15.02.2023 м. Дніпро Справа № 904/2818/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.,
секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Реймс Транспорт» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 у справі № 904/2818/22 (суддя Рудь І.А.),
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Реймс Транспорт», м. Київ
до відповідача: Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», м. Жовті Води, Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості у сумі 334773,83 грн за договором про закупівлю товару від 23.04.2020 № 381/13/127Е, -
1. Короткий зміст заяви та додаткового рішення суду першої інстанції.
05.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Реймс Транспорт» (далі - ТОВ «Реймс Транспорт», або позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «СхідГЗК», або відповідач) заборгованості у сумі 188766,02 грн - з оплати товару за договором № 381/13/127Е про закупівлю товару від 23.04.2020, інфляційних втрат у сумі 117231,08 грн, 3% річних у сумі 28776,73 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «СхідГЗК» на користь ТОВ «Реймс Транспорт» 188766,02 грн - основного боргу, 28679,73 грн - 3% річних, 116117,89 грн - інфляційних втрат та 5003,45 грн - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
12.12.2022 на адресу Господарського суду Дніпропетровської області представником позивача подано заяву від 07.12.2022 про стягнення витрат на оплату професійної правової допомоги.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 заяву ТОВ «Реймс Транспорт» про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги від 07.12.2022 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9963,85 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог заяви відмовлено.
2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погодившись з додатковим рішенням місцевого господарського суду позивач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить: скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, що були понесені у зв'язку із розглядом справи № 904/2818/22 в суді першої інстанції у сумі 25000,00 без ПДВ.
На думку апелянта, висновки місцевого господарського суду стосовно невідповідності заявленої до стягнення з відповідача суми витрат (25000,00 грн) на правову допомогу критеріям розумності та співмірності не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального права, адже всі види послуг правничої допомоги надані у даній справі були необхідними та обов'язковими для належного виконання адвокатом своїх зобов'язань відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 08.08.2022. Без надання будь-якого із наведених у Звіті видів правової допомоги неможливим був би належний захист прав та інтересів позивача у межах даної справи. Правнича допомога прийнята клієнтом без зауважень та претензій, оплачена позивачем у повному обсязі, тобто реальність звітів виконавця послуг оцінена їх замовником та реально підтверджена.
Також апелянт акцентує увагу колегії суддів на тому, що суд першої інстанції, не дотримавшись положень частин 5 та 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), фактично з власної ініціативи зменшив розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу без відповідного клопотання відповідача. При цьому, місцевим господарським судом конкретно не вказано у додатковому рішенні, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню.
Особливу увагу апелянт звертає на висновки місцевого господарського суду про те, що прийнятною є фіксована сума за надання адвокатом у справі професійної правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн, з яких стягненню з відповідача підлягає сума пропорційна до задоволених позовних вимог у розмірі 9963,85 грн. При цьому не існує такого закону чи норми права, які б надавали суду повноваження визначати прийнятність чи неприйнятність вартості послуг адвоката, а також самостійно визначати розмір фіксованої в Договорі суми за надані адвокатом послуги з професійної правничої допомоги.
Крім того, на переконання апелянта, визначений у Договорі між клієнтом та адвокатом розмір гонорару за надання послуг правничої допомоги у сумі 25000,00 грн є дійсним, реальним (фактичним), неминучим та зафіксованим у Договорі адвоката з клієнтом, а відповідно не підлягає зміні в залежності від обсягу наданих адвокатом послуг і витраченого часу, тому не може самостійно визначатися судом.
Разом з тим, місцевим господарським судом здійснено оцінку наявного в матеріалах справи Звіту про надані адвокатом послуги, однак не встановлено обставин того, що Звіт містить деталізований зміст та обсяг правових послуг, що виконані адвокатом, не встановлено кількість затраченого адвокатами часу на надання правової допомоги у цій справі, який в сукупності становить 19 год. 08 хв.
3. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
30.08.2022 ТОВ «Реймс Транспорт» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з ДП «СхідГЗК» заборгованості у сумі 334773,83 грн, з яких: 188766,02 грн - основний борг, 117231,08 грн - інфляційні втрати, 28776,73 грн - 3% річних, відповідно до умов договору про закупівлю товару від 23.04.202 № 381/13/127Е.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Витрати зі сплати судового збору в сумі 5021,61 грн та з оплати вартості правничої допомоги у сумі 12500,00 грн позивач просив покласти на відповідача.
У викладеному в позові попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивачем вказано, що розмір очікуваних витрат на професійну правничу допомогу позивача становить 25000,00 грн, з яких 12500,00 грн на час подання позову вже сплачені позивачем.
Позивачем у позові вказано, що точний розмір витрат на професійну правничу допомогу та докази їх понесення будуть надані до суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом 5 днів після ухвалення рішення.
Ухвалою господарського суду від 12.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, справу визнано малозначною та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням господарського суду від 05.12.2022 позов задоволено частково; стягнуто з ДП «СхідГЗК» на користь ТОВ «Реймс Транспорт» 188766,02 грн основного боргу, 28679,73 грн 3% річних 116117,89 грн інфляційних втрат та 5003,45 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
12.12.2022 на адресу місцевого господарського суду надійшла заява позивача від 07.12.2022 № б/н про стягнення з ДП «СхідГЗК» витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у сумі 25000,00 грн.
До поданої заяви про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивачем додано копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 08.08.2022 № 08-08/2022, укладеного між ТОВ «Реймс Транспорт» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Лоуко Партнертс» (виконавець); копії рахунку від 08.08.2022 № 20 за договором № 08-08/2022 від 08.08.2022 на суму 12500,00 грн - передоплата першої частини гонорару, передбаченого п. 3.1.1. договору; копії платіжного доручення від 10.08.2022 № 3664 про сплату позивачем 12500,00 грн витрат на правову допомогу; звіту про надані послуги (детальний опис наданих адвокатським об'єднанням послуг правничої допомоги по справі); акту передачі-приймання послуг від 07.12.2022 № 15; рахунку від 08.09.2022 № 28 на передплату 12500,00 грн - другої частини гонорару; платіжного доручення від 09.09.2022 № 3690 про сплату позивачем 12500,00 грн витрат на правову допомогу; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4246 від 30.11.2010; ордеру від 30.08.2022 серія АА № 1231656 на ім'я адвоката Заверуха І.Л.; докази направлення 07.12.2022 вказаної заяви на адресу відповідача (55-57, 74-87).
Відповідно до п. 1.1. договору про надання правової (правничої) допомоги від 08.08.2022 № 08-08/2022 (надалі - Договір), виконавець зобов'язується надати правову (правничу) допомогу клієнту з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів клієнта, в тому числі у врегулюванні спорів із ДП «СхідГЗК», які можуть виникати з правовідносин щодо виконання договору № 381-13-127Е від 23.04.2020, в тому числі в рамках судової справи, а клієнт зобов'язується оплатити надання такої правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом п. 1.3. Договору для надання правової допомоги клієнту та з метою здійснення захисту клієнта та представництва інтересів клієнта виконавець призначає здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з виконання цього договору, серед інших також адвоката Заверуху І.Л.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що правова допомога полягає у захисті клієнта, представництві його інтересів, у тому числі в судах усіх інстанцій, досудовому врегулюванні спорів та наданні консультацій.
З метою забезпечення захисту та реалізації прав та законних інтересів клієнта адвокат надає наступні види послуг правової (правничої) допомоги:
- надання послуг щодо захисту клієнта, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів;
- надання консультацій щодо захисту та представництва клієнта (п. 2.3. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору гонорар за надання послуг правової допомоги в рамках судових справ за участю клієнта складається з кількох компонентів та визначається наступним чином.
За надання послуг правової (правничої) допомоги під час розгляду справи в суді однієї (першої або апеляційної, або касаційної) інстанції до винесення судового рішення, яким закінчується розгляд справи у відповідній інстанції клієнт сплачує виконавцю фіксований гонорар, що становить 25000,00 грн без ПДВ у кожній відповідній інстанції (п. 3.1.1. Договору).
