Справа № 461/213/23
Провадження № 1-кс/461/221/23
іменем України
20.02.2023 року м. Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність прокурора Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей в ЄРДР, -
08.01.2023 журналіст ІА «Журналісти проти корупції» ОСОБА_3 звернувся до Галицького районного суду м. Львова зі скаргою на бездіяльність Львівської обласної прокуратури, в якій просить зобов'язати службову особу Львівської обласної прокуратури внести відповідні відомості про вчинене кримінальне правопорушення, викладені у його заяві від 24.12.2022 року до ЄРДР та розпочати досудове розслідування, після вчинення згаданих дій повідомити його про початок досудового розслідування та надати витяг з ЄРДР.
Скарга мотивована тим, що 22.12.2022 року скаржник звернувся до Львівської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення суддею Буського районного суду Львівської області ОСОБА_4 щодо зловживання нею своїми службовими обов'язками при розгляді та вчиненні правосуддя у справі № 943/1277/21 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП ОСОБА_5 . Вважає, що суддею порушено правила підсудності при розгляді вказаної справи, а тому ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності неповноважним складом суду, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
В подальшому, на його поштову адресу надійшов лист датовай 26.12.2022 р. за вих. №31/2-р-22 від Львівської обласної прокуратури, з якого вбачається, що його заява про вчинене кримінальне правопорушення від 22.12.2022, на підставі ч.4 ст.216 КПК України скерована для розгляду в межах компетенції до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.
Враховуючи те, що наслідком розгляду його заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22.12.2022 Управлінням процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань обласної прокуратури прийнято незаконне, на його думку, рішення яким йому відмовлено у внесенні згаданих відомостей, викладених в заяві про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР, вважає, що прокурор, який прийняв таке рішення, вчинив незаконні та протиправні дії, хоча і не оформив їх у вигляді процесуального документа. Таким чином, всупереч вимогам ст.214 КПК України, Львівська обласна прокуратура відомості за його заявою про вчинення кримінального правопорушення від 22.12.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесла.
В судове засідання скаржник ОСОБА_3 повторно не з"явився, хоча був належним чином неодноразово повідомлений про час там ісце розгляду скарги, причин неявки не повідомив. Слідчий суддя зважаючи на стислі строки розгляду вказаної скарги, встановлені КПК України, вважає, що слід провести її розгляд без участі скаржника.
Прокурор в судове засідання не з'явилися, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та наслідки неявки, однак відповідно до вимог ст.306 КПК України його неявка не перешкоджає розгляду скарги, враховуючи також обмежені законом строки розгляду даної категорії справ.
Дослідивши матеріали скарги, приходжу до висновку, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
З досліджених матеріалів вбачається, що 22.12.2022 р. журналіст ІА «Журналісти проти корупції» ОСОБА_3 звернувся до Львівської обласної прокуратури із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Заявник просив внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, відносно судді Буського районного суду Львівської області ОСОБА_4 . З суті заяви ОСОБА_3 вбачається його незгода з рішенням вказаної судді під час здійснення правосуддя у справі №943/1277/21 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_5 . Вважає такою, що прийнята всупереч вимогам ст.276 КУпАП, постанову судді Буського районного суду Львівської області ОСОБА_4 , тобто з порушенням правил підсудності, притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 за ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік.
Листом від 26.12.2022 р., заяву останнього скеровано до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові у відповідності до вимог ч.4 ст.216 КПК України, для розгляду в межах компетенції.
В ході розгляду справи, слідчим суддею з'ясовано, що у скаржника станом на час розгляду скарги відомостей щодо внесення даних за його заявою територіальним підрозділом ДБР немає.
Досліджуючи питання внесення територіальним підрозділом відомостей до ЄРДР, враховую наступне.
Згідно п. 18 ч. 1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Аналіз наведених положень вказує на те, що слідчий суддя повинен діяти виключно в межах своєї компетенції та повноважень і керуватися при цьому загальними засадами кримінального провадження. При цьому поняття кримінального провадження охоплює собою увесь спектр дій пов'язаних із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, зокрема процесуальних дій пов'язаних із внесенням відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом (п. 1). Неупередженість суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.
