийбуд» на користь ОСОБА_1 гривневий еквівалент завдатку 5480,00 доларів США, що за курсом НБУ складає 149 484 грн. 54 коп. та штрафні санкції: (пеню, 3% річних, інфляційні витрати) за договором купівлі-продажу майнових прав № 35/01.2019 від 30.01.2019 року та договором завдатку в сумі 143 483 грн. 22 коп.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма Стрийбуд» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2929 грн. 68 коп. та витрати на професійну (правничу) допомогу в розмірі 8500 грн.
Рішення суду оскаржило Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апелянт вказує, що за змістом додаткової угоди сторони припинили дію основного договору №35/01.2019 шляхом його розірвання у відповідності до положень 42-43 договору №35/01.2019, тобто за взаємною згодою сторін та за умови відсутності у сторін претензій, що випливають з його умов, а відтак звернення позивачки з вимогою застосувати до спірних правовідносин ч .2 ст. 571 ЦК України та стягнути з відповідача додатковий розмір завдатку вже після припинення основного зобов'язання між сторонами за відсутності претензій, є безпідставними. Вважає, що суд безпідставно звільнив позивачку від доведення наявності у відповідача грошового зобов'язання зі сплати другої частини подвійного розміру завдатку вже після укладення сторонами додаткової угоди від 17 серпня 2020 року про розірвання основного договору, помилково вважаючи наявність преюдиції в цій частині. Зазначає, завдаток, наданий для забезпечення відносин сторін при будівництві об'єкту нерухомості за договором купівлі-продажу майнових прав, повністю втратив свій правовий зміст з моменту розірвання вказаного договору. Стверджує, що стягуючи з відповідача пеню, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що умови повернення коштів визначались додатковою угодою, якими такий вид неустойки як пеня сторонами не погоджувалось. Звертає увагу, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені з суми завдатку, що номінований у іноземній валюті, а саме в доларах США, оскільки сплата заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної, а тому індексація у даному випадку застосуванню не підлягає. Вказує, що відсотки за користування чужими коштами в іноземній валюті, нараховуються лише у разі, якщо предметом договору позики є грошові кошти в національній валюті- гривні, період нарахування таких процентів є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг, оскільки на період закінчення цього строку позика не надавалась. Наголошує, що намагання позивачки виразити грошові зобов'язання у позові у національній валюті жодним чином не змінює суті цих зобов'язань, які сторони виразили у іноземній валюті, а тому не можуть бути до них застосовані нарахування інфляційних втрат на суму боргу. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» Міла - Полякова Д.П., на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма Стрийбуд» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню за період з 07.02.2021 року до 14.12.2021 року пеня, 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне повернення коштів за договорм купівлі - продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року та за розпискою, а також підлягає стягненню додатково сума у розмірі завдатку 5480.00 дол. США, що еквівалентно 149484.54 грн. за договором завдатку та штрафні санкції за несвоєчасне повернення додаткової суми у розмірі завдатку, а саме, пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом на підставі копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» є правонаступником ВАТ «БМФ Стрийбуд» та ПАТ «БМФ Стрийбуд» /а.с. 29-31/.
Судом першої інстанції безспірно встановлено, що 30.01.2019 між ОСОБА_1 та ТзДВ «Будівельно-монтажна фірма Стрийбуд» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019. Предметом договору був продаж майнових прав на об'єкт нерухомого майна, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , площею 72,05 кв.м., загальною вартістю 684475,00 грн в т.ч ПДВ.
Крім того, з розписки директора ТДВ «БМФ «Стрийбуд» Лобойка О.П., вбачається, що директор ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» отримав грошові кошти в сумі 5480 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят) доларів США, еквівалент на момент отримання 149 833,00 (сто сорок дев'ять тисяч вісімсот тридцять три) грн в якості завдатку за договором купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019 від ОСОБА_1 /а.с.20/.
Аналізуючи договір купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019, колегія суддів дійшла до висновку, що такий взагалі не містить такої умови, як внесення покупцем завдатку та не передбачає його розміру.
