466/10092/22
2-з/465/15/23
про забезпечення позову
20.02.2023 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді - Величка О.В.
за участю секретаря судового засідання Старух Ю.М.,
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цап Оксани Романівни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Шаравара Оксана Романівна, про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
Представник позивача звернулася до суду із заявою про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Шаравара Оксана Романівна, про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 від 7 серпня 1996 року, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Свідоцтво видано згідно з розпорядженням від 7 серпня 1996 року. Позивач у даній квартирі проживає з 1982 року. Певний час здавав її в оренду, коли був змушений проживати в селі та доглядати за батьками. Також зазначає, що за весь період з 1982 року по сьогоднішній день позивач утримує дану картиру та самостійно сплачує усі комунальні послуги, що підтверджується доданими копіями квитанцій.
Восени 2022 року позивач вирішив продати квартиру АДРЕСА_1 , звернувся до ріелтора та, відповідно, завдяки ньому знайшов покупця. 22 листопада 2022 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Поповича Ореста Степановича для оформлення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Однак, позивач не зміг продати дану квартиру, оскільки, як повідомив йому нотаріус, він не є її власником та що дана квартира належить іншій особі відповідно до договору купівлі-продажу.
Як позивачу стало відомо згодом, він нібито «подарував» вищеописану квартиру ОСОБА_2 відповідно до договору дарування від 10 вересня 1996 року, укладеного між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований), посвідченого Шараварою О.Р., державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори, та який зареєстрований в реєстрі за № 2625. Однак, як стверджує представник у поданій заяві, позивач не дарував нікому своєї квартири, ніяких договорів не підписував та після дати цього договору дарування постійно по теперішній час користувався своїм майном. Також звертає увагу на те, що підпис, який стоїть на договорі дарування, не схожий на підпис позивача за виведенням літер та почерком. Відповідно, вважає що даний факт під час розгляду справи підтвердить судова почеркознавча експертиза, про що буде подано відповідне клопотання.
А тому, з огляду на вищевикладене існує загроза відчуження теперішнім власником квартири АДРЕСА_1 , відповідно, позивач змушений просити суд про забезпечення позову, щоб уберегти та захистити своє майно. Просить забезпечити позов та накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 шляхом заборони ОСОБА_3 та іншим фізичним і юридичним особам відчужувати, розпоряджатися зазначеним об'єктом нерухомості.
Відповідно до положень ч.1 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанови від 22.12.2006 року №9) заява позивача про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
З врахуванням положень ст. 153 ЦПК України сторони в судове засідання для розгляду заяви про забезпечення позову не викликалась, у зв'язку із чим фіксація судового засідання не здійснювалась у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України.
При вирішенні питання про наявність підстав для забезпечення позову суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином, усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 від 7 серпня 1996 року, виданого виконкомом Львівської міської ради народних депутатів, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.12.2022 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 - належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу від 15.06.2021 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець).
Відповідно до договору дарування від 10.09.1996 року, дійсність якого оспорює позивач, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Шаравара О.Р., про визнання договору дарування квартири від 10.09.1996 року недійсним та витребування від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 20.02.2023 року у справі за вказаним позовом відкрито провадження.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що між сторонами дійсно існує спір щодо витребування на користь позивача квартири, яка, як він стверджує, вибула з його власності поза його волею на підставі договору дарування від 10.09.1996 року, якого він ніколи не укладав.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до висновку про обґрунтованість наведених у ній доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду. Суд вважає, що загроза відчуження відповідачем спірного майна є цілком реальною, оскільки це майно (квартира) та право власності на нього є предметом спору у справі, а крім цього, згідно договорів дарування від 10.09.1996 року та купівлі-продажу від 15.06.2021 року вищезазначена квартира відчужувалася, відповідно право власності на неї неодноразово переходило до відповідачів, що вказує на високу ймовірність того, що квартира після відкриття провадження у цивільній справі може бути знову відчужена. Проте, у разі її чергового відчуження захист прав позивача буде утрудненим та може в подальшому унеможливити виконання рішення суду.
Водночас суд вважає, що вид забезпечення позову, про застосування якого просить заявник, а саме накладення арешту на квартиру, не є адекватним вимогам, на забезпечення яких він заявляється. У постанові Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі №643/12369/19 (провадження №61-21685св19) зроблено правовий висновок про те, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, водночас заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. При цьому, враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
З огляду на вищезазначене, для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які полягають у реальному виконанні позитивного для нього рішення, у разі прийняття такого, у даному випадку достатнім та адекватним видом забезпечення позову буде заборона відповідно до п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України відчужувати майно його власником.
А тому, керуючись ст.ст.149-153, 261, 353, 354 ЦПК України, суд -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цап Оксани Романівни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Шаравара Оксана Романівна, про визнання договору дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Забезпечити позов шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2317888146000), загальною площею 63,6 кв.м.
В іншій частині заявлених вимог - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Львівського апеляційного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Копії ухвали надіслати позивачу, відповідачам та третій особі.
Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання становить три роки - до 20 лютого 2026 року.
Ухвалу складено та підписано 20.02.2023 року.
Стягувач (позивач): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Боржник (відповідач): ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 .
Боржник (відповідач): ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 .
Третя особа: Приватний нотаріус Пустомитівського нотаріального округу Шаравара Оксана Романівна, Львівська обл., м. Пустомити, вул. Кандиби, 1.
Суддя Величко О.В.