Клієнт сплачує виконавцю гонорар, вказаний у п. 3.1.1. Договору на підставі рахунків виконавця за надання правової допомоги у кожній відповідній інстанції протягом 30 днів з моменту отримання рахунку виконавця (п. 3.1.2. Договору).
За змістом п. 3.1.6. Договору гонорар і додаткові витрати оплачуються клієнтом шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок виконавця.
07.12.2022 сторони Договору підписали акт передачі-приймання послуг, яким засвідчено надання виконавцем клієнту професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції у справі № 904/2818/22 у період з 08.08.2022 по 07.12.2022 вартістю 25000,00 грн (а. с. 83).
У даному апеляційному провадженні позивач оскаржує додаткове рішення місцевого господарського суду, яке стосується розподілу адвокатських витрат між сторонами, що і є предметом розгляду та дослідження судом апеляційної інстанції.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже у розумінні положень ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 викладено висновок щодо обчислення розміру гонорару та змісту детального опису робіт про таке.
За змістом ч. 3 ст. 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
При стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд, оцінивши надані позивачем докази на предмет обґрунтованості розміру заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 ГПК України, дійшов висновку про неприйнятність заявленого до стягнення фіксованого розміру цих витрат у сумі 25000,00 грн у зв'язку з їх неспівмірністю та нерозумністю з огляду на те, що відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України за своєю категорією дана справа є малозначною за критерієм незначної складності, що розглядалася в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання, тому не вимагала від адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, значних професійних зусиль для належного представництва інтересів позивача у справі.
Підготовка позовної заяви у спорі, що виник між сторонами, не потребувала тривалого часу для аналізу договору та первинних документів.
Заборгованість відповідача стосується неналежного виконання зобов'язань з оплати за однотипними послугами, оформленими безспірними актами; виконаний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, позовні вимоги за якими судом задоволені, не є складним, оскільки унормований чинним законодавством та визначений усталеною судовою практикою й не потребує виняткових професійних знань.
За вказаних вище обставин, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про прийнятність фіксованої суми гонорару за надані адвокатом послуги професійної правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн. При цьому, з огляду на часткове задоволення позову, керуючись положеннями п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу підлягають розподілу у відсотковому співвідношенні до задоволених позовних вимог на суму 9963,85 грн, в іншій частині витрати покладено на позивача.
З урахуванням характеру, предмета та складності спору (спір є стандартним-типовим, витікає з договору поставки товару), кількості його учасників (два учасника), обсягом матеріалів справи (не великий обсяг первинних документів), колегія суддів не може стверджувати, що спір у даній справі вимагав від адвоката аналізу значного обсягу джерел права, судової практики та значних затрат часу на його врегулювання.
Отже, доводи апелянта з приводу того, що визначений у Договорі між клієнтом та адвокатом розмір фіксованого гонорару за надання послуг правничої допомоги у сумі 25000,00 грн є реальним (фактичним), а відповідно не міг визначатися та бути зменшеним за власною ініціативою суду, колегія суддів відхиляє, оскільки наведені та встановлені вище судом апеляційної інстанції обставини справи спростовують такі доводи апелянта.
Доводи скаржника стосовно того, що місцевим господарським судом не досліджено наявний в матеріалах справи Звіт адвоката з деталізованим змістом та обсягом неминучих правових послуг, не встановлено кількість затраченого адвокатами часу на надання правової допомоги у цій справі, який в сукупності становить 19 год. 08 хв., колегія суддів також відхиляє, оскільки в Договорі про надання професійної правничої допомоги між адвокатом та клієнтом погоджено саме фіксований, а не погодинний розмір гонорару, а від так місцевий господарський суд враховував саме фактичний (реальний) обсяг наданих адвокатом послуг, його співмірність з сумою гонорару та складністю справи, обсягом підготовлених адвокатом документів, кількістю судових засідань та тривалістю розгляду справи.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті додаткового рішення про розподіл судових витрат не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційний господарський суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення господарського суду від 22.12.2022 - без змін.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реймс Транспорт» - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022 у справі № 904/2818/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 21.02.2023.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхоляд
А.Є. Чередко