Згідно умов договору купівлі-продажу майнових прав, позивач повинна була оплатити 260677,00 грн до 04.02.2019, 211798,00 грн до 07.07.2019 та 212000,00 грн до 05.01.2020.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору, позивач сплатила перший платіж в сумі 260677,00 грн.
Копією квитанції №1 АТ «Ощадбанк» від 01.02.2019 підтверджується, що ОСОБА_1 перерахувала ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» 149677,00 грн, а копією квитанції №12 АТ «Ощадбанк» від 30.01.2019 підтверджується, що ОСОБА_1 перерахувала ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» ще 111000,00 грн /а.с. 19/.
Матеріалами справи також підтверджується, що інші платежі, а саме, кошти в сумі 211798.00 грн., внесення яких позивачкою п.17 договору купівлі-продажу майнових прав передбачено до 07 липня 2019 року та кошти в сумі 212000.00 грн., внесення яких передбачено до 05 січня 2020 року, покупцем ОСОБА_1 , незважаючи на те, що договір був чинним, оскільки додаткова угода про розірвання договору була укладена між сторонами договору лише 17 серпня 2020 року, позивачкою не сплачувались, що свідчить про те, що умови договору щодо внесення платежів, позивачкою не в повній мірі були виконані.
Колегія суддів вважає, що оскільки договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року був чинним до дня його розірвання, до 17 серпня 2020 року, то і позивачка, і відповідач повинні були виконувати його умови.
Відповідно до додаткової угоди до договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 17.08.2020, сторони Договору купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019 №35/01.2019 погодили достроково припинити дію Договору шляхом його розірвання у відповідності до положень п.п. 42-43 Договору; здійснити повернення Покупцеві сплаченої ним за Договором частини вартості предмета продажу у сумі 260677,00 грн. шляхом безготівкового перерахування Продавцем коштів на банківський рахунок Покупця протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати оформлення цієї Додаткової Угоди /а.с. 18/.
Слід зазначити, що в додатковій угоді до договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 17.08.2020, відсутня така умова договору, як повернення отриманого ОСОБА_3 завдатку на підставі розписки в розмірі 5480.00 дол. США та додатково суми в розмірі завдатку і підстав для її стягнення.
Як вбачається з роздруківки переписки, ОСОБА_1 в додатку Viber здійснювала переписку з ОСОБА_3 щодо повернення коштів в сумі 5480 доларів США /а.с. 26-28/.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення ОСОБА_1 до директора ТзДВ «БМФ «Стрийбуд» Лобойка О.П. з приводу сплати додаткової суми в розмірі завдатку 5480.00 дол. США із зазначеням передбачених законом чи договором підстав для сплати додаткової суми в розмірі завдатку.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2021 у справі №456/4883/20, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11.11.2021 року, стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» у користь ОСОБА_1 447532,61 грн заборгованості, з яких 416064,04 грн - сума основного боргу, 18853,60 грн - пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, 7905,22 грн - індекс інфляції, 4709,75 грн - 3% річних від простроченої суми заборгованості /а.с.33-36/.
Відповіддю приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Онишкевича Р.І. від 04.01.2022 №66363962 підтверджується, що кошти в сумі 504620,97 грн, з яких 458009,97 грн перераховано ОСОБА_1 на виконання виконавчого листа №456/4883/20 від 29.07.2021, надійшли на його депозитний рахунок 15.12.2021 /а.с. 40/.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
У розумінні поняття завдатку, такий виконує наступні функції: платіжну, яка полягає у тому, що завдаток видається у рахунок належних з боржника за договором платежів (тобто, завдаток є частиною суми, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору за основним договором); забезпечувальну, яка проявляється в тому, що видача завдатку стимулює боржника до належного виконання основного зобов'язання, оскільки у разі порушення забезпеченого завдатком зобов'язання з вини боржника завдаток залишається у кредитора (абз.1 ч.1 ст.571 ЦК); водночас стимулююча дія завдатку певною мірою спрямована і на кредитора, який у разі порушення основного зобов'язання з його вини повинен повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі завдатку чи його вартості (абз.2 ч.1 ст.571 ЦК); підтверджувальну, суть якої зводиться до того, що видача завдатку засвідчує факт укладення основного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто, у кредитора виникає обов'язок повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості у випадку порушення зобов'язання саме з вини кредитора.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення додатково суми у розмірі завдатку 5480.00 дол. США, суд першої інстанції виходив з того, що саме кредитор винен у невиконанні договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019.
