ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.02.2023Справа № 910/14347/22
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 29) стягнення заборгованості у розмірі 107 279 грн. 50 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Фізична особа - підприємець Мазурик Богдан Володимирович (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 107 279 грн. 50 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором - заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14347/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
13.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
31.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
07.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.12.2022 року була направлена на адреси Сторін, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 02.01.2023 року, 05.01.2023 року уповноваженим особам сторін.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
13.12.2021 року між Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (Замовник) було укладено Договір - заявку на перевезення вантажу №2407, за яким узгоджено: дата навантаження 14.12.2021 року, адреса завантаження: 8200 Veszprйm, Kisto u. 8., 2170 hrsz, перевезення вантажу з терміном доставки з 16.12.2021 року по 16.12.2021 року, фрахтова сума 2750 євро (по курсу НБУ на дату розвантаження), митний перехід - Чоп, автомобіль АО 1307 СН. (а.с.9)
Умови оплати - безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого Виконавцем за допомогою факсимільного зв?язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору - заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року Позивач надав послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом 8200 Veszprйm (Угорщина) - м/п Чоп - Київ (Україна), а Відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується Актом здачі - приймання робіт №529 від 21.12.2021 року на суму 84 607 грн. 00 коп. (а.с.10)
25.11.2022 року Позивач надіслав на адресу Відповідача лист з вимогою сплатити заборгованість у загальному розмірі 1876965 грн. 74 коп., зокрема, за Договором- заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року, до якого додав оригінал рахунку №529 від 21.12.2021, CMR від 17.12.2021 р. та копію акту, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 25.11.2022 р., фіскального чеку, накладної, роздруківки за відстеженням поштового відправлення про вручення 01.12.2022 р. (а.с.14-25)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем в розмірі 84 607 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» інфляційні у розмірі 20 398 грн. 54 коп., 3% річних у розмірі 2 273 грн. 96 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначав, що заборгованість була погашена 09.11.2022 р., що підтверджується платіжними інструкціями.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору - заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору - заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року Позивач надав послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом 8200 Veszprйm (Угорщина) - м/п Чоп - Київ (Україна), а Відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, що підтверджується Актом здачі - приймання робіт №529 від 21.12.2021 року на суму 84 607 грн. 00 коп., який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін шляхом накладення електронного цифрового підпису без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, а також товарно - транспортною накладною. (а.с.10, 12-13)
Умови оплати - безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 30 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунку переданого Виконавцем за допомогою факсимільного зв?язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.
25.11.2022 року Позивач надіслав на адресу Відповідача лист з вимогою сплатити заборгованість у загальному розмірі 1876965 грн. 74 коп., зокрема, за Договором- заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року, до якого додав оригінал рахунку №529 від 21.12.2021, CMR від 17.12.2021 р. та копію акту, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 25.11.2022 р., фіскального чеку, накладної, роздруківки за відстеженням поштового відправлення про вручення 01.12.2022 р. (а.с.14-25)
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору - заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року обов'язок Відповідача з оплати наданих й прийнятих послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом 8200 Veszprйm (Угорщина) - м/п Чоп - Київ (Україна) в розмірі 84 607 грн. 00 коп. виник 20.01.2022 року.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» перед Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем за Договором - заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року становить 84 607 грн. 00 коп.
У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначав, що оплату у повному обсязі за Договором - заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року було проведено 09.11.2022 року, на підтвердження чого надано копії платіжної інструкції №2383 від 02.11.2022 року на суму 62 879 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору №2141 від 22.09.2021р.» та платіжної інструкції №2389 від 09.11.2022 року на суму 66 213 грн. 00 коп. із зазначенням призначення платежу: «оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору №2141 від 22.09.2021р.». (а.с.60-61)
Бухгалтерською довідкою №10/01-23 від 10.01.2023 року, складеною головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000», визначено, що помилка, пов?язана з опискою, допущеною в платіжних інструкціях під час здійснення платежів на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича. В платіжних інструкціях №2383 від 02.11.2022 р.; №2389 від 09.11.2022 р. призначення платежу замість посилання на відповідний договір-заявку на перевезення вантажу містить посилання на договір №2141 від 22.09.2021 р.
Вірними є наступні призначення платежів:
1) в платіжній інструкції №2383 від 02.11.2022 р. на суму 62 879,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 19 153,00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 р.; сума 43 726,00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2415 від 15.12.2021 р.»;
2) в платіжній інструкції №2389 від 09.11.2022 р. на суму 66 213,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 65 454,00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 р.; сума 759,00 00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2390 від 08.12.2021 р.». (а.с.62)
Суд зазначає, що платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення: "Призначення платежу".
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 903/333/17.
У випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.
В матеріалах справи наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» №10/01-23 від 10.01.2023 року на адресу Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича з проханням вважати вірними наступні призначення платежів: 1) в платіжній інструкції №2383 від 02.11.2022 р. на суму 62 879,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 19 153,00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 р.; сума 43 726,00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2415 від 15.12.2021 р.»;
2) в платіжній інструкції №2389 від 09.11.2022 р. на суму 66 213,00 грн., вірним вважати наступне призначення платежу: «сума 65 454,00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 р.; сума 759,00 00 грн. без ПДВ - оплата за міжнародні перевезення вантажу згідно договору-заявки на перевезення вантажу №2390 від 08.12.2021 р.». (а.с.63)
Проте, Суд не приймає до уваги вказаний лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» на підтвердження зміни призначення платежу у платіжних інструкціях, оскільки матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження направлення листа №10/01-23 від 10.01.2023 року на адресу Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича й доказів його отримання Позивачем.
Більше того, листом від 25.01.2023 року Позивач вимагав у Відповідача привести дані бухгалтерського обліку у відповідність, з якого вбачається, що за Договором - заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року заборгованість не погашена, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 25.01.2023 р., накладної, фіскального чеку. (а.с.97-107)
За таких підстав, оскільки Позивач не надав згоди на зміну призначення платежів, а зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за Договором - заявкою на перевезення вантажу №2407 від 13.12.2021 року в односторонньому порядку не ґрунтується на нормах закону, Суд приходить до висновку, що платіжні інструкції №2383 від 02.11.2022 року на суму 62 879 грн. 00 коп., №2389 від 09.11.2022 року на суму 66 213 грн. 00 коп. не можуть бути належними доказами виконання зобов'язання Відповідача з оплати наданих й прийнятих послуг за спірним договором.
Таким чином, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Фізичній особі - підприємцю Мазурику Богдану Володимировичу в розмірі 84 607 грн. 00 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 84 607 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 21.01.2022 р. по 13.12.2022 р. у розмірі 2 273 грн. 96 коп. та інфляційні у розмірі 20 398 грн. 54 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 21.01.2022 р. по 13.12.2022 р. у розмірі 2 273 грн. 96 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 21.01.2022 р. по 13.12.2022 р. у розмірі 20 398 грн. 54 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» на користь Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича підлягає стягненню заборгованість у розмірі 84 607 грн. 00 коп., 3% річних 2 273 грн. 96 коп., інфляційні у розмірі 20 398 грн. 54 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2022 року між адвокатом Махиніч Н.В. (адвокат) та Фізичною особою - підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги б/н, за яким Адвокат надає правову допомогу Клієнту з метою захисту інтересів Клієнта в якості його захисника та/або представника відповідно до діючого законодавства, у тому числі, але не виключно відповідно до Господарського процесуального кодексу України, та Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, тощо зі всіма правами, що має Клієнт.
Додатковою угодою №8 від 12.12.2022 року до Договору про надання правової допомоги б/н від 06.05.2022 року Сторони погоджуються, що надання професійної правничої допомоги включатиме: Аналіз та вивчення матеріалів, доказової бази з метоо пред?явлення позову до ТОВ «Темп-2000» за договором-заявкою No2407 від 13.12.2021; аналіз діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини та аналіз висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; Надання правової допомоги Клієнту у підготовці позовної заяви та визначення переліку додатків до позову.
Сторони погоджуються, що вартість послуг Адвоката за надання професійної правової (правничої) допомоги Клієнту у визначеному в п. 1 обсязі буде становити 10 000 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано Акт виконаних робіт від 15.12.2022 року на суму 10000 грн. 00 коп., рахунок від 15.12.2022 р.
Судом встановлено, що Махиніч Н.В. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №1899 від 17.10.2017 року.
У відзиві на позовну заяву Відповідачем подані заперечення на заяву щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та просив суд зменшити витрати до 1000 грн. 00 коп.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21 зазначено, що відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з урахуванням заперечень Відповідача щодо заявленої суми витрат, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є обґрунтованими на суму 7000 грн. та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп. відповідно до п.1 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Що стосується стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат за переклад товарно - транспортної накладної у розмірі 250 грн. 00 коп.
Відповідно до статті 127 ГПК України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, також належать витрати, пов'язані, зокрема із залученням перекладачів.
Згідно з частинами 5 - 7 статті 127 ГПК України розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з Актом виконаних робіт №286 від 13.12.2022 року ТОВ «Інтурист - Рівне» здійснено переклад з угорської/англійської мови на українську мову, загальна вартість 250 грн. 00 коп.
Відповідно до платіжної інструкції №2068 від 14.12.2022 на суму 250 грн. Позивачем сплачено на користь ТОВ «Інтурист - Рівне» 250 грн.
Отже, заявлений розмір судових витрат підтверджено належними доказами, а тому підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕМП-2000» (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ, будинок 29, приміщення 82, Ідентифікаційний код юридичної особи 31111758) на користь Фізичної особи - підприємця Мазурика Богдана Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 84 607 (вісімдесят чотири тисячі шістсот сім) грн. 00 коп., 3% річних 2 273 (дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 96 коп., інфляційні у розмірі 20 398 (двадцять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 54 коп., судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. та витрати за переклад товарно - транспортної накладної у розмірі 250 (двісті п'ятдесят) грн. 00 коп.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 лютого 2023 року.
Суддя О.В. Чинчин