21.02.2023 Справа № 914/310/23
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів,
до відповідача:Комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради, м. Борислав Львівської області,
про: стягнення 101'993,71 грн - заборгованості,
Представники сторін не викликались (не повідомлялись).
Встановив
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ПАТ «Львівобленерго» до КП «Вододар» Бориславської міської ради про стягнення 101'993,71 грн - заборгованості.
Ухвалою суду від 24.01.2023 позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
30 січня 2023 року відповідач подав відзив на позов у якому вказав, що згідно з платіжним дорученням № 7298 від 26.01.2023 на суму 101'993,71 грн сплатив заборгованість, яка є предметом спору. У вказаному платіжному дорученні вказано призначення платежу «за листопад 2022 року». Так, відповідач просить закрити провадження у даній справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
31 січня 2023 року позивач подав клопотання про закриття провадження у даній справі, повідомивши про сплату відповідачем боргу, додатком до якого долучено платіжне доручення № 7298 від 26.01.2023 на суму 101'993,71 грн. Одночасно, позивач просить стягнути з відповідача відшкодування витрат на правову допомогу та повернути судовий збір.
Як з'ясовано судом, предметом спору є стягнення 101'993,71 грн заборгованості за листопад 2022 року за поставлену електричну енергію. Згідно з платіжним дорученням № 7298 від 26.01.2023 відповідач сплатив 101'993,71 грн, що підтверджується як матеріалами справи.
Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору.
Суд роз'яснює учасникам справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Враховуючи вищенаведене, оглянувши і дослідивши матеріли справи та подані докази, суд дійшов висновків про те, що предмет спору у справі припинив існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Частиною четвертою статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору.
Щодо повернення судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у визначеному законом розмірі, що дорівнює 2?684,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відтак, забезпечуючи стороні право на повернення з Державного бюджету України сплаченого нею судового збору, перевіривши зарахування відповідних коштів до бюджету, суд вважає за можливе задовольнити подану заяву позивача та повернути 2?684,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 125 від 05.01.2023.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
З огляду на те, що позивач не підтримує своїх позовних вимог і заявляє про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10'400,00 грн.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначає про такі етапи, які повинні бити виконані стороною, для можливості отримати відшкодуванням витрат на професійну правову допомогу.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначено у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або звласної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має, сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Оцінюючи виконання заявником вимог закону щодо можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
1) На виконання своїх обов'язків та задля реалізації своїх прав, позивачем заявлено у позові попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, серед яких вказано 10'400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2) 31.01.2023 позивачем у клопотанні про закриття провадження заявлено про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Водночас, у матеріалах справи уже були наявні Договір № 22/12-13 про надання правничої допомоги від 26.12.2022, рахунок на оплату № 22/203 від 26.12.2022 на суму 10'400,00 грн та платіжне доручення № 22412 від 29.12.2022 на суму 10'400,00 грн. Вказані документи були подані разом із позовною заявою.
09.02.2023 позивачем додатково подано до суду акт здачі-приймання виконання робіт (надання послуг) від 06.02.2023 про надання правової допомоги у справі № 914/310/23.
Таким чином, суд зазначає, що позивачем не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), як і письмових пояснень щодо ненадання такого. Заявник обмежився лише наданням суду акту приймання-передачі виконаних робіт, у якому не вказано жодних конкретних робіт (наданих послуг), лише вказано правнича допомога була надана.
26.12.2022 між Адвокатським об'єднанням «Юріс Консультус» та ПАТ «Львівобленерго» укладено Договір № 22/12-13 про надання правничої допомоги. За умовами цього Договору АО приймає на себе зобов'язання забезпечувати представництво Клієнта у суді та надати інші види правничої допомоги, а Клієнт приймає на себе зобов'язання оплачувати надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання доручень Клієнта. Попередня інформація про справу: Господарський суд Львівської області, перша інстанція, позивач ПрАТ «Львівобленерго», відповідач КП «Вододар», предмет стягнення 101'993,71 грн (п. 1.1. та 1.2. цього Договору).
