Ухвала
17 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 293/47/21
провадження № 61 -1792ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання недійсним запису про скасування заповіту,
До Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_1 вказує, що її не було залучено до участі у справі, проте оскаржене рішення впливає на її права та інтереси, оскільки судом першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційним судом, позов задоволено. Визнано недійсним запис про скасування заповіту, вчинений на підставі заяви від 11 березня 1985 року в заповіті ОСОБА_3 від 09 серпня 1979 року, а саме предметом справи є визнання недійним запису про скасування заповіту ОСОБА_3 , зокрема на будинок АДРЕСА_1 . Зазначає, що спірні відносини, які виникли з приводу скасування заповіту ОСОБА_3 безпосередньо впливають та зачіпають особисті майнові права та інтереси ОСОБА_1 з приводу володіння, користування та розпорядження спірним будинком. Окрім того, позивачка не зазначена в заповіті, її чоловік у спадщину не вступив (строк від смерті його матері до його смерті тривав більше 15 років), проте суд задовільнивши позов визнав, що запис про скасування заповіту стосується інтересів позивача, хоча ОСОБА_1 проживає (утримую) у будинку, який є спадковим майном після смерті ОСОБА_3 , яку вона, ОСОБА_1 , доглядала, а також доглядала і чоловіка позивачки ОСОБА_4 до смерті.
Касаційна скарга подана засобами поштового зв'язку 02 лютого 2023 року (відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті).
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 390 ЦПК України просить поновити строк на касаційне оскарження. Щодо підстав для поновлення строку на касаційне оскарження зазначає що про наявність спору у цивільній справі № 293/47/21 щодо визнання недійсним запису про скасування заповіту їй стало відомо лише у січні 2023 року. ОСОБА_1 не брала участі у справі з незалежних від неї причин, про наявність оскаржуваних рішень дізналася лише в січні 2023 року. Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2021 року отримала 20 січня 2023 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року не отримала, однак в заяві від 13 січня 2023 року просила суд видати копії обох судових рішень. Фотокопію матеріалів справи зробила 13 січня 2023 року, з цього часу ознайомилася зі змістом оскаржуваних рішень. На підтвердження вказаних обставин надала копію заяви до Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 січня 2023 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (РОNОМАRУОV v. UКНАІNЕ, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений із поважних причин. Тому суд, поновлює його.
Касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 389 ЦПК України особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою, крім випадку, коли судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи було ухвалено безпосередньо судом апеляційної інстанції. Після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Керуючись статтями 260, 394, 395 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 05 серпня 2021 року.
Відкрити касаційне провадження у справі № 293/47/21.
Витребувати з Черняхівського районного суду Житомирської області цивільну справу № 293/47/21 за позовом ОСОБА_2 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання недійсним запису про скасування заповіту.
Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 17 березня 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук