печерський районний суд міста києва
Справа № 757/33928/19-ц
Категорія 57
08 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Остапчук Т.В.,
при секретарі судового засідання - Луста В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку позовного загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 в липні 2019 р. звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову посилається, що із статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка ІНФОРМАЦІЯ_2 була опублікована на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 , який належить ОСОБА_2 (далі ОСОБА_3 , Відповідач), за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , Позивач) стало відомо про поширення наступної інформації, що безпосередньо стосується ОСОБА_1 :
-«В Киеве задержали крупный наркокартель ОСОБА_8»
-«В частности, правоохранители выявили, что распостранением наркотиков занимался сын известного політика и бізнесмена»
-«…распространением наркотиков занимался сын известного політика и бізнесмена ОСОБА_9 - ОСОБА_10»
-« Среди лидеров - известный в Киеве наркоторговец ОСОБА_8 »
-« ОСОБА_11 пока удавалось избежать ответственности благодаря свіязям отца - політика и бізнесмена ОСОБА_9. »
-«…наркозависимости ОСОБА_4 »
-« Его проблемы с законом начались давно…. Задержании банды преступников, связанной с наркодиллером »
Крім того із статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », яка ІНФОРМАЦІЯ_9 була опублікована на веб- сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 , який належить ОСОБА_2 , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_1 стало відомо про поширення наступної інформації, що безпосередньо стосується ОСОБА_1 : відомо про поширення наступної інформації, що безпосередньо стосується ОСОБА_1 :
-« ОСОБА_4 подозревают в организации транспортировки кокаина в ЕС
-« Канал контрабанды, который заблокировала Служба безопасности Украиніы контралировал известный наркоторговец ОСОБА_8. »
-«…удалось выйти на след ОСОБА_8, который стоит за организацией наркотрафіка через некоторые украинские порти. »
-« Недавно мы вийшли на след ОСОБА_8, сына известного бізнесмена и політика ОСОБА_9. »
-«Именно за один из таких каналов отвечал ОСОБА_5 »
-«в матрасах фирмы « ІНФОРМАЦІЯ_14 », которая принадлежит семне ОСОБА_6 , найдены следы наркотических веществ.»
-«Также ОСОБА_9 - младший подозревается в организации нарколабораторий по всей стране».
Таким чином, зазначена недостовірна, негативна інформація щодо ОСОБА_1 , поширена шляхом опублікування через веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_10 має бути спростована шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення по справі на веб сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зважаючи на те, що розповсюджена Відповідачем недостовірна інформація набула широкого розголосу та доведена до великої кількості читачів, а також на те що поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну, моральну та ділову оцінку особи Позивач в очах оточуючих, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода. Позивач вважає за необхідне стягнути з Відповідача моральну шкоду, завдану внаслідок поширення про Позивача недостовірної інформації у сумі 100 000 грн.
В судове засідання позивач не зявився, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи у відсутність.
Представник відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки суду не відомі, свої правом подати відзив не скориствався. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 09 вересня 2019 р. відкрито провадження в порядку загального. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 18 лютого 2021р. призначено до судового розгляду. Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого. Судом встановлено, що із статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка ІНФОРМАЦІЯ_2 була опублікована на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 , який належить ОСОБА_2 (далі ОСОБА_3 , Відповідач), за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , Позивач) стало відомо про поширення наступної інформації, що безпосередньо стосується ОСОБА_1 :
-«В Киеве задержали крупный наркокартель ОСОБА_8»
-«В частности, правоохранители выявили, что распостранением наркотиков занимался сын известного політика и бізнесмена»
-«…распространением наркотиков занимался сын известного політика и бізнесмена ОСОБА_9 - ОСОБА_10»
-« Среди лидеров - известный в Киеве наркоторговец ОСОБА_8 »
-« ОСОБА_11 пока удавалось избежать ответственности благодаря свіязям отца - політика и бізнесмена ОСОБА_9. »
-«…наркозависимости ОСОБА_4 »
-« Его проблемы с законом начались давно…. Задержании банды преступников, связанной с наркодиллером »
Крім того із статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », яка ІНФОРМАЦІЯ_9 була опублікована на веб- сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 , який належить ОСОБА_2 , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_1 стало відомо про поширення наступної інформації, що безпосередньо стосується ОСОБА_1 : відомо про поширення наступної інформації, що безпосередньо стосується ОСОБА_1 :
-« ОСОБА_4 подозревают в организации транспортировки кокаина в ЕС
-« Канал контрабанды, который заблокировала Служба безопасности Украиніы контралировал известный наркоторговец ОСОБА_8. »
-«…удалось выйти на след ОСОБА_8, который стоит за организацией наркотрафіка через некоторые украинские порти. »
-« Недавно мы вийшли на след ОСОБА_8, сына известного бізнесмена и політика ОСОБА_9. »
-«Именно за один из таких каналов отвечал ОСОБА_5 »
-«в матрасах фирмы « ІНФОРМАЦІЯ_14 », которая принадлежит семне ОСОБА_6 , найдены следы наркотических веществ.»
-«Также ОСОБА_9 - младший подозревается в организации нарколабораторий по всей стране».
Таким чином, зазначена недостовірна, негативна інформація щодо ОСОБА_1 , поширена шляхом опублікування через веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_10 має бути спростована шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення по справі на веб сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зважаючи на те, що розповсюджена Відповідачем недостовірна інформація набула широкого розголосу та доведена до великої кількості читачів, а також на те що поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну, моральну та ділову оцінку особи Позивач в очах оточуючих, ОСОБА_1 була завдана моральна шкода. Позивач вважає за необхідне стягнути з Відповідача моральну шкоду, завдану внаслідок поширення про Позивача недостовірної інформації у сумі 100 000 грн.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - постанова Пленуму ВСУ) судам роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її зо відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що "зрушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим -немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або пєрекручені).
Також п.18 постанови Пленуму ВСУ визначено, що Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази НЕдостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хочаб одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», рішення ЄСПЛ від 24 лютого 1997 року у справі «Де Гаєс і Гійзельс проти Бельгії», рішення ЄСПЛ від 27 березня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», рішення ЄСПЛ від 26 квітня 1995 року у справі «Праґер і Обершлік проти Австрії».
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішення ЄСПЛ від 27 лютого 2001 року у справі «Єрусалем проти Австрії», заява № 26958/95).
Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, їх обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.
ЄСПЛ у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (рішення ЄСПЛ від 05 травня 2011 року, заява № 33014/05) зауважив, що «публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет-газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
У Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція) зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.
Разом з цим у таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
Повідомлення новин, заснованих на інтерв'ю або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» (980_247); рішення у справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» від 25 червня 1992 року, Series A, no. 239; рішення у справі «Джерсільд проти Данії»).
Отже, ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст.. 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі:
а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі;
б) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів;
в) якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації;
г) якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього;
ґ) якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом.
З матеріалів справи вбачається, що інформація, яку позивач просив визнати недостовірною та спростувати, є відтворенням інформації, взятої з веб-сайту https://politica.com.ua з посиланням на першоджерело.
Відповідач не є автором вищевказаної інформації та здійснив відтворення оспорюваної інформації, надавши її читачам та глядачам як дослівне відтворення повідомлень фізичних та юридичних осіб, інших друкованих засобів масової інформації з посиланням на автора і джерело походження.
Вищевказане свідчить про відсутність умислу відповідача, тобто усвідомлення недостовірності інформації та передбачення її суспільно небезпечних наслідків.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Пунктом 12 Постанови визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Встановивши, що оспорювану інформацію, яку поширив відповідач, та яку позивач просив визнати недостовірною і спростувати, є відтворенням публікації https://politica.com.ua суд дійшов висновку, що належними відповідачем у даній справі також мав бути власник веб-сайту, проте позивач до цих осіб позовних вимог не заявляв. Суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
З огляду на положення ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тому, зважаючи на положення статті 10 Європейської Конвенції з прав людини, ст.. 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» , наявні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за публікацію вищевказаних відомостей та відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до статті 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Оскільки відсутні підстави для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, то підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди немає.
При таких обставинах суд приходить до висновку про відмову в позові.
Відповідно до ст..141 ЦПК України в зв'язку з відмовою в позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись ст..277 ЦК України, , ст. ст. 2,5,10-13,19,76-82, 141,258 ЦПК України, суд
Відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1
відповідач : ОСОБА_2 : АДРЕСА_2
Дата складання повного тексту рішення 30.12.2022 р
Суддя Остапчук Т.В.