17 лютого 2023 року ЛуцькСправа № 140/8345/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Луцької міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним рішення Луцької міської ради від 23.06.2022 №32/42 та зобов'язання відповідача надати дозвіл відповідно до його заяви від 20.10.2021 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, площею 0,10 га, яка розташована в с. Прилуцьке Луцького району та за наслідками розгляду прийняти рішення у відповідності до вимог Конституції України, Земельного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 20.10.2021 позивач звернувся до Луцької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, яка знаходиться в с. Прилуцьке Луцького району.
Однак відповідач листом від 12.11.2021 №6.1-7/4658/2021 відмовив у наданні такого дозволу, оскільки відповідно до Генерального плану с. Прилуцьке земельна ділянка, зазначена у зверненні, знаходиться в рекреаційній зоні, тобто належить до земель рекреаційного призначення.
Як стверджує позивач, таке рішення, дії (бездіяльність) він оскаржував у судовому порядку. На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №140/16159/21 Луцька міська рада за результатами повторного розгляду заяви від 20.10.2021 прийняла оскаржуване рішення від 23.06.2022 №32/42 про відмову у задоволенні заяви з тих же підстав, а саме: земельна ділянка позначена на викопіюванні з Публічної кадастрової карти України - знаходиться на території рекреаційного призначення.
З таким рішенням позивач не погоджується та вважає його протиправним, оскільки законодавством передбачено можливість надання земельних ділянок для дачного будівництва, саме із земель рекреаційного призначення.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позов представник відповідача позовних вимог не визнав. В обґрунтування такої позиції зазначив, що на даний час є неможливою реалізація позивачем зазначеного права на обрану земельну ділянку, оскільки місце її розташування не відповідає вимогам частини третьої статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”. Вказує, що жодна із видів містобудівної документації, передбачених частиною третьою статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, на цей час не затверджена для с. Прилуцьке Луцького району Волинської області. Чинний Генеральний план с. Прилуцьке, який був затверджений рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області”, не містить у своєму складі плану зонування. Це пов'язано з тим, що на момент прийняття вказаного рішення законодавство не передбачало обов'язковості плану зонування як складової частини Генерального плану. Саме з метою оновлення та приведення містобудівної документації навколишніх громад, які були приєднані до Луцької міської територіальної громади, у відповідність до вимог чинного законодавства Луцькою міською радою прийнято рішення від 22.12.2021 №24/52 «Про розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Луцької міської територіальної громади», який на цей час знаходиться на етапі розроблення. Відтак до закінчення розроблення та затвердження комплексного плану просторового розвитку території Луцької міської територіальної громади неможливою є проведення процедури безоплатно приватизації спірної земельної ділянки. З урахуванням наведеного просив у задоволенні позову відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач намагається ввести суд в оману, стверджуючи про відсутність Генерального плану, оскільки в оскаржуваному рішенні Луцької міської ради від 23.06.2022 №32/42 зазначено, що земельна ділянка позначена на викопіюванні з Публічної кадастрової карти України, знаходиться на території рекреаційного призначення відповідно до Генерального плану с. Прилуцьке, який затверджений рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області”. Також вказує на те, що отримання особою дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про її передання у власність чи у користування.З урахуванням наведеного просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
20.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Луцької міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована в с. Прилуцьке Луцького району. До вказаної заяви було також додано графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки.
Листом від 12.11.2021 №6.1-7/4658/2021 Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив позивача, що земельна ділянка позначена на викопіюванні з Публічної кадастрової карти України, знаходиться відповідно до Генерального плану с. Прилуцьке, затвердженого рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області” на території рекреаційного призначення. Відтак земельна ділянка позначена на наданому графічному матеріалі відповідно до пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України не може бути надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 у справі №140/16159/21 зобов'язано Луцьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га в с. Прилуцьке Луцького району та прийняти відповідне рішення за наслідками її розгляду.
23.06.2022 Луцькою міською радою прийнято рішення №32/42 “Про розгляд заяви громадянина ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва у с. Прилуцьке Луцького району Волинської області”, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для дачного будівництва в с. Прилуцьке Луцького району Волинської області, орієнтовною площею 0,10 га, згідно з заявою від 20.10.2021. При цьому, із вказаного рішення слідує, що підставою для відмови стало те, що земельна ділянка позначена на викопіюванні з Публічної кадастрової карти України - знаходиться на території рекреаційного призначення відповідно до Генерального плану с. Прилуцьке, який затверджений рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області”.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами “а”, “б” статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до підпункту “б” частини першої статті 81 ЗК України однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.
За змістом частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з підпунктом “в” частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом “ґ” частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлює стаття 118 ЗК України.
Частиною шостою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За приписами частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) розроблення проекту землеустрою; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.
Положення статей 118, 122 ЗК України надають відповідачу як органу місцевого самоврядування повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва та зобов'язують мотивувати відмову у наданні такого дозволу. Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Наведений у частині сьомій статті 118 ЗК України перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Як встановлено судом вище, оскаржуваним рішенням від 23.06.2022 №32/42 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, з тих підстав, що земельна ділянка позначена на викопіюванні з Публічної кадастрової карти України - знаходиться на території рекреаційного призначення відповідно до Генерального плану с. Прилуцьке, який затверджений рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області”.
Відповідно до статті 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Згідно зі статтею 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина перша статті 52 ЗК України).
Відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 “Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306) землі рекреаційного призначення передбачають такий вид їх використання, як для індивідуального дачного будівництва (секція Е, розділ 07, підрозділ 07.3).
Отже, на думку суду, відповідач дійшов безпідставних висновків, що позначена земельна ділянка не може бути надана для індивідуального дачного будівництва у зв'язку з тим, що знаходиться на території рекреаційного призначення.
Посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що чинний Генеральний план с. Прилуцьке, який був затверджений рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області”, не містить у своєму складі плану зонування як передбачено частиною третьою статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, у зв'язку з чим з метою оновлення та приведення містобудівної документації у відповідність до вимог чинного законодавства Луцькою міською радою прийнято рішення від 22.12.2021 №24/52 «Про розроблення Комплексного плану просторового розвитку території Луцької міської територіальної громади», який на цей час знаходиться на етапі розроблення, суд не бере до уваги, оскільки такі підстави для відмови у спірному рішенні не зазначено.
Більше того, обов'язок розробити та затвердити містобудівну документацію на місцевому рівні покладається на орган місцевого самоврядування, а тому невиконання ним цього обов'язку не може бути підставою для відмови громадянам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, так як такою підставою може бути тільки невідповідність місця розташування об'єкта вимогам уже затвердженої містобудівної документації.
Також відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI “Про регулювання містобудівної діяльності” (далі - Закон №3038-VI, у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 17.06.2020 №711-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель”) встановлено, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні:
комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території;
генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території;
план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель";
детальний план території.
Обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам, визначені цією частиною, не поширюються на випадки:
розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи;
приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону;
надання земельної ділянки, розташованої на території зони відчуження чи зони безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
надання земельної ділянки для розміщення лінійних об'єктів енергетичної та транспортної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, зв'язку);
буріння, влаштування (облаштування) та підключення нафтових і газових свердловин за межами населених пунктів;
будівництва, експлуатації військових та інших оборонних об'єктів.
Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених абзацами сьомим - дванадцятим цієї частини, за відсутності принаймні одного виду містобудівної документації, визначеного абзацами другим - п'ятим цієї частини, не допускається, якщо земельна ділянка:
розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення);
віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земельних ділянок для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.
За визначенням понять, наведених у пунктах 2, 7, 9 частини першої статті 1 Закону №3038-VI (в редакції Закону від 17.06.2020 №711-IX), містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
До набрання чинності Законом від 17.06.2020 №711-IX план зонування території міг розроблятися у складі генерального плану населеного пункту або як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану (абзац четвертий частини першої статті 17 Закону №3038-VI). Після внесення змін до Закону №3038-VI відповідно до Закону №711-IX, яким його доповнено статтею 16-1, передбачалось, що плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади розробляються у складі генеральних планів та включаються до складу комплексного плану одночасно із затвердженням відповідних генеральних планів (частина третя).
З оскаржуваного рішення від 23.06.2022 №32/42 вбачається, що Генеральний план с. Прилуцьке затверджений рішенням Прилуцької сільської ради від 31.08.2018 №3-40/2018 “Про затвердження внесення змін до Генерального плану с. Прилуцьке Ківерцівського району Волинської області”.
На думку суду, ті обставини, що вказаний Генеральний план с. Прилуцьке на момент прийняття рішення про його затвердження не передбачав плану зонування як його складової частини, та те, що рішенням Луцької міської ради від 22.12.2021 №24/52 вирішено розробити комплексний план просторового розвитку території Луцької міської територіальної громади, який на цей час знаходиться на етапі розроблення, не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з огляду на те, що вказані обставини жодним чином не залежать від позивача, а, як зазначалось вище, обов'язок розробити та затвердити містобудівну документацію на місцевому рівні покладається на орган місцевого самоврядування.
Також матеріали справи не містять доказів, що бажане для ОСОБА_1 місце розташування земельної ділянка не відповідає чинному Генеральному плану с. Прилуцьке (чи навіть проекту плану зонування території населеного пункту), при тому, що відповідно до Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правил їх застосування, на землях рекреаційного призначення передбачена можливість індивідуального дачного будівництва, а передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадку приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону, не допускається за відсутності хоч одного із видів містобудівної документації, визначеного у частині третій статті 24 Закону №3038-VI, тільки у разі якщо земельна ділянка віднесена до категорії земель рекреаційного призначення (крім земельних ділянок для дачного будівництва).
Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною третьою статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” визначені певні умови, за яких здійснюється передача (надання) земель у власність чи користування, що є завершальним етапом визначеної процедури приватизації земельних ділянок.
У даному випадку позивач звертався із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який є одним з етапів безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування, а лише свідчить про можливі наміри заявника щодо розробки проекту землеустрою із відповідним визначенням виду використання земельної ділянки в процесі розробки землевпорядної документації. Водночас надання такого дозволу не покладає обов'язку на орган, який його надав, у подальшому після розроблення документації із землеустрою її затвердити і не зобов'язує в майбутньому передати відповідну земельну ділянку у власність громадянину, якщо це суперечить вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові від 30.08.2018 у справі №826/5737/16 Великою Палатою Верховного Суду, надання дозволу уповноваженим органом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність або в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
На підставі аналізу наведених вище положень законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та з урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 23.06.2022 №32/42 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не ґрунтується на положеннях статті 118 ЗК України й не містить жодної із перерахованої у ній підстави для його прийняття. Доводи відповідача у відзиві на позов також не дають підстав вважати, що визначене позивачем місце розташування земельної ділянки на час прийняття Луцькою міською радою спірного рішення не відповідає містобудівній документації на місцевому рівні.
Отже, спірне рішення є протиправним і підлягає скасуванню.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
Суд враховує також позицію Верховного Суду України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням наведеного та з огляду на те, що спір щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.10.2021 вже вдруге вирішується судом, недоведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде саме зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,10 га за заявою позивача від 20.10.2021.
Відповідно до частини шостої статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
Судом враховано, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 14.03.2022 №2119-ІХ) продовжено на 30 діб строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022. Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” (затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 на 90 діб.
Законом України від 24.03.2022 №2145-XI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану”, який набрав чинності 07.04.2022, розділ X “Перехідні положення” ЗК України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється (підпункт 5).
З урахуванням наведених положень суд дійшов висновку про відстрочення виконання судового рішення в зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Крім того, на думку суду, відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач.
Частини п'ята та шоста статті 246 КАС України не встановлюють обов'язку суду у резолютивній частині рішення суду встановлювати судовий контроль за його виконанням.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановлення судового контролю може мати місце і на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене, за наявності обґрунтованих доводів та підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення у справі. Окремо слід вказати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами. У цій справі позивачем не наведено обставин, які б вказували на те, що відповідач може ухилятись від виконання судового рішення, при цьому примусове виконання рішень суду у справах такої категорії забезпечується органами державної виконавчої служби.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 992,40 грн., сплачений згідно квитанції від 16.12.2022 №9290-6585-8672-9476.
При вирішенні клопотання від 10.01.2023 про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. суд виходить з таких приписів статей 134, 139 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
На підтвердження витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суду надано копії: договору про надання правової допомоги від 01.12.2022 року №01/12/22, укладеного між позивачем та адвокатом Нестеруком Р. В.; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.08.2012 №700; ордеру на надання правничої допомоги серії АС №1051103 від 01.12.2022.
Як передбачено пунктом 1.1 договору про надання правової допомоги, адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу у справі про визнання протиправним рішення Луцької міської ради від 23.06.2022 №32/42. Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору, правова допомога надається клієнту шляхом: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв та інших документів); представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.3 вказаного договору вартість послуг адвоката (гонорар) встановлюється у розмірі 4000,00 грн. Сторони погодили, що послуги надані згідно цього договору оплачуються замовником в термін не пізніше 14 днів з дня прийняття судом рішення по даній справі.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України” від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі “Лавентс проти Латвії” (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В той же час, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18).
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на сталу судову практику у справах цієї категорії), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 23 червня 2022 року №32/42 “Про розгляд заяви громадянина ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва у с. Прилуцьке Луцького району Волинської області”.
Зобов'язати Луцьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована в с. Прилуцьке Луцького району Волинської області, за його заявою від 20 жовтня 2021 року.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, 19, ідентифікаційний код 34745204) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О. О. Андрусенко