17 лютого 2023 року Справа № 280/7010/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 02.04.2021 до 26.11.2022 в розмірі 580 013, 64 грн.
Крім того, стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Позовну заяву подано та підписано представником позивача адвокатом Мазур О.С., повноваження підтверджені ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1069848 від 12.11.2022.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України звільнений зі служби в поліції з 01.04.2021. В день звільнення відповідач не здійснив розрахунку з позивачем, позивачу виплачено 14.04.2021 за квітень 2021 року 5960,30 грн., що складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за стаж служби в поліції, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, премії, компенсації за 11 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році, індексації, 07.10.2021 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 92 504, 55 грн., та на виконання рішення суду у справі №280/522/22, 26.11.2022 позивачу виплачена грошова компенсація в розмірі 47 855, 53 гривні. Враховуючи те, що вказані суми не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2021 по 26.11.2022. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 19 грудня 2022 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 26.12.2022 подав відзив на позовну заяву, в якому вважає позов ОСОБА_1 необґрунтованим та таким, що не може бути задоволений з огляду на наступне: сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яка обрахована позивачем, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. Департамент діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначенні статтею 19 Конституції, законами та нормативно-правовими актами України, не спричинивши при цьому порушення прав позивача та норм чинного законодавства України. Вимога представника позивача щодо стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 грн. є явно завищеною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Просить відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 17.04.2019 № 76 о/с майор поліції ОСОБА_1 з 15 квітня 2019 року призначений старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу оперативних розробок Запорізького управління.
Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 26.03.2021 № 89 о/с, відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» майор поліції ОСОБА_1 , старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу оперативних розробок Запорізького управління, звільнений зі служби в поліції.
Відповідно до довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 24.11.2021 №166 з позивачем проведений повний розрахунок при звільненні, а саме:
- виплачено п/д від 14.04.2021 №486 - 5960,30 грн.,
- виплачено п/д від 07.10.2021 №1392 - 92504,55 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 року у справі № 280/522/22 визнано протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік, за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік, за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік, за 8 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та за 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік та зобов'язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 рік; за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік, за 15 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2018 рік, за 8 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2019 рік та за 45 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.04.2021.
На виконання рішення суду від 02 червня 2022 року у справі № 280/522/22 відповідачем 26.11.2022 виплачено позивачу 47855,53 грн. відповідно до виписки з рахунку, яка міститься у матеріалах справи.
Позивач на даний час просить суд зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 02.04.2021 до 26.11.2022 в розмірі 580 013, 64 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України (у попередній редакції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Приписами частини 1 статті 117 КЗпП України (у попередній редакції) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зі змісту зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України (у попередній редакції) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.".
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) внесено зміни, зокрема до статті 116, 117 КЗпП України.
Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
У новій редакції строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні врегульовані наступним чином.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем 26.11.2022 всіх належних сум при звільненні. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Враховуючи, що позивачеві у день звільнення не виплачені всі належні йому суми, відповідач повинен компенсувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП, але не більш як за шість місяців.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 3 Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
За приписами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наданої відповідачем на витребування суду довідки від 26.12.2022 №177 грошове забезпечення позивача за лютий та березень 2021 (місяці, що передують звільненню) разом становить 42 322,78 грн., що з розрахунку на 59 (кількість календарних днів) (28 лютий + 31 березень) становить 717,34 грн. розмір середньоденного грошового забезпечення позивача.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 26.11.2022, то із відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби компенсації, за період із 02.04.2021 (наступний день після звільнення) по 02.10.2021 (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП) за затримку терміном 184 календарних днів.
Середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні зі служби компенсації, який підлягає стягненню на користь позивача, складає: 717,34 грн. х 184 = 131 990,56 грн.
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Суд зазначає, що в порівнянні із грошовим забезпеченням в розмірі 146 320,38 грн. (92504,55 + 5960,30 + 47855,53), яке було виплачено позивачу із затримкою, вищевказану розрахункову суму 131 990,56 грн. (717,34 грн. (розмір середньоденного грошового забезпечення) х 184 календарних днів (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП) можна вважати співмірною, оскільки така не перевищує суму грошового забезпечення виплаченого несвоєчасно.
Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки з ним розрахунку при звільненні в розмірі 131 990,56 гривень, при цьому суму позивачем визначено невірно.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним, співмірним та ефективним способом захисту порушеного права за встановленими обставинами у даній справі необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2021 по 02.10.2021, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 131 990,56 грн.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору не вирішується.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 4000 грн. як витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1069848 від 12.11.2022, договір про надання правничої (правової) допомоги від 11.11.2021, додаток до договору №1 від 05.12.2022, рахунок №03/12 від 05.12.2022, акт приймання-передачі послуг від 06.12.2022, квитанцію від 07.12.2022.
Відповідно до акту наданих послуг від 06.12.2022, адвокатом були надано послуги - вивчено матеріали та підготовлено позовну заяву до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та направлено її до суду. Вартість наданих послуг складає 4 000, 00 грн. без ПДВ.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.
В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.
У наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг).
При цьому, позовна заява не містить жодних посилань на неможливість подання належних доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду, як і не містить інформації про те, що такі докази будуть надані позивачем після ухвалення рішення суду.
Досліджуючи надані позивачем документи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2021 по 02.10.2021.
Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення за період з 02.04.2021 до 02.10.2021 у розмірі 131 990,56 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 40116086).
Повне судове рішення складено 17.02.2023.
Суддя Б.В. Богатинський