Справа №:755/1583/23
Провадження №: 2-о/755/84/23
про повернення заяви
"08" лютого 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., розглянувши матеріали за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Обухівська державна нотаріальна контора Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва), ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, -
06.02.2023 до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Обухівська державна нотаріальна контора Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва), ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, яка 07.02.2023 була передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених вимог заявник просить суд: встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_3 (ІПН: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 ; встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є онукою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
Вивчивши матеріали поданої заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд, в якому право доступу, тобто право порушити провадження у цивільній справі в суді, є одним із аспектів поряд з організаційними та процесуальними гарантіями (рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте наведене право не є абсолютним та може підлягати обмеженням (рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії [ВП]» (Stanev v. Bulgaria [GC]), заява № 36760/06, § 230).
Так, Цивільним процесуальним кодексом України визначено окреме провадження, яким є вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ст. 293 ЦПК України).
Главою шостою ЦПК України передбачений захист прав людини шляхом встановлення фактів, які мають юридичне значення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно закону вони породжують юридичні наслідки.
Обґрунтовуючи подану заяву, заявниця посилається на те, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла її бабуся по маминій лінії ОСОБА_4 . 23.12.2022 року остання звернулась до Обухівської державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого було заведено спадкову справу за № 352/2021 від 23.12.2021. Іншим спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її двоюрідний брат - ОСОБА_2 . Після спливу строку, визначеного ч. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу України вона звернулась до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки заповіту спадкодавиця за життя не залишила. Однак, Обухівська державна нотаріальна контора Київської області відмовила останній у отриманні свідоцтва про право на спадщину, пояснюючи це тим що, під час вивчення наданих нею документів для підтвердження родинних стосунків зі спадкодавицею було виявлено, що не вистачає свідоцтва про народження дочки померлої ОСОБА_3 , яка є матір'ю заявниці, а ОСОБА_4 є її бабусею. Вказаний документ має важливе значення для встановлення родинних стосунків між нею та спадкодавицею та встановлення черги спадкування для видачі останній свідоцтва про право на спадщину за законом, утім надати його у заявниці немає можливості, відтак Обухівською державною нотаріальною конторою Київської області мені було рекомендовано звернутись до суду для встановлення факту родинних стосунків зі ОСОБА_4 , з огляду на що остання звернулась до суду із даною заявою. Надати свідоцтво про народження її матері, ОСОБА_3 , у заявниці немає можливості, оскільки вказаний документ у її матері відсутній (був втрачений), а повторно його остання позбавлена можливості, оскільки матір заявниці, ОСОБА_3 , народилась в селищі Чамків, Хайницького району, Гомельської області, республіки Білорусь, та у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та запровадженням на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року було припинено співробітництво з установами юстиції росії та білорусії на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва, що зумовлює потворно отримати такий документ.
З наведеного випливає, що заявниці необхідне встановлення зазначених фактів для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , яка є бабусею заявниці.
Разом із тим, з матеріалів поданої заяви судом було установлено, що особистого розпорядження на випадок смерті, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 не залишила, відтак право на спадкування у даному випадку одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Так, у відповідності до положень ст. 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За матеріалами справи убачається, що спадкоємцем першої черги у розумінні ст. 1261 Цивільного кодексу України, у даному конкретному випадку є донька померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , матір заявниці - ОСОБА_3 .
З огляду на відсутність документів, що вказували б на родинні зв'язки померлої ОСОБА_4 та матері заявниці ОСОБА_3 , заявниця, ОСОБА_1 , звертається до суду, зокрема, але не виключно, із вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що ОСОБА_3 є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , для прийняття спадщини, при цьому суд позбавлений можливості встановити чергу спадкування у даній конкретній ситуації, оскільки матір заявниці та донька померлої - ОСОБА_3 на день звернення до суду із даною заявою є особою право- та дієздатною, а відповідної відмови ОСОБА_3 від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 до суду не було надано, що позбавляє суду визначити правову природу поданої заяви.
Перевіривши наведені у заяві підстави звернення до суду, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, суд доходить висновку про відсутність цивільної процесуальної дієздатності заявниці для звернення до суду із поданою заявою, з огляду на наступне.
У відповідності до положень ст. 30 Цивільного кодексу України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
У відповідності до норм ст.ст. 46, ч. 1 ст. 47 Цивільного процесуального кодексу України, здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Убачається, що першочергово заявниця звертається до суду із заявою про встановлення родинних відносин між померлою ОСОБА_4 , що є бабусею заявниці та матір'ю заявниці ОСОБА_3 , що суперечить нормам чинного цивільного права та свідчить про зловживання останньою процесуальними правами, з огляду на відсутність у останньої цивільної правоздатності для звернення до суду в інтересах своєї матері, оскільки остання на день звернення до суду є особою право- та дієздатною, заявниця не є представником своєї матері у розумінні положень, передбачених главою 17 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, вимога про встановлення факту того, що ОСОБА_1 є онукою померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , є похідною від іншої вимоги, та у разі встановлення факту родинних зв'язків між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , необхідність у встановленні вказаного факту втратить актуальність.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що заявницею подано завідомо безпідставну заяву через відсутність у останньої цивільної дієздатності для звернення до суду із даною заявою, оскільки остання подана, зокрема, в інтересах іншої особи - її матері, без належних на те підстав.
У відповідності до ч. 9 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму цивільного процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників цивільного процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав і здійснювані лише з видимістю реалізації таких прав, пов'язані з обманом відносно відомих обставин справи, в цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь в справі, а також в цілях того, що перешкодило діяльності суду по правильному і своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи, - що породжує застосування заходів цивільного процесуального примусу.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату. Такі дії, однак, мають повністю штучний характер, подібно тому, як удавана угода у цивільному праві вчиняється лише для цілей прикриття іншої угоди.
За вимог п. 3 ч. 2 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Судом встановлено, що заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення фактів, втім у відповідній частині, у останньої відсутня процесуальна дієздатність у розрізі даних правовідносин для звернення до суду, оскільки остання подана, зокрема, в інтересах іншої особи - її матері, без належних на те підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Цивільного процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України заява повертається у випадках, коли: заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Частиною 7 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 12 44, 258-261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Обухівська державна нотаріальна контора Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва), ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення - повернути заявниці.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: