Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
14.02.2023м. ХарківСправа № 922/1654/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Красноградської окружної прокуратури Харківської області, м. Красноград в інтересах держави, в особі Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області, с. Наталине
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", м. Полтава
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів
за участю представників учасників справи:
прокурор - Хряк О.О.
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Керівник Красноградської окружної прокуратури Харківської області (далі - прокурор) з вернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (далі - відповідач) в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 19.12.2022) просить суд: визнати недійсною додаткову угоду зі специфікацією №1 від 09.04.2021 до договору №18кр/т про закупівлю товару від 09.03.2021; визнати недійсною додаткову угоду зі специфікацією №2 від 15.09.2021 до договору №18кр/т про закупівлю товару від 09.03.2021; визнати недійсною додаткову угоду зі специфікацією №3 від 08.12.2021 до договору №18кр/т про закупівлю товару від 09.03.2021; стягнути з ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" на користь Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області 150 300 грн. Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідач.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод ціна за одиницю товару, визначена у договорі, з початку його дії збільшилась більше ніж на 10%, що не відповідає вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Тому прокурор просить суд визнати недійсними оспорювані додаткові угоди, оскільки такі не створюють жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з їх недійсністю та стягнути з відповідача суму зайво сплачених коштів.
Ухвалою суду від 24.10.2022 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
05.12.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні як безпідставного та необґрунтованого.
У судовому засіданні 14.02.2023 прокурор підтримав позов у повному обсязі та проси суд його задовольнити.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 14.02.2023 не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до ст. ст. 120, 121 ГПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами, оскільки вони містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення прокурора, суд встановив наступне.
Красноградською окружною прокуратурою у ході вивчення стану законності у сфері публічних закупівель товарів, робіт та послуг виявлено факт порушення інтересів держави внаслідок незаконного підвищення ціни товару, визначеної у договорі про закупівлю.
Зокрема, було встановлено, що Наталинською сільською радою Красноградського району на сайті “prozorro.gov.ua” за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-02-08- 009851-а оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів (ідентифікатор закупівлі UA-2021-02-08-009851-а), предметом закупівлі яких є бензин А-92 у кількості 53000 л, дизельне паливо 52180 л (ДК 021:2015: 09130000-9 - нафта і дистиляти), з очікуваною вартістю закупівлі 2 629 500,00 грн. Основним критерієм визначення переможця зазначено ціну.
У відкритих торгах прийняли участь дві юридичних особи: ТОВ “Лівайн Торг”, код ЄДРПОУ 41449359, з остаточною пропозицією 2 471 730,00 грн (первинна пропозиція 2 471 730,00 грн) та ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна” код ЄДРПОУ 38194448, з остаточною пропозицією 2 628 128,40 грн (первинна пропозиція 2 628 128,40 грн). За результатами відкритих торгів переможцем 26.02.2021 визначено ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна” з остаточною ціновою пропозицією 2 628 128,40 грн.
Так, відповідно до остаточної специфікації розміщеної учасником у розділі електронної картки закупівлі “Документи”, остаточна запропонована ним ціна на товар становить: за бензин А-92 - 24.60 грн/л з ПДВ, за дизельне паливо - 25,38 грн/л з ПДВ.
В подальшому, Наталинською сільською радою в особі Наталинського сільського голови укладено з переможцем відкритих торгів ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна” договір №18кр/т від 09.03.2021 про закупівлю товарів.
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується передати у власність замовника бензин автомобільний А-92, паливо дизельне, код за ДК 021:2015: 09130000-9 - нафта і дистиляти, (далі - товар), в кількості та за ціною, визначеними у специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною (додаток 1 до договору), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.
Пунктом 3.1. договору, визначено що його ціна становить 2 628 128,40 грн з урахуванням ПДВ (з них ПДВ 20% - 438 021,40).
Відповідно до специфікації (додаток №1) до договору про закупівлю товарів №18кр/т від 09.03.2021 сторони дійшли згоди про закупівлю наступних товарів: бензину А-92 у кількості 53000 л, ціною 24,60 грн/л з ПДВ на суму 1 303 800,00 грн з урахуванням ПДВ; дизельного палива у кількості 52180 л, ціною 25,38 грн/л з ПДВ на суму 1 324 328,40 грн з урахуванням ПДВ.
Відповідно до специфікації загальна вартість закупівлі становить 2 628 128,40 грн з ПДВ (з яких ПДВ 20%, тобто 438 021,40 грн).
У подальшому, сторонами укладено низку додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару та зменшення обсягу закупівлі по договору. При цьому, документи, які б підтверджували коливання ціни товару на ринку, до електронної системи не завантажено.
Так, було укладено:
- додаткову угоду №1 від 09.04.2021, якою сторонами зменшено ціну договору з 2 628 128,40 грн до 2 628 107,10 грн з ПДВ. Також зменшено обсяг постачання товару та підвищено ціну за одиницю товару (з ПДВ): бензину А-92 зменшено з 53000 л до 48822 л (з яких 6000 л за ціною 24,60 грн з ПДВ, 42822 за ціною 27,00 грн з ПДВ), дизельного палива з 52180 л до 48329 л (з яких 9550 л за ціною 25,38 грн з ПДВ та 38779 за ціною 27,90 грн з ПДВ).
- додаткову угоду №2 від 15.09.2021, якою сторонами зменшено ціну договору з 2 628 107,10 грн до 2 628 106,98 грн з ПДВ. Також зменшено обсяг постачання товару та підвищено ціну за одиницю товару (з ПДВ): бензину А-92 зменшено з 48822 л до 47621 л (з яких 6000 л за ціною 24,60 грн з ПДВ, 12000 за ціною 27,00 грн з ПДВ, 29621 за ціною 29,10 грн з ПДВ ), дизельного палива з 48329 л до 47036 л (з яких 9550 л за ціною 25,38 грн з ПДВ, 2500 за ціною 27,90 грн з ПДВ, 34986 за ціною 28,08 грн з ПДВ).
- додаткову угоду №3 від 09.03.2021, якою сторонами зменшено ціну договору з 2 628 106,98 грн до 1 698 609,00 грн з ПДВ. Також зменшено обсяг постачання товару та підвищено ціну за одиницю товару (з ПДВ): бензину А-92 зменшено з 47621 л до 34000 л (з яких 6000 л за ціною 24,60 грн з ПДВ, 12000 за ціною 27,00 грн з ПДВ, 16000 за ціною 29,10 грн з ПДВ ), дизельного палива з 47036 л до 28050 л (з яких 9550 л за ціною 25,38 грн з ПДВ, 2500 за ціною 27,90 грн з ПДВ, 16000 за ціною 28,08 грн з ПДВ).
Таким чином, до договору від 09.03.2021 у період з 09.03.2021 по 08.12.2021 внесені зміни вартості одиниці товару через що вартість бензину А-92 збільшилась загалом з 24,60 грн за літр до 29,10 грн за літр, що склало 18,29% від початкової вартості товару. Вартість дизельного палива збільшилась з 25,38 грн за літр до 28,08 грн за літр, що склало 10,6% від початкової вартості товару.
Підставою внесення змін до істотних умов договору №18кр/т від 09.03.2021 у додаткових угодах №1 та №2 вказана необхідність зміни ціни на підставі п.2 ч.5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” (в редакції що діяла на час укладення додаткової угоди), а саме, як зазначено сторонами у тексті додаткової угоди, у зв'язку з коливанням ціни на товар який накуповується.
Так, для внесення змін до договору постачальником надано покупцеві довідку Харківської торгово-промислової палати яка носить довідково-інформаційний характер №792/21 від 02.04.2021 про вартість бензину А-92 та дизельного палива на території м. Харкова та Харківської області станом на 01.04.2021. При цьому інформація про динаміку цін на вказані найменування товарів в довідці відсутня, оскільки не містить інформації про рівень цін за попередні періоди (дні, місяці, роки). На підставі вказаної довідки сторонами укладено додаткову угоду №1 від 09.04.2021 якою сторонами зменшено ціну договору з 2 628 128,40 грн до 2 628 107,10 грн з ПДВ, зменшено обсяг постачання товару та підвищено ціну за одиницю товару (з ПДВ): бензину А-92 зменшено з 53000 л до 48822 л (з яких 6000 л за ціною 24,60 грн з ПДВ, 42822 за ціною 27,00 грн з ПДВ), дизельного палива з 52180 л до 48329 л (з яких 9550 л за ціною 25,38 грн з ПДВ та 38779 за ціною 27,90 грн з ПДВ).
