154/2712/20
2/154/9/23
02 лютого 2023 року м. Володимир
Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючої судді Кусік І.В.,
з участю:
секретаря судового засідання Баскакової К.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної продовольчо-зернової корпорації України в особі «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи,
17.09.2020 року до Володимир-Волинського міського суду Волинської області з цивільним позовом звернувся ОСОБА_1 з вказаним позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи.
В обґрунтування своїх вимог, уточнених під час розгляду справи у суді, позивач вказав, що з 13.06.2006 року по 17.08.2020 року він працював на Володимир-Волинському комбінаті хлібопродуктів (правонаступником якого з 2014 року є Державна Продовольчо-зернова корпорація України) водієм пожежного автомобіля. При оформленні чергової відпустки у червні 2019 року він дізнався про умови чинного колективного договору, тому вважає, що через недотримання з боку роботодавця умов колективного договору, йому постійно недораховувалася належна заробітна плата, що за понад 14 років роботи на даному підприємстві призвело до недоотримання ним понад 150 000 гривень.
ОСОБА_1 зазначив, що при нарахуванні заробітної плати водію пожежного автомобіля вантажопід'ємністю понад 1,5 тони, замість зазначеного в пункті 2.2 додатку 6 коефіцієнта 1,45, застосовувався коефіцієнт менший від 1,09, що згідно класифікатора кваліфікаційних характеристик професій робіт відповідає 2-му розряду тарифної сітки робітника основного виробництва. Він неодноразово звертався з приводу цієї недоплати до адміністрації «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів», однак йому в цьому відмовляли. Позивач наголосив, що саме через ці звернення його було без будь-яких причин 17.08.2020 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності працівників. Однак, згідно цієї статті трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірвано власником або уповноваженою ним особою лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників і техніко-економічного обґрунтування цього рішення. Тому в його випадку жодна з цих ознак не є слушною, бо не відбулося навіть скорочення чисельності працівників підрозділу пожежно-сторожової охорони. Більше того, зміни штатного розпису, які одноосібно затверджувалися попереднім керівником ДПЗКУ без погодження з Правлінням корпорації, без попереднього внесення та затвердження змін до колективного договору, теперішнім керівництвом корпорації визнані недійсними і не можуть слугувати підставою для звільнення з роботи. Таким чином, ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення з роботи незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Позивач вказав, що за увесь час його роботи на Володимир-Волинському комбінаті хлібопродуктів на посаді водія пожежного автомобіля, адміністрація підприємства вимагала від усіх водіїв пожежного автомобіля виконувати обов'язки охоронця, що не було обумовлено ні трудовим договором, ні їхньою згодою, ні відповідним оформленням згідно чинного законодавства. За умовами чинного колективного договору передбачена доплата за сумісництво професій у розмірі 100% заробітної плати відсутнього працівника, тобто у його випадку сторожа. Заробітна плата сторожа визначена тим самим колективним договором і відповідає тарифній ставці робітника 1-го розряду основного виробництва і прирівняна до мінімальної заробітної плати, яка встановлена Кабінетом Міністрів України. У зв'язку із цим ОСОБА_1 вважає себе таким, що має право на компенсацію 50% розміру заробітної плати сторожа, обов'язки якого він виконував упродовж усього часу роботи на підприємстві, яка становить 141734,50 гривні.
Окрім того, позивач вказав, що йому неправильно була нарахована і виплачена вихідна допомога при звільненні, як це передбачено колективним договором, тому просив стягнути з відповідача і третю середньомісячну заробітну плату у розмірі 5399,08 гривень.
Крім того, за 14 років роботи на даному підприємстві йому не було своєчасно надано 42 дні додаткової оплачуваної відпустки. Після звільнення позивач отримав компенсацію за 19 днів відпустки, тому вважає, що відповідач йому ще повинен сплатити компенсацію за 23 дні додаткової оплачуваної відпустки у розмірі 3979,23 гривень.
Таким чином, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати наказ № 72-ОС від 17.08.2020 року про звільнення його з роботи та поновити його на посаді водія пожежного автомобіля, а також стягнути з Державної продовольчо-зернової корпорації України в особі «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, 141 734,50 гривень заробітної плати за суміщення обов'язків сторожа упродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля, 150 000 гривень недоотриманої заробітної плати, 5 399,08 гривень матеріальної допомоги, 3 979,23 гривень компенсації за 23 дні невикористаної оплачуваної додаткової відпустки.
В судовому засіданні:
Позивач надав суду пояснення аналогічні позову, заявлені вимоги, за виключенням стягнення моральної шкоди, підтримав та просив суд їх задовольнити. Відповіддю на відзив від 19.11.2020 року позивач підтримав раніше заявлені вимоги.
Представник відповідача Державної продовольчо-зернової корпорації України Григорян О.О. позов не визнала, підтримала відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 17.11.2020 року, вказала, що вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставним та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, позивач працював у ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» водієм пожежного автомобіля з 14.05.2014 року з оплатою згідно штатного розпису, а не з 13.06.2006 року, як це вказує позивач. 01.03.2020 року був затверджений новий штатний розпис філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинський КХП», згідно якого три посади водія автотранспортного засобу (пожежний автомобіль вантажопідйомністю 1,5 тон) пожежно-сторожової охорони були скорочені та введені до штатного розпису три посади сторожа. У зв'язку із цим директором філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинський КХП» 02.03.2020 року було затверджено штатний розпис філії. 08.04.2020 року, тобто у встановлений законом термін, ОСОБА_1 був письмово повідомлений про скорочення посади водія пожежного автомобіля з одночасним пропонуванням продовжити роботу на посаді сторожа. Проте той у встановлений строк, а саме до 08.06.2020 року, відповіді на вказаний лист не надав. 11.06.2020 року філією АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинський КХП» позивача було повторно повідомлено про скорочення посади та запропоновано продовжити трудові відносини на одній з вакантних посад «Сторож», «Вагар», «Електромонтер 5 розряду», «Водій вантажного автомобіля», при чому зі значно вищим окладом, ніж мав позивач, працюючи на посаді водія пожежного автомобіля. З вказаним повідомленням позивач теж був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на листі. Тобто, відповідач намагався працевлаштувати позивача на наявні вакантні посади, однак згоди на це ОСОБА_1 не надав.
Представник відповідача вказала, що згідно п. 6.8 Колективного договору, встановлений гарантований розмір тарифної ставки робітника 1 розряду за місячну норму праці з 01.01.2019 року становить 3237 гривень. З урахуванням коефіцієнту співвідношення мінімальних розмірів тарифних ставок (окладів) і мінімального розміру тарифної ставки робітника 1 розряду 1,38, заробітна плата такого працівника має складати 3237,00 х 1,38 = 4467,00 гривень. Відповідно до штатного розпису філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинський КХП», позивачу було встановлено посадовий оклад 4467,00 гривень. Таким чином, нарахування і виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалася з дотриманням норм трудового законодавства та положень Колективного договору АТ «ДПЗКУ».
Представник відповідача вважає безпідставною і вимоги позивача про стягнення 50 % розміру заробітної плати за суміщення обов'язків сторожа оскільки ОСОБА_1 не обіймав вказану посаду і наказу про суміщення ним вказаної посади філією не приймалося.
ОСОБА_2 вказала, що позивачу було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці строком 19 днів та середній заробіток з 18.08.2020 року по 27.08.2020 року, тому й вимоги позивача щодо виплати компенсації є необґрунтованою.
Посилаючись на те, що видаючи наказ про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади водія пожежного автомобіля на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та здійснивши всі необхідні виплати та розрахунки, відповідач діяв у межах чинного трудового законодавства, представник відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають.
Додатково ОСОБА_2 наголосила, що у відзиві на позов була допущено описка, а саме у п. 2 відзиву вказано, що 01.03.2020 року Протоколом правління АТ «ДПЗКУ» був затверджений новий штатний розпис філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинський КХП», у той час, як правильним є те, що штатний розпис було затверджено Головою правління.
Процесуальні дії суду під час судового розгляду:
Дана справа надійшла до суду 17.09.2020 року та, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2020 року, знаходилася у провадженні судді Каліщука А.А.
Ухвалою від 21.09.2020 року у вказаній справі було відкрито провадження та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалами суду від 28 жовтня 2020 року, 08 грудня 2020 року, 22 січня 2021 року, 23 березня 2021 року, 08 липня 2021 року, 13 жовтня 2021 року було забезпечено участь представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції шляхом трансляції із приміщень Шевченківського районного суду м. Києва та Господарського суду Київської області.
28 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення моральної шкодибуло залишено без розгляду.
Ухвалою від 05 липня 2022 року було задоволено заяву судді Каліщука Андрія Аркадійовича про самовідвід та передано справу для розгляду іншому судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області в порядку, встановленому ст.14 ЦПК України.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2022 року, справу було передано до провадження судді Кусік І.В.
26 липня 2022 року було забезпечено участь представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції через систему EASYCON.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Постановою КМУ України від 11.08.2010 року № 764 «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було утворено державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ліквідовано дочірні підприємства Компанії згідно з додатком, в тому числі й Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів (код ЄДРПОУ 00951422).
Положення про філію ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів», затвердженого Рішенням правління ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України» (протокол від 27.01.2016 року № 5), Положення про філію ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів», затвердженого в.о. голови правління І.Марченко від 11.02.2019 року, відповідач є правонаступником всіх прав та обов'язків філії Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів» та не є правонаступником ліквідованого Володимир-Волинського КХП.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , в період з 13.06.2006 року по 17.08.2020 року останній працював водієм пожежного автомобіля Волинського КХП, був звільнений у зв'язку із скороченням чисельності працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом директора філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Володимир-Волинський КХП» Тишкуна В.І. № 1 від 14.05.2014 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.05.2014 року, позивача було прийнято на роботу водієм пожежного автомобіля з 14.05.2014 року з оплатою праці згідно штатного розпису.
Таким чином, позивач працював на підприємстві відповідача з 14.05.2014 року.
З досліджених в судовому засіданні штатних розписів робітників філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» від 01.11.2018 року, від 01.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 займав посаду водія автотранспортних засобів (пожежний автомобіль) при вантажопідйомності 1 т., три таких посади були виведені зі штату установи та створені три посади сторожа.
Положеннями ст. 40 ч.1 п.1 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Попередженням в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М.Кузьменка № 149 від 08.04.2020 року водію пожежного автомобіля ОСОБА_1 було повідомлено про виведення зі складу штатного розпису посади, яку він обіймає та переведення його на посаду сторожа через 2 місяці. Вказаним документом було попереджено позивача, що у разі відмови його буде звільнено за ст. 36 п.6 КЗпП. Відповідне рішення працівника просили подати до відділу кадрової служби до 08.06.2020 року.
Попередженням в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М.Кузьменка № 223 від 11.06.2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про скорочення його посади та повідомлення про наступне вивільнення не раніше двох місяців з дня отримання цього повідомлення. Вказаним документом позивачу було запропоновано зайняти вакантні посади сторожа, вагара, електромонтера 5 розряду, водія вантажного автомобіля. Рішення про зайняття вакантних посад просили прийняти до 10.08.2020 року, повідомили, що у разі відмови від переведення на запропоновані посади, ОСОБА_1 буде звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним попередженням 16.06.2020 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.
Як вбачається з наказу в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М.Кузьменка № 72-ОС від 17.08.2020 року, ОСОБА_1 , водія пожежного автомобіля, було звільнено 17.08.2020 року у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, згідно колективного договору п. 6.31 та грошову компенсацію за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи: з 14.05.2019 року по 13.05.2020 року - 24 календарних днів та з 14.05.2020 року по 13.05.2021 року - 6 календарних днів. Підставою наказу вказано попередження від 11.06.2020 року № 223. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом 17.08.2020 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.
Таким чином, як випливає із матеріалів справи, після змін в організації роботи філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» та штатному розписі підприємства, ОСОБА_1 було попереджено про скорочення його посади та повідомлено його про наступне вивільнення не раніше двох місяців. Позивачу було запропоновано зайняти вакантні посади, оклади яких навіть більші за той, який був на скороченій посаді, чим позивач не скористався.
При цьому, суд бере до уваги той факт, що позивач ставить перед судом вимогу про поновлення його саме на посаді водія пожежного автомобіля, якої фактично не існує, оскільки сама посада скорочена, пожежний автомобіль, на якому працював позивач практично не експлуатується, а функції аварійно-рятувального обслуговування філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» на підставі договору № 3 про постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій від 26.02.2018 року, здійснюються ДПРЧ № 5 УДСНС України у Волинській області.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що будь-яких даних про те, що відповідачем було порушено права ОСОБА_1 при його звільненні чи порушено інші вимоги трудового законодавства України під час звільнення позивача, матеріалами справи не доведено, а судом не встановлено, що в цілому дає суду підстави вважати, що заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання незаконним, скасування наказу № 72-ОС від 17.08.2020 року про звільнення його з роботи з поновленням на посаді водія пожежного автомобіля є такою, що задоволенню не підлягає.
Суд зазначає, що не підлягає задоволенню й вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вона є похідною від вимоги про поновлення на роботі та у відповідності до ст. 235 КЗпП України та п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року (з наступними змінами), стягнення середньомісячного заробітку можливе лише коли звільнення буде визнано незаконним, а таких обставин судом не встановлено.
Розглядаючи вимогу ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заробітної плати за суміщення обов'язків сторожа впродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля, суд керується наступним.
Як вбачається з посадової інструкції сторожа, водія пожежного автомобіля, затвердженої 15.02.2018 року в.о. директора філії ПАТ «ДРЗКУ» Володимир-Волинського КХП», сторож, водій пожежного автомобіля зобов'язані, в тому числі, здійснювати охоронні функції території підприємства. З вказаною інструкцією ОСОБА_1 був ознайомлений під особистий підпис 15.02.2018 року.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Суд не приймає як належний доказ виконання позивачем обов'язків сторожа аркуш з книги прийому та здачі чергування, згідно якого 18.08.2020 року Волянюк прийняв від Тимощука чергування по комбінату та майно згідно опису, оскільки з вказаного документу не відомо хто і в результаті виконання яких саме обов'язків здійснював чергування, а посадовою інструкцією як сторож, так і водій пожежного автомобіля зобов'язані, в тому числі, здійснювати охоронні функції території підприємства. Тож, оцінивши належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності наявних у справі доказів в розумінні ст. 76 - 81 ЦПК України, суд бере до уваги, що жодних даних про те, що позивач обіймав посаду сторожа чи виконував вказану роботу за сумісництвом матеріали справи не містять, а відтак і підстави для задоволення вказаної вимоги відсутні.
Щодо твердження позивача про неправомірне застосування до нього невірного коефіцієнту, суд враховує наступне.
З протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу № 2 ГАЗ 66 від 28.10.2020 року, його вантажність складає 1,5 тони.
Згідно п. 6.8 Колективно договору, встановлений гарантований розмір тарифної ставки робітника 1 розряду за виконану місячну норму праці (обсяг робіт) для працівників філій з 01.01.2019 року становить 32373,00 грн.
Згідно з додатком 6 до колективного договору, водіям автотранспортних (спеціальні автомобілі: самоскиди, цистерни, пожежні та ін.) при вантажопідйомності тон понад 0,5 до 1,5 застосовується коефіцієнт співвідношення мінімальних розмірів тарифних ставок (окладів) і мінімального розміру тарифної ставки робітника 1 розряду - 1,38. Тобто, заробітна плата складає 3237,00 х 1,38 = 4467,00 грн, що й сплачувалося позивачу. Таким чином, виплата заробітної плати виплачувалася ОСОБА_1 з дотриманням трудового законодавства.
Щодо вимог позивача про недоотримання ним належної заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за відпустку та інші виплати при звільненні, суд керується наступним.
Згідно вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Положеннями ст. 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року по справі № 686/20491/18 зазначено, що положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.
Наказом в.о. директора філії АТ «ДПЗКУ» «Володимир-Волинського КХП» М.Кузьменка № 75-ОС від 27.08.2020 року, ОСОБА_1 , водію пожежного автомобіля, було виплачено: компенсацію за невикористану додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці, згідно колективного договору, додатка № 3 строком 19 календарних днів; середній заробіток з 18.08.2020 року по 27.08.2020 року, згідно ст. 117 КЗпП. ОСОБА_1 був ознайомлений із вказаним наказом 31.08.2020 року, про що свідчить його підпис на вказаному документі.
З розрахункового листка за серпень 2020 року на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що водію автотранспортних засобів (пожежного автомобіля вантажопідйомністю 1,5 т.) ОСОБА_1 було нараховано: вихідну допомогу в сумі 10798,16 грн; оплату за вечірні години в сумі 111,68 грн; оплату за нічні години в сумі 379,70 грн; індексацію зарплати в сумі 98,43 грн; компенсацію відпустки в сумі 8477,49 грн; оклад по часам в сумі 3126,90 грн; оплату за середнім заробітком в сумі 1757,84 грн; премію до свята в сумі 650,00 грн. Всього нараховано 25400,20 грн, утримано 4953,04 грн, виплачено 18037,94 грн, борг за підприємством склав 4061,25 грн.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 , в силу вимог ст. 117 КЗпП України, останньому було виплачено середній заробіток, вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку та інші виплати, передбачені колективним договором та чинним трудовим законодавством, а відтак й інші вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст. 141 ч.1, ч.2 п.2, ч.6 ЦПК України, згідно яких , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тож враховуючи те, що позивач, якому повністю відмовлено в задоволені позову, є особою, яка звільнена від сплати судового збору, суд дійшов висновку про віднесення судових витрат за рахунок держави.
Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 81 ч.1, 89, 141 ч.1, ч.2 п.2, ч.6, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. 40 ч.1 п.1, 49-2 , 116, 117, 235 КЗпП України, ст. 129 Конституції України, з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», Постановами Верховного Суду від 05 серпня 2020 року по справі № 686/20491/18 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, Постановою КМУ України від 11.08.2010 року № 764 «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної продовольчо-зернової корпорації України в особі «Володимир-Волинського комбінату хлібопродуктів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі при остаточному розрахунку при звільненні з роботи відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 20 лютого 2023 року.
Головуюча Ірина КУСІК