Згідно з п. 2.1. Договору про надання правової допомоги, АО бере на себе зобов'язання, в межах предмету Договору: - Представляти інтереси Клієнта в судах, а також інших органах при розгляді правових питань, зі всіма правами, наданими законом стороні, третій особі, заявнику, стягувачу, боржнику, іншій особі, що бере участь у судовому процесу; - складати процесуальні документи, листи, запити, виконувати необхідні розрахунки тощо; - здійснювати самостійний пошук та виявлення документів і речей, які можуть бути доказами у справі; - надавати роз'яснення з правових питань, рекомендації з оптимального вирішення справи; - інформувати Клієнта про перебіг справи, перспективи її вирішення; - вживати заходи щодо добросовісного вирішення спору і виконання боржником своїх зобов'язань в позасудовому порядку або під час розгляду справи у суді, у тому числі із застосуванням інститутів медіації та врегулювання спору за участю судді.
Вартість правничої допомоги становить: авансова оплата - 10400,00 грн (п. 4.1. Договору про надання правничої допомоги).
Згідно з платіжним дорученням № 22412 від 29.12.2022 позивачем оплачено АО «Юріс Консуль» 10'400,00 грн згідно рах. № 22/203 від 26.12.2022 оплата за договором 22412.
Актом здачі-приймання від 06.02.2023 підписаним між АО та позивачем, підтверджено надання АО Клієнту якісно, своєчасно і в повному обсязі, умови договору виконані повністю й відповідно до вимог Клієнта., оплата здійснена повністю і відповідно до умов договору, жодних претензій одна до одної не мають.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Одночасно, ВП ВС у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 вказує: «Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону N 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону N 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18».
Отже, оцінюючи надані заявником докази, якими останній обґрунтовує підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що між позивачем та АО «Юріс Консультус» було укладено Договір про надання правової допомоги, зокрема, у Господарському суду Львівської області у справі № 914/310/23 (дана справа). Вартість правничої допомоги становить 10'400,00 грн. Пунктом 2.1. цього Договору закріплено зобов'язання АО за цим Договором (з'ясовано вище). Актом здачі-приймання від 06.02.2023 сторони Договору підтверджують, що правнича допомога надана якісно, своєчасно і в повному обсязі, умови договору виконані в повному обсязі.
Предметом спору було 101993,71 грн заборгованості за надані послуги з розподілу електричної енергії за місяць листопад 2022 року. Відповідачем у даному спорі є Комунальне підприємство «Володар» Бориславської міської ради. Основними доказами у даній справ є Договір про надання послуг з розподілу електричної енергії з додатками та акт приймання-передачі, який підписано сторонами без зауважень з проставленням печатки. Як наслідок, відповідач не заперечував позов та сплатив борг після відкриття провадження у справі.
Отже, проаналізувавши вказані вище обставини, враховуючи право сторони на доведення своїх витрат, зокрема, і право на подання детального опису робіт (наданих послуг), яким можна було б підтвердити перелік, вид, спосіб, тощо надання тих чи інших робіт, беручи до уваги, що даний є позов є малозначним, для складення позовної заяви не було необхідності у витрачати значний час, що підтверджується і обсягом самої позовної (4 ст.), застосовуючи у сукупності критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, те що справа містить два основних докази, тощо, суд дійшов висновку задовольнити клопотання заявника частково та відшкодувати позивачу 2'500,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 123, 124, 126, 129, 231, 232, 233, 234, 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» суд
1. Провадження у справі № 914/310/23 ПАТ «Львівобленерго» до КП «Вододар» Бориславської міської ради про стягнення 101'993,71 грн заборгованості - закрити.
2. Повернути Приватному акціонерному товариству «Львівобленерго» (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок 3; ідентифікаційний код 00131587) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2?684 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією № 125 від 05.01.2023.
3. Стягнути з Комунального підприємства «Вододар» Бориславської міської ради (82300, Львівська область, місто Борислав, вулиця В. Великого, будинок 229А; ідентифікаційний код 37650131) на користь Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок 3; ідентифікаційний код 00131587) 2'500,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
4. У відшкодуванні решти розміру витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена у порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Трускавецький В.П.