Крім того, постачальником надано покупцеві довідку Харківської торгово-промислової палати, яка носить інформаційний характер №2080/21 від 02.09.2021 про вартість бензину А-92 та дизельного палива на території м. Харкова та Харківської області станом на 02.09.2021, при цьому інформація про динаміку цін на вказані найменування товарів в довідці відсутня, оскільки не містить інформації про рівень цін за попередні періоди (дні, місяці, роки).
На підставі вказаної довідки сторонами укладено додаткову угоду №2 від 15.09.2021 якою сторонами зменшено ціну договору з 2 628 107,10 грн до 2 628 106,98 грн з ПДВ, зменшено обсяг постачання товару та підвищено ціну за одиницю товару (з ПДВ): бензину А-92 зменшено з 48822 л до 47621 л (з яких 6000 л за ціною 24,60 грн з ПДВ, 12000 за ціною 27,00 грн з ПДВ, 29621 за ціною 29,10 грн з ПДВ ), дизельного палива з 48329 л до 47036 л (з яких 9550 л за ціною 25,38 грн з ПДВ, 2500 за ціною 27,90 грн з ПДВ, 34986 за ціною 28,08 грн з ПДВ).
Додаткова угода №3 від 08.12.2021, якою сторонами зменшено ціну договору з 2 628 106,98 грн до 1 698 609,00 грн з ПДВ, зменшено обсяг постачання товару та підвищено ціну за одиницю товару (з ПДВ): бензину А-92 зменшено з 47621 л до 34000 л (з яких 6000 л за ціною 24,60 грн з ПДВ, 12000 за ціною 27,00 грн з ПДВ, 16000 за ціною 29,10 грн з ПДВ ), дизельного палива з 47036 л до 28050 л (з яких 9550 л за ціною 25,38 грн з ПДВ, 2500 за ціною 27,90 грн з ПДВ, 16000 за ціною 28,08 грн з ПДВ), укладена взагалі без жодних обґрунтувань, тобто постачальник ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна” не надав замовникові жодних документів окрім додаткової угоди щодо підвищення ціни за одиницю товару.
У відповідь на запит Красноградської окружної прокуратури щодо надання документів, якими постачальник обґрунтовував необхідність зміни ціни в рамках договору №18кр/т від 09.03.2021, Наталинська сільська рада надала копію цінової довідки №792/21 від 02.04.2021 (яка також містить лише інформацію про середню ціну на пальне за найменуваннями бензин А-92, А-95, дизельне паливо, станом на конкретну дату - 01.04.2021), а також копії наказів ТОВ “Татнєфть-АЗС-України” №149 від 23.03.2021 та №398 від 06.09.2021, якими підприємство встановлює ціни на пальне станом на конкретну дату. Будь-яких інших документів, окрім вищенаведених, постачальником ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна” у період укладання додаткових угод до договору замовнику не надавалось. Отже, зміни внесені до договору від 09.03.2021 №18кр/т вищевказаними додатковими угодами здійснені без належного документального обґрунтування зростання ціни визначених у договорі товарів, оскільки інформаційні довідки Харківської торгово-промислової палати містять інформацію про середню ціну на пальне за найменуваннями бензин А-92, А-95, дизельне паливо, на конкретну дату та не містять інформації про середню ціну на пальне на ринку (не наведено розрахунок вартості палива станом на попередні календарні дати, у тому числі, на дату подання цінової пропозиції, дату укладення договору, не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення чи зменшення), відображають інформацію про пальне та території м. Харкова та Харківської області, а не в цілому по Україні.
Отже, прокурор вказує на те, що сторонами, всупереч інтересів держави, без будь-яких належних на те підстав, без жодного належно обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на бензин та дизельне паливо, в порушення норм Закону України “Про публічні закупівлі” (чинного на момент укладення договору та здійснення правовідносин) та положень укладеного договору, укладено додаткові угоди згідно яких суттєво зменшено обсяги пального, що планується закупити, та безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації.
Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокурором у даній справі суд зазначає наступне.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України “Про прокуратуру”.
У ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Тлумачення ч. З ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв'язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з ч.ч. З, 4, 5 ст.53 ГПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави” висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України “Про прокуратуру”.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
У постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.
У даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час укладання додаткових угод до договору №18кр/т від 09.03.2021 сторонами порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що створило ризик до протиправного витрачання коштів бюджету, нераціонального та неефективного їх використання.
Укладення додаткових угод до договору №18кр/т від 09.03.2021 всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про публічні закупівлі” є прямим порушенням законності в бюджетній системі, яке сприяє розвитку інфляційних процесів у країні, підриває довіру громадян і спричиняє вагомий матеріальний і моральний збиток, що не може не відобразитись на державних інтересах та авторитеті держави.
Означене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Менчинська проти Російської Федерації” зазначено, що за певних обставин (для захисту прав безпомічних груп населення (дітей, інвалідів), у випадках, коли таке порушення стосується інтересів великої кількості громадян або коли вимагається захистити інтереси держави, виступ прокурора на боці однієї з сторін може бути виправданим.
Так, Велика Палата Верховного Суду у п.36 постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, провадження №12- 194гс19 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17.04.2019 та 18.04.2019 у справах №923/560/18 та №913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18 та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п.37 постанови).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п.38 постанови).
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п.39 постанови).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо, (п.40 постанови).
У зв'язку з тим, що договір та додаткові угоди до нього укладались у 2021 році між ТОВ “Татнєфть-АЗС-Україна” та Наталинською сільською радою в особі Наталинського сільського голови, яка діяла в межах повноважень, передбачених Законом України “Про місцеве самоврядування”, у даному спорі Наталинська сільська рада є стороною договору, платником коштів та суб'єктом на користь якого мають бути повернуті надмірно сплачені кошти, тобто є належним позивачем.
Відповідно до п. З ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Згідно з п. п. 4, 7 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) додаткових угод до договору, на підставі якого ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковими угодами до договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України “Про публічні закупівлі” та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.
Виплата коштів у зв'язку з укладенням додаткових угод зумовило втрату бюджетних коштів у розмірі 150 300,00 грн, що негативно вплинуло на видаткову частину бюджету, а тому є порушенням економічних інтересів держави, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України покладає на органи прокуратури обов'язок здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред'явлення та підтримання даного позову.
За аналогічних обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність порушення інтересів держави у разі безпідставного укладення додаткових угод про збільшення ціни за одиницю товару при закупівлі товарів за кошти бюджетів різних рівнів у постановах від 18.08.2020 справа №913/151/19, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 23.01.2020 у справі №907/788/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 15.03.2018 у справі №910/4474/17).
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Красноградською окружною прокуратурою Харківської області повідомлено позивача - Наталинську сільську раду про намір звернутися до господарського суду в їх інтересах із зазначеним позовом листом від 29.07.2022 № 59-334вих-22.
Разом з тим, з відповіді на вказане повідомлення (№2170/02-25 від 03.08.2022) вбачається що Наталинська сільська рада не має наміру звертатися до суду з позовом про визнання додаткових угод недійсними та повернення надмірно сплачених коштів за спірним договором.
Враховуючи викладене, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом у зв'язку із доведеною бездіяльністю вказаного компетентного органу та необхідністю захисту інтересів держави в даному випадку.
У частині першій ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами 4, 5 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
У даній справі сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до Закону України Про публічні закупівлі" (далі - Закон), цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону, договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно з частиною 5 статті 41 Закону, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
У абзаці 2 частини 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме: за пунктом 2 частини 5 наведеної норми - у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю що надає сторонам право змінювати умови договору щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.
Суд зазначає, що будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону Про державні закупівлі нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначив, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" роз'яснено, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. При цьому норма пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Разом з тим, виходячи зі змісту частини першої статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов'язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Ураховуючи викладене, при кожному внесенні змін до договору про закупівлю у вищезазначеному випадку шляхом укладання додаткової угоди до договору, сторони договору зобов'язані належним чином виконувати умови такого договору з урахуванням змінених його умов кожного разу. Водночас внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
У документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №924/1240/18 з подібних правовідносин вказав, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.
Надаючи оцінку також і ціновим довідкам Харківської торгово-промислової палати, суд вважає, що такі не підтверджують коливання ціни палива на ринку, не містять розрахунку його вартості станом на дату подання цінової пропозиції і дату укладення додаткових угод до договору; такими доказами не наведено динаміки зміни ціни в бік збільшення або зменшення, тому не можуть бути належним доказом у справі. Більш того, такі цінові довідки є орієнтованими, повинні уточнюватись з урахування конкретного періоду та умов договору та можуть бути використані для проведення консультацій щодо рівня роздрібних цін палива на внутрішньому ринку.
Таким чином, необхідність внесення зазначених змін ціни не можна вважати обґрунтованою та такою, що підтверджена документально.
З урахуванням викладеного, доводи відповідача у цій частині спростовується вищезазначеним.
Суд також зазначає, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом, тим самим спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі". Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 913/166/19.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма (ч. 4 ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі") застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 04.08.2021 у справі №912/994/20 з подібних правовідносин виклав правову позицію про те, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (п. 57 постанови).
Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголосив, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону "Про публічні закупівлі".
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи наведене, розглянувши матеріали та перевіривши обставини справи суд зазначає, що укладені додаткові угоди суперечать вимогам законодавства, зокрема, частині 5 статті 41 Закону Про публічні закупівлі та положенням статті 203 ЦК України, оскільки вартість бензину А-92 збільшилась загалом з 24,60 грн за літр до 29,10 грн за літр, що склало 18,29% від початкової вартості товару. Вартість дизельного палива збільшилась з 25,38 грн за літр до 28,08 грн за літр, що склало 10,6% від початкової вартості товару.
Тому суд дійшов висновку, що такі угоди слід визнати недійсними.
Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача зайво сплачених коштів, суд зазначає наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постановах Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15, Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
У цій справі недійсними визнаються додаткові угоди до договору.
Недійсність цих додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором про закупівлю товару №18кр/т від 09.03.2021, тобто зобов'язання є договірними.
Подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 22.07.2022 у справі № 917/1062/21.
У ч.2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ст. 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч.1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами гл.54 ЦК “Купівля-продаж”, і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст. 1212 ЦК.
В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначає, що фактично Наталинською сільською радою сплачено за договором 1 698 609,00 грн. Проте, сума належна до сплати за ціною встановленою договором (без урахування зміни ціни за додатковими угодами) становить 1 548 309,00 грн.
Отже, відповідно до поданого розрахунку, зайво сплаченими є 150 300,00 грн.
Враховуючи, що додаткові угоди №№ 1-3 до спірного договору визнаються судом недійсними, сторони повинні керуватись умовами договору щодо ціни товару, встановленій саме у договорі.
Відповідно, отримана відповідачем оплата у сумі 150 300,00 грн за товар, який не був ним поставлений (зайво сплачені кошти), підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на підставі ч.1 ст. 670 ЦК.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати недійсними додаткову угоду зі специфікацією №1 від 09.04.2021; додаткову угоду зі специфікацією №2 від 15.09.2021 та додаткову угоду зі специфікацією №3 від 08.12.2021 до договору №18кр/т про закупівлю товару від 09.03.2021.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448) на користь Наталинської сільської ради Красноградського району Харківської області (63343, Харківська область, Красноградський район, с. Наталине, вул. І. Сенченка, 89) - 150 300,00 грн., надмірно сплачених за договором від 09.03.2021 №18кр/т.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) - 9924,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Прокурор - Красноградська окружна прокуратура Харківської області (63300, Харківська область, м. Красноград, вул. Бєльовська, 73А).
Позивач - Наталинська сільська рада Красноградського району Харківської області (63343, Харківська область, Красноградський район, с. Наталине, вул. І. Сенченка, 89, код ЄДРПОУ 24288081).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (36010, м. Полтава, вул. Половки, 62, код ЄДРПОУ 38194448)..
Повне рішення підписано 21 лютого 2023 року.
Суддя О.В. Погорелова