Такі висновки суду спростовуються наступним.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019, зокрема пунктів 38, 39 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 38 цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року.
Пункти 42, 43 договору передбачають, що дострокове припинення дії цього договору можливе за умови відсутності у сторін взаємних претензій, що випливають з його умов. Цей договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін, вчиненою у письмовій формі за підписами уповноважених сторонами осіб.
Враховуючи зазначені положення договору, сторони договору купівлі-продажу майнових прав від 30 січня 2019 року №35/01.2019, Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклали додаткову угоду про розірвання договору, пунктом 1 якої погодились достроково припинити дію договору шляхом його розірвання у відповідності до положень п.п. 42-43 договору; а пунктом 2 здійснити повернення покупцеві сплаченої за цим договором частини вартості предмета продажу у сумі 260677.00 грн. шляхом безготівкового перерахування продавцем коштів на банківський рахунок покупця протягом тридцяти днів з дати оформлення цієї додаткової угоди.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в додатковій угоді про розірвання договору від 17 серпня 2020 року йдеться лише про повернення покупцеві ОСОБА_1 протягом тридцяти робочих днів частини вартості предмета продажу в сумі 260677.00 грн., та жодним чином не згадується про повернення та термін повернення коштів за розпискою директора ТДВ «БМФ «Стрийбуд» ОСОБА_3 в розмірі 5480.00 дол. США.
Додаткова угода про розірвання договору від 17 серпня 2020 року взагалі не містить такої умови, як повернення коштів за розпискою директора ТДВ «БМФ «Стрийбуд» Лобойка О.П. про отримання ним коштів в розмірі 5480.00 дол. США, ні про повернення цих коштів у подвійному розмірі з підстав невиконання відповідчем умов договору купівлі-продажу.
Аналізуючи зміст додаткової угоди про розірвання договору від 17 серпня 2020 року, колегія суддів звертає увагу на те, що така була укладена її сторонами з врахуванням пунктів 42, 43 договору купівлі - продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року, які передбачають дострокове припинення дії договору за умови відсутності у сторін взаємних претензій, що випливають з його умов.
А відтак, договір купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019 року його сторонами було розірвано добровільно за взаємною згодою сторін, а не з вини однієї зі сторін договору, про що свідчить відсутність у додатковій угоді умови про те, що договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року розривається з вини ТДВ «БМФ «Стрийбуд» у зв'язку з невиконанням ТДВ «БМФ «Стрийбуд» умов договору.
Тобто, укладаючи додаткову угоду про розірвання договору від 17 серпня 2020 року, сторони договору не мали претензій один до одного
Додаткова угода про розірвання договору від 17 серпня 2020 року не містить умови про те, що договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року припиняється (розривається) з вини ТДВ «БМФ «Стрийбуд», з причин невиконання ТДВ «БМФ «Стрийбуд» зобов'язань за договором купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019 року, термін дії якого ще не закінчився, а відтак, не закінчилась і можливість його виконання..
Аналізуючи змісту додаткової угоди, у якій міститься посилання на пунки 42, 43 договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року, колегія суддів приходить до висновку про те, що у сторін договору відсутні взаємні претензії один до одного, як відсутнє у додатковій угоді посилання на вину ТДВ «БМФ «Стрийбуд», як на підставу укладення додаткової угоди про розірвання договору від 17 серпня 2020 року.
А відтак, договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року, був припинений його сторонами добровільно за взаємною згодою за відсутності будь-яких претензій один до одного.
Договір купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року не був розірваний в судовому порядку з підстав невиконання ТДВ «БМФ «Стрийбуд» умов договору.
Однак суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не дав оцінки зазначеним вище обставинам.
На думку колегії суддів, не відповідає змісту додаткової угоди про розірвання договору від 17 серпня 2020 року висновок суду першої інстанції про те, що оскільки будівництво житлового будинку, в якому позивач мала намір придбати квартиру, не розпочалось, то 17.08.2020 між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленості про розірвання договору та повернення коштів, у тому числі тих, які вона сплачувала готівкою у валюті, оскільки, як вбачається зі змісту додаткової угоди, така укладена за відсутності взаємних претензій сторін договору, що випливають з його умов, а не у зв'язку з тим, що будівництво житлового будинку не розпочалося, і умовою додаткової угоди є повернення покупцеві ( ОСОБА_1 ) сплаченої нею за договором частини вартості квартири в сумі 260677.00 грн., і додаткова угода не містить такої умови, як повернення коштів, які вона сплачувала готівкою у валюті за розпискою.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 сплатила відповідачу завдаток в сумі 5480,00 доларів США (155387,04 грн за курсом НБУ на день подання позовної заяви від 23.11.2020), і такий був сплачений нею на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019.
Такий висновок суду суперечить умовам договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року, яким взагалі не передбачене внесення покупцем завдатку в розмірі 5480.0 дол. США, як не передбачений в договорі такий вид забезпечення виконання зобов'язання, як завдаток.
Суд зазначає, що в основі доктрини vinere contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019 року не передбачено внесення покупцем завдатку, тобто, у позивача було відсутнє зобов'язання (відстуній обов'язок) для сплати коштів в розмірі 5480.00 дол. США.
Розпискою підтверджується, що ОСОБА_1 передала відповідачу 5480.00 дол. США, знаючи про те, що договором купівлі-продажу майнових прав від 30.01.2019 року не передбачене внесення завдатку, що між нею та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з внесення цих коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача додаткової суми у розмірі завдатку 5480.00 дол. США.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, за результатами розгляду якого Стрийським міськрайонним судом Львівської області 25 травня 2021 року ухвалено рішення суду, обґрунтовуючи позовні вимоги, в тому числі і внесенням нею завдатку, не зверталася до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача на її користь додаткової суми у розмірі завдатку.
Стаття 571 ЦК України передбачає правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 571 ЦК України кредитор зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, а укладеною між сторонами додатковою угодою про розірвання договору від 17 серпня 2020 року сторони погодились достроково припинити дію договору купівлі-продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року у відповідності до положень пунктів 42,43 договору, немаючи взаємних претензій, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача ТДВ «БМФ «Стрийбуд» на користь позивачки додаткової суми у розмірі завдатку 5480.00 дол. США, що за курсом НБУ складає 149484 грн. 54 коп., а відтак і нарахованих позивачем на додаткову суму у розмірі завдатку пені, 3% річних та інфляційних у зв'язку з неповерненням цієї суми, оскільки такі можуть бути нараховані лише у випадку підставності та обґрунтованості позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь додатково суми у розмірі завдатку 5480.00 дол. США.
Крім цього, що стосується позовних вимог про стягнення пені та інфляційних на додаткову суму в розмірі завдатку 5480.00 дол. США, то такі не можуть бути нараховані і з тих підстав, що згідно з розпискою кошти передані у валюті, а відтак на них не можуть нараховуватися інфляційні, які можуть нараховуватися лише на кошти, отримані в національній валюті, а облікова ставка НБУ при нарахуванні пені може бути також застосована лише до національної валюти.
За вищенаведеного, колегія суддів також вважає безпідставним та необґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача додаткової суми в розмірі завдатку, що становить 5480.00 дол. США, що еквівалентно 149484.54 грн., пені за період з 04.01.2021 до 03.01.2022, 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.09.2020 - 03.01.2022 на додаткову суму в розмірі завдатку, що становить 5480.00 дол. США, що еквівалентно 149484,54 грн., пені в сумі 22594,69 грн, 3% річних в сумі 5391,35 грн, інфляційних витрат 17609,28 грн. і вважає, що в задоволенні цих вимог слід відмовити.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, якій прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2021, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11.11.2021, у справі №456/4883/20 позов задоволено, стягнуто з відповідача 447532,61 грн заборгованості, з них 416064,04 грн. сума основного боргу, 18853,60 грн пені, 7905,22 грн індекс інфляції, 4709,75 грн 3% річних, що стосується основної суми боргу, то такий складється з суми 260677.00 грн. - частина вартості квартири, та 1580 дол. США, що еквівалентно 155387.04 грн. завдатку, а всього 416064.04 грн.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».
У цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина третя статті 61 ЦПК України 2004 року; частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Натомість висновки судів щодо правової оцінки обставин справи не створюють для суду в іншій справі преюдиції, обов'язкової під час розгляду цієї справи. Суд керується тим, що преюдиція може стосуватися виключно встановлення певних обставин та не передбачає обов'язковості правової оцінки таких обставин іншим судом, що відповідає правилам частини сьомої статті 82 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 756/1539/14-ц (провадження № 61-37762св18)).
Задовольняючи даний позов, суд першої інстанції зазначив, що суд першої та апеляційної інстанції в рішенні Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 25.05.2021 року та в постанові Львівського апеляційного суду від 21.11.2021 року погодилися з доводами позивача та адвоката про те, що сума 5480,00 доларів США є саме завдатком, і що у позивача наявні законні підстави для його стягнення з відповідача.
Суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції, а саме, пеня, 3% річних, інфляційні втрати на суму основного боргу 416064,04 грн за період 07.02.2021 - 14.12.2021 у складі: пені в сумі 54133,92 грн, 3% річних в сумі 10635,28 грн, інфляційних втрат в сумі 33118,70 грн, разом 97887,90 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції не враховано те, що договором купівлі - продажу майнових прав №35/01.2019 від 30.01.2019 року, в якому міститься розділ «Відповідальність сторін», а саме, пункти 33, 34 договору не передбачено відповідальність за невиконання умов договору у виді пені, її розмір та порядок нарахування.
Крім цього, як передбачає ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, разом з тим, позивач розрахував пеню, виходячи з облікової ставки НБУ.
Відповідно до розписки грошові кошти були передані позивачем та отримані відповідачем в розмірі 5480 дол. США, тобто в іноземній валюті, і такі дійсно були передані позивачем та отримані відповідачем в іноземній валюті, чого не заперечували представники сторін.
З огляду на передачу позивачем та отримання відповідачем за розпискою 5480.00 дол. США, колегія суддів в частині стягнення 3% річних вважає, що такі підлягають стягненню в іноземній валюті, в доларах США, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі 1 «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачене в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Оскільки згідно з розпискою позивач передав, а відповідач отримав 5480.00 дол. США, то відповідно розрахунок 3% річних слід розраховувати іноземній валюті, і розмір таких становить 140.08 дол. США.
Що стосується позовних вимог про нарахування та стягнення з відповідача за розпискою інфляційних втрат, то такі не підлягають до задоволення, оскільки інфляційні втрати можуть нараховуватися лише на кошти, отримані в національній валюті, оскільки рівень інфляції встановлено виключно до національної валюти України, а кошти, які передані позивачем та отримані відповідачем за розпискою були передані в іноземній валюті - 5480.00 дол. США.
А відтак, інфляційні втрати та 3 % річних за період з 07.02.2021 - 14.12.2021 року підлягають нарахуванню лише з основного боргу з суми 260677.00 грн., а з суми коштів, отриманих за розпискою, підлягають нарахуванню та стягненню з відповідача лише 3 % річних, і такі підлагють нарахуванню та стягненню в іноземній валюті в розмірі 140.08 дол. США.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 9270.10 грн., з яких, інфляційні втрати в сумі 2606.77 грн. та 3 % річних в сумі 6663.33 грн. з основного боргу в сумі 260677.00 грн. за період з 07.02.2021 - 14.12.2021 року, та 140.08 дол. США за розпискою - 3% річних з суми 5480.00 дол. США, в решті позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» - задовольнити частково.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 червня 2022 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельно-монтажна фірма «Стрийбуд» на користь ОСОБА_1 9270.10 грн., з яких: 6663.33 грн. 3 % річних, 2606.77 грн. інфляційні втрати за договором купівлі-продажу майнових прав № 35/01.2019 від 30.01.2019 року та 3 % річних в розмірі 140.08 доларів США за розпискою.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 16.02.2023 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк