печерський районний суд міста києва
Справа № 214/3839/22-ц
09 лютого 2023 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №214/3839/22-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засідання в режимі відеоконференції в системі «EasyCon» цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
представник позивача - адвокат Долгополов О. В.
представник відповідача - Крижановський М. М.
У серпні 2022 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 05.04.1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 17.05.2021, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції м. Херсону.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 26.11.2021 року, справа №766/13133/21, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Зазначає, що згідно зі свідоцтвом про права власності від 28 січня 2008 року, на підставі інвестиційного договору від 06.02.2004 року №122/02/132/ФК, ОСОБА_2 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Загальна вартість квартири, згідно з довідкою про оціночну вартість об?єкта нерухомості Міністерства юстиції України №201-20220529-0003821886 від 29 травня 2022 року склала 8 397 849, 92 грн.
Оскільки вказана квартира набута відповідачем під час перебування у шлюбі із позивачем, вона є спільною сумісною власністю подружжя.
Вказує, що на початку лютого 2022 року між сторонами була досягнута домовленість, відповідно до якої відповідач передає у власність позивача наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 .
Однак, не зважаючи на досягнуту домовленість відповідач своїх обов?язків щодо нотаріального оформлення угоди про передачу майна не виконав, при цьому на даний час виконання вказаної угоди є не можливим у зв'язку з початком війни на території України та перебуванням ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території. А, отже, з метою належного оформлення права власності на вказану квартиру необхідно визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.08.2022 року вказану позовну заяву передано на розгляд за підсудність до Печерського районного суду м. Києва (а.с. 17-18).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.09.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів. Також вказаною ухвалою було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі (а.с. 25).
24.11.2022 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Разом з тим, просить ухвалити рішення про задоволення позову у підготовчому судовому засіданні (а.с. 40-43).
У підготовчому судовому засіданні представник позивача - адвокат Долгополов О. В. надав пояснення, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі, проти ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні не заперечував.
У підготовчому судовому засіданні представник відповідача - адвокат Крижановський М. М. надав пояснення, визнав позовні вимоги повному обсязі, просив ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні.
На підставі ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвали рішення у справі за результатами підготовчого провадження, оскільки відповідачем визнано позов у повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 05.04.1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 17.05.2021, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Комсомольського районного управління юстиції м. Херсону.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 26.11.2021 року, справа №766/13133/21, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с. 14).
Зазначає, що згідно зі свідоцтвом про права власності від 28 січня 2008 року, на підставі інвестиційного договору від 06.02.2004 року №122/02/132/ФК, ОСОБА_2 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Загальна вартість квартири, згідно з довідкою про оціночну вартість об?єкта нерухомості Міністерства юстиції України №201-20220529-0003821886 від 29 травня 2022 року склала 8 397 849, 92 грн (а.с. 6-8).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 СК України).
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Згідно ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою.
Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» №16 від 12.06.1998 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.
Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Статті 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Так, придбавши нерухоме майно під час перебування в шлюбі, позивач та її чоловік - відповідач набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.
Положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року № 11, визначає, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Таким чином, придбане під час перебування сторін у шлюбі нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності сторін.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1-2, ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно чи його вартість враховується при поділі. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Також суд враховує висновки щодо застосування норм права, які містяться в постанові Верховного Суду від 09.12.2020 року, справа № 301/2231/17, постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року справа № 57/8854/14-ц, постанові Верховного Суду від 05.11.2020 року, справа № 534/961/16-ц, постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року, справа № 316/594/18.
Так, у ході судового розгляду встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , набута ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , та є спільною сумісною власністю подружжя. На початку лютого 2022 року між сторонами була досягнута домовленість про поділ спільної сумісності власності подружжя, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов?язався передати ОСОБА_1 у власність позивача наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується також показами представника позивача та представника відповідача.
Разом з тим, не зважаючи на досягнуту домовленість відповідач своїх обов?язків щодо нотаріального оформлення угоди про передачу майна не виконав, при цьому на даний час виконання вказаної угоди є не можливим у зв?язку з початком війни на території України.
На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що відповідачем визнано позов в повному обсязі, з метою належного оформлення права власності на майно, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь держави, оскільки ухвалою суду було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 325, 364, 368 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61, 63, 65, 69-71 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» №16 від 12.06.1998 року, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 200, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 12 405, 00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 20.02.2023 року.
Суддя Г.О.Матійчук