Справа № 462/3009/22 Головуючий у 1 інстанції: Пилип'юк Г.М.
Провадження № 22-ц/811/2927/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
20 лютого 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І.,
без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-
У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що він працював інженером - технологом другої категорії відділу головного технолога на Державному підприємстві «Львівський державний завод «ЛОРТА». 06 вересня 2021 року його було звільнено із займаної посади по ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Вказував, що у день звільнення з ним не було проведено остаточного розрахунку.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2021 року №462/7053/21 стягнуто з відповідача на користь позивача 7 545, 83 грн. заборгованості по заробітній платі, вихідну допомогу у сумі 3 918, 12 грн, компенсацію за 4 календарні дні невикористаної щорічної відпустки у сумі 1 116, 20 грн та 4 000,00 грн середнього заробітку без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Заборгованість по заробітній платі на підставі зазначеного рішення позивачу була виплачена 01 червня 2022 року.
З огляду на вказане просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за період з 02 грудня 2021 року по 01 червня 2022 року у розмірі 34 881, 25 грн.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» (код ЄДРПОУ 30162618, адреса: 79040, м. Львів, вул. Патона, буд.1) на користь ОСОБА_1 17 859 (сімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
У решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 992,40 грн. судового збору.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що висновок суду, що розмір середнього заробітку в сумі 17859,20 грн., буде достатньою мпенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільненні є іше необгрунтованим припущенням суду.
Вказує, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та-, розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.
На думку скаржника, не може вважатись справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи розмір виплат середнього заробітку в сумі 17859.20 грн., оскільки Рішення не містить правового висновку про те, на якій підставі суд зменшив розмір середнього заробітку, який мав сплатити Відповідач за свідому, тривалу затримку виплат з його вини належних мені сум, передбачених Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» трудовим договором та Колективним договором, укладеним на підприємстві.
Просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його прозові вимоги задовольнити у порвному обсязі.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 09 лютого 2023 року, є дата складення повного судового рішення - 20 лютого 2023 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом та матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді інженера - технолога другої категорії відділу головного технолога на Державному підприємстві «Львівський державний завод «ЛОРТА», та 06 вересня 2021 року його було звільнено із займаної посади на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки та наказом від 20 січня 2022 р./а.с. 9/.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2021 року у цивільній справі № 462/7053/21 позов ОСОБА_1 до ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволено частково.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» /п/р НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313, ЄДРПОУ - 30162618, ІПН: 301626113031, м. Львів, вул. Патона, 1/ на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / заборгованість по виплаті заробітної плати за період з квітня по вересень 2021 року у сумі 7545 /сім тисяч п'ятсот сорок п'ять/ гривень 83 копійки без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України; вихідну допомогу у сумі 3918 /три тисячі дев'ятсот вісімнадцять/ гривень 27 копійок без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України; компенсацію за 4 календарних дні невикористаної щорічної відпустки у сумі 1116 /одна тисяча сто шістнадцять/ гривень 20 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 вересня 2021 року по 01 грудня 2021 року у розмірі 4000,00 /чотири тисячі/ гривень без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України, а всього - 16580 гривень 30 копійок.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» /п/р НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313, ЄДРПОУ - 30162618, ІПН: 301626113031, м. Львів, вул. Патона, 1/ на користь ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / судові витрати в розмірі 908,00 гривень. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» /п/р НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», МФО 322313, ЄДРПОУ - 30162618, ІПН: 301626113031, м. Львів, вул. Патона, 1/ на користь держави 908,00 гривень судового збору. /а.с. 10-12/.
Вищезгаданим рішенням встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 279, 05 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно виписки по картковому рахунку № НОМЕР_3 ОСОБА_3 01 червня 2022 року було зараховано 17 488,30 грн. /а.с.13/.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За вказаних обставин, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку.
У пункті 20 Постанови Пленуму ВСУ №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Разом із тим, при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказане узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до представленого позивачем розрахунку середній заробіток позивача з дня ухвалення судового рішення по справі № 462/7053/21, тобто з 02 грудня 2021 року по 01 червня 2022 року /день фактичного розрахунку/ складає 34 881, 25 грн (125*279,05).
За вказаних обставин, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, те, що 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, а ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним підприємством військово-оборонної галузі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_2 шляхом стягнути розмір середнього заробітку в сумі 17 859,20 грн., що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, співмірним із розміром заборгованості, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2023 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.