Ухвала
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 757/17997/14-ц
провадження № 61-1914ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана Поліщук Юлією Віталіївною , на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р.В., Мостової Г. І.,у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в порядку регресу,
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в порядку регресу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 25 174 863,39 грн суми боргу, 1 762 930,15 грн трьох процентів річних від суми основного боргу, 3 654,01 грн судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року в частині стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов'язання скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов'язання відмовлено. В іншій частині заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року у частині, яка не скасована рішенням апеляційного суду, та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року залишено без змін.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року: поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва та ухвали апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року; відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року закрито.
19 липня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надавши строк для усунення недоліків апеляційної скарги, протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 необхідно надати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, вказавши інші підстави його пропуску з урахуванням викладеного в ухвалі та сплатити судовий збір.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Поліщук Ю. В. на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в порядку регресу.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвалою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху. В ухвалі наголошено на сплаті судового збору та неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Зазначено, що оскаржене рішення ухвалено 24 листопада 2014 року, апеляційна скарга подана 19 липня 2022 року, у клопотанні про поновлення строку апелянт вказує, що участь у справі не брала, не була залучена стороною у справі. Вказує, що про наявність заочного рішення дізналась значно пізніше, під час появи судового спору з приводу визначення частки майна боржника, після чого нею було обрано інший спосіб захисту своїх право - визнання недійсним кредитного договору і 29 листопада 2021 року було ухвалено остаточне судове рішення про відмову у позові, тому виникла потреба у оскарженні заочного рішення суду від 24 листопада 2014 року. Апеляційним судом поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження визнана неповажною, з огляду на матеріали справи. Так, ОСОБА_1 не вказує дату, коли дізналась про оскаржене рішення. Водночас, у матеріалах справи наявні докази того, що адвокат Поліщук Ю. В. представляє інтереси як відповідача у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказана представниця брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції (т. 1 а. с. 169). На початку 2016 року у вказаній справі розпочалось провадження за поданням державного виконавця щодо виділення частки у спільному майні для виконання заочного рішення суду, у лютому 2016 року Поліщук Ю. В. брала участь у справі як представник ОСОБА_4 .Водночас, вперше ОСОБА_1 видала довіреність на її представництво в судах Поліщук Ю. В. 26 жовтня 2015 року (т. 3 а. с. 18). 01 березня 2016 року у задоволенні подання відмовлено (т. 3 а. с. 135). Участь у розгляді справи за апеляційною скаргою, за вказаною довіреністю брав представник ОСОБА_5 (т. 3 а. с. 171, 178), як представник ОСОБА_1 . Крім того у матеріалах справи наявна також касаційна скарга ОСОБА_1 подана за заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року (т. 3 а. с. 188), де ОСОБА_1 зазначає, що дізналась про вказані судові рішення 16 березня 2016 року, під час розгляду подання державного виконавця про виділення частки. За результатами розгляду касаційне провадження закрито, оскільки ОСОБА_1 порушено порядок оскарження (т. 3 а. с. 238).
Апеляційний суд вказав, що у розрізі строків, ОСОБА_1 щонайменше з 16 березня 2016 року достеменно відомо про ухвалене заочне рішення, яке вона оскаржує за спливом майже 6-ти років. Крім того, з моменту ухвалення остаточного результату до моменту подачі даної апеляційної скарги пройшло більше року.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримала особисто 29 вересня 2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
У лютому 2023 року ОСОБА_1 через представника Поліщук Ю. В. подала касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що оскаржену ухвалу апеляційного суду отримано 10 січня 2023 року. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України). Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_1 не отримувала ухвалу Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року у зв'язку з чим не могла виконати вимоги вказані у цій ухвалі недоліки, у тому числі щодо подачі клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та сплати судового збору. У матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номерами 0318632259042 та 0110314351533, у якому вказана інформація, що 29 вересня 2022 року ОСОБА_1 власноручно отримано поштове відправлення від Київського апеляційного суду, яким було відправлено Ухвалу Київського апеляційного суду у вправі № 757/17997/14-ц від 19 вересня 2022 року. Із повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номерами 0318632259042 та 0110314351533 вбачається, що на повідомленні міститься відмітка про те, що воно «Вручене особисто» та в графі «Розписка в одержанні» міститься тільки підпис та прізвище ОСОБА_1 за відсутності ім'я чи ініціалів особи, що отримала вказане поштове відправлення. За таких обставин, неможливо ідентифікувати кому саме було вручено лист Київського апеляційного суду в якому містилася ухвала Київського апеляційного суду у справі № 757/17997/14-ц від 19 вересня 2022 року. За результатами проведеної почеркознавчої експертизи було складено висновок експерта № 08/23 від 03 лютого 2023 року, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у графі «Розписка в одержанні» у технічній копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу з трек-номерами 0318632259042 (у лівому верхньому куті) та 0110314351533 (у правому нижньому куті), що надіслане 29 вересня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду, на ім'я судді Лапчевської О. Ф., 22-ц/824/9199/2022, б/р, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; рукописний запис «ОСОБА_1», зображення якого міститься під зображенням підпису від імені ОСОБА_1 у технічній копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу з трек-номерами 0318632259042 (у лівому верхньому куті) та 0110314351533 (у правому нижньому куті), що надіслане 29 вересня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду, на ім'я судді Лапчевської О. Ф., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Тому висновки апеляційного суду про те, що ухвалу Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року було отримано особисто ОСОБА_1 29 вересня 2022 року не відповідають обставинам справи;
апеляційний суд при відмові у відкритті апеляційного провадження фактично залишив апеляційну скаргу без розгляду, а не повернув її;
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначала, що про наявність заочного рішення дізналась значно пізніше, під час появи судового спору з приводу визначення частки майна боржника, після чого нею було обрано інший спосіб захисту своїх прав - визнання недійсним кредитного договору і 29 листопада 2021 року було ухвалено остаточне судове рішення про відмову у позові, тому виникла потреба у оскарженні заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року. Апеляційний суд належним чином не встановив, чи наявні у справі докази вручення ОСОБА_1 копії заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року;
апеляційний суд не врахував, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомлено про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19 (провадження № 61-15286св20) зазначено, що «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) вказано, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження». Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
Апеляційний суд встановив, що:
датою ухвалення рішення, яке оскаржує ОСОБА_1 , є 29 листопада 2014 року;
у квітні 2016 року ОСОБА_1 зверталася із касаційною скаргою на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року;
у касаційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що дізналась про вказані оскаржені судові рішення 16 березня 2016 року, під час розгляду подання державного виконавця про виділення частки;
ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року закрито;
у матеріалах справи наявні докази того, що адвокат Поліщук Ю. В. представляє інтереси як відповідача у справі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказана представниця брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції (т. 1 а. с. 169). На початку 2016 року у вказаній справі розпочалось провадження за поданням державного виконавця щодо виділення частки у спільному майні для виконання заочного рішення суду, у лютому 2016 року Поліщук Ю. В. брала участь у справі як представник ОСОБА_4 .Водночас, вперше ОСОБА_1 видала довіреність на її представництво в судах Поліщук Ю. В. 26 жовтня 2015 року (т. 3 а. с. 18). 01 березня 2016 року у задоволенні подання відмовлено (т. 3 а. с. 135). Участь у розгляді справи за апеляційною скаргою, за вказаною довіреністю брав представник ОСОБА_5 (т. 3 а. с. 171, 178), як представник ОСОБА_1 ;
у розрізі строків, ОСОБА_1 щонайменше з 16 березня 2016 року достеменно відомо про заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва.
Встановивши, що ОСОБА_1 було відомо про заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва з 16 березня 2016 року, у квітні 2016 року ОСОБА_1 зверталася із касаційною скаргою на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року м. Києва, а із апеляційною скаргою вона звернулася 19 липня 2022 року за відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала 29 вересня 2022 року ухвалу Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року із посиланням на те, що згідно висновку експерта № 08/23 від 03 лютого 2023 року, підпис від імені ОСОБА_1 та рукописний запис « ОСОБА_1 » у копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номерами 0318632259042 та 0110314351533 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, необґрунтований з таких підстав.
У випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії (частини перша, третя статті 130 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що ухвалу Київського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримала особисто 29 вересня 2022 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана Поліщук Юлією Віталіївною , на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу в порядку регресу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков