Ухвала
13 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 266/4596/18
провадження № 61-2679св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Маріупольська міська рада, Комунальне комерційне підприємство «Керуюча компанія «Приморська»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Маріупольська міська рада, Комунальне комерційне підприємство «Керуюча компанія «Приморська», про визнання права користування квартирою, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 січня 2022 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Лопатіної М. Ю., Пономарьової О. М.,
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21 березня 2007 року № 71 та ордера на житлове приміщення від 02 квітня 2007 року № 005208 року її бабі ОСОБА_3 і членам її сім'ї, а саме матері ОСОБА_4 , її чоловіку - відповідачу ОСОБА_2 та їй, була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка була приєднана до двокімнатної квартири № 10 за цією ж адресою, як додаткова площа у зв'язку зі збільшенням кількості членів сім'ї основного квартиронаймача, яку у 1976 році було виділено ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрована та проживала з народження, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у ній був зареєстрований її неповнолітній син ОСОБА_5 .
Після отримання ордера на чотирьох осіб шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 розірвано, після чого відповідач виїхав зі спірної квартири і хоча до 2009 року іноді з'являвся, проте з 2009 року він у цій квартирі не проживає.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 .
На цей час у вказаній квартирі зареєстрована вона, її неповнолітній син та ОСОБА_2 , що позбавляє її можливості оформити особовий рахунок на своє ім'я як наймача житлового приміщення і реалізувати своє право на приватизацію житла. З 2007 року відповідач житловим приміщення не користується, його особистих речей у квартирі немає, місце його проживання їй невідоме, добровільно знятися з реєстрації відповідач відмовляється, участі в оплаті житлово-комунальних послуг не бере.
Ураховуючи наведене ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив: визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_2 ; вселити його у зазначену квартиру, зобов'язавши ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні житлом; виділити у користування: йому - ізольовану кімнату житловою площею 13, 03 кв. м у квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 та її сину - у квартирі № 10 , АДРЕСА_3 ; нежитлові приміщення у зазначеній квартирі (приміщення загального користування) залишити у спільному користуванні.
На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначав, що спірна квартира належить до державного житлового фонду. З 17 листопада 1988 року до 21
грудня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . До спірної квартири ОСОБА_2 вселився 31 вересня 1989 року, і з цього часу почав проживати в ній разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 , її донькою ОСОБА_1 та з матір'ю дружини, ОСОБА_3 .
Саме у зв'язку зі збільшенням кількості членів сім'ї квартиронаймача ОСОБА_3 , пов'язаною із його вселенням, ОСОБА_3 було додатково надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Проте після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 його перестали впускати до квартири.
У серпні 2008 року ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право користування вищевказаною квартирою, у задоволенні якого рішенням Апеляційного суду Донецької області від 19 березня 2009 року відмовлено. Цим же рішенням суду частково задоволено його позов, вселено його до спірної квартири та визнано за ним право користування нею. Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні житловим приміщенням. Рішення суду виконане державним виконавцем 05 червня 2009 року, після чого ОСОБА_3 і ОСОБА_4 змінили замки на дверях до квартири, погрожували йому та чинили перешкоди в користуванні квартирою.
Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4 продовжувала чинити йому перешкоди у користуванні квартирою, а після її смерті він все одно позбавлений можливості користуватись квартирою, адже його до квартири не впускали. Від сусідів дізнався, що в квартирі проживають наймачі, оскільки відповідач із сином ще влітку 2017 року виїхали до Російської Федерації в м. Ставрополь.
З приводу проживання у квартирі невідомих людей він звертався у 2018 році до Приморського відділу поліції, на що отримав листа, в якому його повідомлено, що була проведена перевірка законності проживання невідомих осіб у спірній квартирі та рекомендовано звернутись до суду за захистом своїх прав.
Наведені обставини підтверджують наявність поважних причин тривалого непроживання у спірному житлі. Крім того, він є особою з інвалідністю ІІІ групи, у зв'язку з чим проходить тривалий курс реабілітації по 3-5 місяців за межами м. Маріуполя, іншого житла не має.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив зустрічний позов задовольнити.
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області рішенням від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та недоведеністю заявлених зустрічних позовних вимог.
Донецький апеляційний суд постановою від 12 березня 2020 року рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 17 грудня 2019 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд постановою від 29 вересня 2021 року скасував постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд не звернув уваги на те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за одночасної наявності двох умов: 1) непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин на це; не врахував, що обов'язок доказування неповажності причин непроживання відповідача у спірній квартирі покладений на позивача; не надав оцінки доводам відповідача, що він ніколи не втрачав інтерес до спірної квартири і мав намір проживати в ній, проте позивач продовжує чинити йому перешкоди у доступі до спірної квартири; відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи, у зв'язку з чим із 01 лютого 2008 року до 01 квітня 2017 року періодично перебуває на реабілітації у реабілітаційному центрі та санаторії, а тому з поважної причини тривалий час не проживав постійно у квартирі; не звернув уваги на те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, і, як зазначав відповідач, іншого житла, окрім спірної квартири, в нього немає.
Донецький апеляційний суд постановою від 18 січня 2022 року скасував рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2019 року, ухвалив нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_2 . Вселив ОСОБА_2 у спірну квартиру. Зобов'язав ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні цією квартирою. Виділив ОСОБА_2 у користування ізольовану кімнату житловою площею 13, 03 кв. м у квартирі АДРЕСА_2 . Виділив ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у користування у спірній квартирі дві кімнати житловою площею 19, 71 кв. м. Нежитлові приміщення спірної квартири (приміщення загального користування) залишив у спільному користуванні сторін. Здійснив розподіл судових витрат у справі.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 з поважних причин не проживає у спірній квартирі, адже весь час йому чиняться перешкоди у доступі до квартири. Між учасниками справи існує тривалий конфлікт щодо користування ОСОБА_2 цією квартирою та можливості проживання в ній Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 17 лютого 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 18 січня 2022 року, залишити без змін рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 січня 2022 року.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України : неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 301/1288/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 759/14973/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 територіальна підсудність справ Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області визначена за Ленінським районним судом м. Дніпропетровська у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя під час воєнного стану.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
Листом від 04 травня 2022 року № 01-11/22/5/2022 Ленінський районний суд м. Дніпропетровська повідомив, що ця цивільна справа із Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області не надходила.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року направлено до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська копії матеріалів касаційного провадження № 61-2679ск22 у цивільній справі № 266/4596/18, для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2022 року відновлено втрачене провадження у цивільній справі № 266/4596/18 в частині рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2019 року.
27 грудня 2022 року матеріали справи у відновленій частині надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року у зв'язку з відрядженням судді Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Відповідно до частини першої статті 494 ЦПК України на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 06 лютого 2019 року, закриваючи касаційне провадження у справі № 111/2150/13-ц, вказав, що тлумачення частини першої статті 494 ЦПК України свідчить, що допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо провадження втрачено у відповідній частині. При цьому не допускається відновлення втраченого провадження в частині, якщо воно втрачене повністю.
Згідно з частиною третьою статті 494 ЦПК України у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз'яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.
Відповідно до частини четвертої статті 494 ЦПК України після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної
інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 січня 2022 року, з урахуванням ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2022 року, є неможливим, оскільки втрачене повністю провадження у цій справі відновлене судом лише в частині рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим відкрите ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року касаційне провадження підлягає закриттю.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд в ухвалах від 30 грудня 2022 року у справі № 222/675/21, від 16 січня 2023 року у справі № 649/1162/20.
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи, що у зв'язку з неможливістю відновити втрачене судове провадження у повному обсязі вони мають право повторно звернутися до суду першої інстанції у загальному порядку.
Керуючись статтею 260, 401, 415, 494 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Маріупольська міська рада, Комунальне комерційне підприємство «Керуюча компанія «Приморська», про визнання права користування квартирою, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 січня 2022 року закрити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов