справа № 380/10743/21
09 лютого 2023 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сакалоша В.М.,
секретар судового засідання Наум'як Х.О.,
за участю:
представника відповідача Бречко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного код ЄДРПОУ 08410370, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32 (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви від 30.07.2021, просить:
- визнати протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09.01.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02.06.2021 у сумі 647106,40 грн;
- зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09.01.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 02.06.2021 у сумі 647106,40 грн, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Академії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язано Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 5 461,12 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано протиправними дії Академії щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02 червня 2021 року із розрахунку середньоденного заробітку 757 гривень 94 копійки.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02 червня 2021 року, із розрахунку середньоденного заробітку 757 гривень 94 копійки.
За наслідками розгляду касаційної скарги Верховний Суд 22.12.2022 року прийняв постанову, якою постановив: касаційну скаргу задовольнити частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Матеріали справи № 380/10743/21 надійшли на адресу суду за вх. №2073 10.01.2023.
10.01.2023 за результатами автоматизованого розподілу для розгляду справи №380/10743/21 визначено головуючого суддю Сакалоша В.М.
Ухвалою судді від 16.01.2023 року прийнято справу до провадження та призначено до розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, що полягає у не нарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.01.2018 року по 02.06.2021 року.
Представником відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити у задоволенні адміністративного позову. Крім іншого зазначає, що ст. 117 КЗпП України застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи), при цьому військова частина не є власником, як того вимагають норми вказаної статті.
У судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши доводи сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Наказом командувача Сухопутних військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 18.12.2017 № 492 позивача звільнено у запас.
Наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 09.01.2018 № 8 позивача з 09.01.2018 виключено зі списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У зв'язку з не нарахування та невиплатою відповідачем індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі №380/12397/20 позов ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 09.01.2018; зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.01.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 5437,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 01.06.2021 № 1595.
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09.01.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02.06.2021 у сумі 647106,40 грн протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 року у справі № 823/2249/18.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
В даному ж випадку, судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 01.06.2021 року, а тому позивач, як наслідок, має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок 100).
Пунктом 8 Порядку 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Як встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 09.01.2018.
Суд встановив, що 01.06.2021 відповідач провів з позивачем повний розрахунок.
Враховуючи те, що позивача звільнено з 09.01.2018, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 10.01.2018.
Крім цього, суд вважає, що відсутні підстави для зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок за 01.06.2021 та 02.06.2021, оскільки в виплату індексації грошового забезпечення проведено відповідачем 01.06.2021. Тобто обов'язок щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку виконаний відповідачем 01.06.2021.
Суд зазначає, що відповідач не вчинив дії щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тобто допустив бездіяльність. Відтак позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09.01.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02.06.2021 у сумі 647106,40 грн не підлягає до задоволення.
З огляду на зазначене, суд, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.
Відтак, період з 10.01.2018 по 31.05.2021 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 847 робочих дні.
Згідно з копією картки особового рахунку за 2017-2018 роки грошове забезпечення (заробітна плата) позивача за останні два місяці перед звільненням (листопад, грудень 2017 року) становила 31833,60 грн.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 757,94 грн. (31833,60 грн./42 робочих дні).
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 5437,05 грн. (нараховане грошове забезпечення)/641975,18 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 0,85%.
Отже, сума, яка підлягала до відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,85% становить: 757,94 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 0,85% = 6,44 грн. 6,44 грн. * 848 (кількість днів затримки розрахунку) = 5461,12 грн.
У постанові від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Так, в постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунок має бути виплачений позивачу у розмірі 5 461,12 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та постанові Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі № 815/714/16.
Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
Саме тривалість періоду затримки виплат є причиною зростання розміру середньої заробітку. Невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру.
Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізовуючи його права, не допускаючи дій, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Окремо суд зауважує, що зменшена сума середнього заробітку, яка складає 5 461,12 грн. у цій адміністративній справі, відповідає сумі, яка була б визначена відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, у якій досліджувалось питання щодо визначення відсоткового значення суми виплати середнього заробітку.
Враховуючи зазначене слід зауважити, що підсумкова сума різниці виплати середнього заробітку здійснена відповідно до чинних норм Порядку 100 та складає 25 % від суми.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному ж випадку, враховуючи що сума середнього заробітку є встановлена судом. Тому, для належного захисту прав позивача належним буде застосувати право суду щодо виходу за межі позовних вимог, передбаченого ч. 2 ст. 9 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідністю стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 461,12 грн. тобто, як спеціальний вид відповідальності роботодавця.
Стосовно обраного захисту прав позивача, суд зазначає, що з досліджених матеріалів справи, суд не знаходить підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправності дій відповідача, оскільки дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
Зважаючи, що Національною академією не було нараховано та виплачено позивачу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що виявлено у пасивній поведінці відповідача, тому суд визнає протиправною саме бездіяльність академії щодо не нарахування та не виплати сум середнього заробітку ОСОБА_1 .
З приводу зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.
Відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд зазначає, що право позивача на виплату йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні виникло після виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду, тобто 01.06.2021.
При цьому, на момент виплати таких сум позивач вже не перебував у статусі військовослужбовця.
Більше того, право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні виникло у позивача не у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, а у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог трудового законодавства щодо виплати працівнику при його звільненні всіх належних йому сум.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, виходячи з висновку суду про часткове задоволення позову, суд вважає, що з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09.01.2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02.06.2021 року із розрахунку середньоденного заробітку 757 гривень 94 копійки.
Зобов'язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09.01.2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02.06.2021 року, із розрахунку середньоденного заробітку 757 гривень 94 копійки у сумі 5461,12 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5563 (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят три) грн 10 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 20.02.2023.
Суддя Сакалош В.М.