Іменем України
16.02.2023 Справа №607/17321/22 Провадження № 2/607/524/2023
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:
головуючої судді Марциновської І.В.,
за участю: секретаря судового засідання Макогін А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 28.10.2020 між сторонами у письмовій формі укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача у позику кошти у сумі 10000 грн, які зобов'язався повернути у термін до 01.05.2021. Указані обставини, на думку позивача, підтверджуються наявністю письмової розписки, особисто складеної та підписаної відповідачем, форма та зміст якої відповідають вимогам закону, встановленим до договору позики.
Проте відповідач зобов'язання за договором позики не виконав та позичені кошти позивачеві не повернув. Неодноразові вимоги позивача щодо повернення цих коштів відповідач ігнорує.
За таких підстав відповідно до вимог ст. 625, ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28.10.2020 у сумі 10000 грн, три проценти річних від простроченої суми позики у сумі 450 грн та інфляційні втрати у сумі 2780 грн.
16.12.2022 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 23.01.2023, наданий учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
23.01.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.02.2023 з метою надання позивачем суду для огляду оригіналу боргової розписки від 28.10.2020.
У судових засіданнях 23.01.2023 та 16.02.2023 позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив позов задовольнити повністю. Пояснив, що відповідач отримав кошти приблизно за один - два тижні до написання розписки та мав намір витратити ці кошти для здійснення підприємницької діяльності. Зазначив, що кошти надавались частинами - спочатку 5000 грн, а потім 2500 грн, 1000 грн, 1000 грн та 500 грн. Указав, що неодноразово звертався до відповідача з усними вимогами щодо повернення коштів, однак станом на даний час відповідач ігнорує виконання зобов'язань за договором позики.
У судовому засіданні 16.02.2023 відповідач ОСОБА_2 позов визнав повністю, однак не визнав підстави позову. Не заперечував щодо укладення між сторонами договору позики, відповідно до умов якого позивач надав йому кошти у сумі 5000 грн. Зазначив, що кошти були передані за декілька місяців до написання розписки. Вказав, що станом на даний час не виконав свої зобов'язання за договором позики. Щодо коштів у сумі ще 5000 грн не заперечував проти їх повернення позивачеві, однак вказав, що такі кошти позивач йому у позику не надавав, а ці кошти є платою за користування транспортним засобом, наданим йому позивачем.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд встановив, що відносини, які виникли між сторонами цього спору, є правовідносинами, пов'язаними з виконанням договору позики, та регулюються главою 71 ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Суд встановив, що 28.10.2020 ОСОБА_2 особисто написав боргову розписку, у якій зазначив, що отримав від ОСОБА_1 позику в сумі 10000 грн, яку зобов'язався повернути до 01.05.2021. Також у розписці зазначено, що зазначені кошти в сумі 10000 грн ОСОБА_2 отримані, про що він розписується. Такі обставини підтверджуються оригіналом розписки від 28.10.2020 (а.с. 32).
Факт складення розписки та підписання її відповідачем визнавався учасниками справи та не заперечувався у судовому засіданні.
При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.07.2021 у справі № 337/4737/17-ц, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.
Відтак ті обставини, про які зазначили суду сторони, що кошти за договором позики від 28.10.2020 були передачі позивачем відповідачу не в день складення боргової розписки, а раніше, не спростовують факт укладення сторонами договору позики від 28.10.2020 за умови фактичного отримання відповідачем від позивача коштів у позику.
При цьому суд відхиляє за недоведеністю доводи відповідача про отримання у позику лише 5000 грн. Обставини щодо отримання коштів саме у сумі 10000 грн підтверджуються змістом самої розписки, у якій відповідач зазначив, що позичив у позивача кошти у сумі 10000 грн. Докази на підтвердження зворотного відповідач суду не надав.
Так само ОСОБА_2 не надав і докази, що між ним та позивачем виникли правовідносини з договору оренди транспортного засобу, а не з договору позики грошових коштів, оскільки зі змісту розписки вбачається, що предметом такої були саме кошти, які відповідач позичив у позивача та зобов'язався повернути у визначений термін - до 01.05.2021.
Відтак суд вважає доведеними обставини щодо укладення між сторонами договору позики від 28.10.2020, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передав у власність позичальникові ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10000 грн, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у термін до 01.05.2021. Також доведеним є факт виконання позивачем свого зобов'язання за цим договором позики та передача позивачем і отримання відповідачем коштів у сумі 10000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
При цьому позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України). Відтак у разі незазначення у договорі позики порядку повернення коштів, повернення їх у будь-якому порядку, визначеному даною нормою, слід вважати належним виконанням зобов'язання за договором позики.
Так, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Разом з тим відповідач свої зобов'язання за договором позики від 28.10.2020 не виконав та суму позики позивачеві не повернув. Указане підтверджується наявністю оригінала боргової розписки у позивача, а також не спростовано у судовому засіданні відповідачем.
Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відтак суд встановив порушення відповідачем майнових прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 28.10.2020 у сумі 10000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин у випадку несвоєчасного виконання боржником зобов'язання його борг складатиме: основну суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Так, під час укладенням сторонами договору позики від 28.10.2020 розмір відсотків за прострочення зобов'язання встановлений не був, а тому застосуванню підлягають положення ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3 % річних від простроченої суми.
Згідно із наданим позивачем розрахунком сума 3 % річних від простроченої суми за період з 02.05.2021 до 31.10.2022 становить 450 грн.
Суд зауважує, що у своїх розрахунках позивач допустив помилку. Так, період з 02.05.2021 до 31.10.2022 становить 548 днів, а тому сума 3 % за цей період становить 450,41 грн (10000 грн х 3 % / 365 х 548 днів =450,41 грн). Разом з тим суд розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та вважає, що стягненню підлягають 3 % річних від простроченої суми у розмірі 450 грн.
Також згідно із наданим позивачем розрахунком сума інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості становить 2780 грн з урахуванням того, що сукупний розмір інфляції за період з травня 2021 року до вересня 2022 року становить 127,8 %.
Разом з тим розрахунок позивача є невірним, оскільки сукупний розмір інфляції за період з травня 2021 року до вересня 2022 року становить 131,086 %, а розмір інфляційних втрат, які підлягають відшкодуванню позивачеві, становить 3108,65 грн. Проте з урахуванням заявлених позивачем вимог суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 2780 грн.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 28.10.2020 у сумі 10000 грн, 3 % річних від простроченої суми позики у сумі 450 грн та інфляційних втрат у сумі 2780 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 992,40 грн, що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.2757671736.1 від 28.11.2022 (а.с. 4). Відтак з урахуванням вказаних норм закону сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 11 ч. 2, 509 ч. 1, 2, 525, 526 ч. 1, 527 ч. 1, 530 ч. 1, 545, 610, 625, 626 ч. 1, 629, 1046, 1047, 1048 ч. 1, 1049 ч. 1, 3, 1050 ч. 1 ЦК України, ст. 4, 13, 76-81, 89, 133 ч. 1, 141 ч. 1, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованість за договором позики від 28 жовтня 2020 року у сумі 10000 (десять тисяч) гривень, три проценти річних від простроченої суми позики у сумі 450 (чотириста п'ятдесят) гривень та інфляційні втрати у сумі 2780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
СуддяІ. В. Марциновська
Повне судове рішення складене 20.02.2023.