Безсторонність (неупередженість) суду означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
Отже, дотримуючись наведених вище положень та засад, слідчим суддею, на виконання вказівки суду апеляційної інстанції, в межах наявної компетенції та повноважень з'ясовано у скаржника дані щодо наявної у нього інформації про внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Варто відзначити, що в процесі розгляду скарги жодних клопотань від учасників провадження щодо витребування такої інформації слідчим суддею не надходило.
В цьому контексті слід також відзначити, що слідчим суддею створено належні умови для реалізації своїх процесуальних прав учасниками провадження. Зокрема, як скаржника так і відповідний суб'єкт оскарження повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, а слухання справи відбувається у відкритому судовому засіданні. Також, слідчим суддею враховані положення процесуального законодавства щодо участі скаржника у розгляді справи та щодо наслідків неявки прокурора в судове засідання. Крім того, слідчим суддею зважено на вимоги процесуального закону щодо диспозитивності та змагальності під час провадження.
Згідно ч. ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Водночас, положення чинного процесуального законодавства не зобов'язують слідчого суддю з власної ініціативи витребувати в ході розгляду скарги в порядку ст. 303 КПК України ту чи іншу інформацію у її володільця (у даному випадку підрозділу ДБР).
За переконанням слідчого судді витребування з власної ініціативи, за відсутності відповідного клопотання учасника процесу, наведеної інформації в органу досудового розслідування, який до того ж не є учасником провадження, може створити у сторін провадження думку про упередженість слідчого судді. Більше того, очевидним для слідчого судді є те, що по-перше витребування такої інформації призведе до відкладення розгляду скарги і не сприятиме дотриманню розумних строків під час провадження, по-друге незалежно від змісту отриманої інформації така може бути сприйнята сторонами провадження як свідоме збирання слідчим суддею доказів на користь обґрунтування позиції того чи іншого учасника процесу.
Положення ч. 1 ст. 214 КПК України зобов'язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Такий обов'язок слідчого і прокурора визначено ч. 1 ст. 2 КК України, оскільки підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про вчинення злочину є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину).
Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, - вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань і щодо них не повинно проводитися досудове розслідування.
При безпідставно ініційованому досудовому розслідуванні порушується гарантія недоторканності суддів і їх незалежності у виконанні професійних обов'язків, спроба втручання у здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Частиною 2 ст.126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 р. № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 р. № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 р., та в низці інших міжнародних документів, а саме: "Основні принципи незалежності судових органів", ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, "Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів", затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія "Про статус суддів" від 10 липня 1998 р., Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 р. та інших.
Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що "недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом".
Разом з тим відповідно до положення ч. 1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України.
Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Згідно з положенням ч. 2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Це стосується і визначеного ст. 55 Конституції України права на судовий захист. Зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (п.п. 1.2, 1.3, 4.2, 4.3). Аналогічні роз'яснення змісту гарантій незалежності й недоторканності суддів надано у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 р.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення, є одним з основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України.
Втім, як правило, заяви про вчинення суддею злочину у вигляді, на думку заявника, ухвалення суддею відповідного судового рішення, викликані просто незгодою заявника з прийнятим рішенням, або бажанням таким чином вплинути на результат розгляду справи поза межами встановленої судової процедури.
Це є прямим тиском на суд, втручанням у здійснення правосуддя та прямо порушує норми Конституції України, суперечить Основним принципам незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 року та 13.12.1985 року щодо гарантування засад незалежності судових органів.
Водночас, як зазначено вище, що стосується законодавчої процедури розгляду таких заяв правоохоронними органами, то після отримання відповідної заяви, згідно до статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання такої заяви, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Аналогічна норма міститься і у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженому наказом Генеральної прокуратури України №139 від 06 квітня 2016 року.
Так, згідно п.1 розділу 3 зазначеного вище Положення, внесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме заява, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України.
Крім того, норми чинного КПК не передбачають жодної гарантії для захисту своїх прав особою, щодо якої кримінальне провадження може бути розпочате безпідставно.
Наявність в чинному КПК спрощеного порядку прийняття та реєстрації всіх без винятку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення (дійсних чи надуманих) може зробити можливим внесення будь-якої інформації до ЄРДР і відкриття, іноді безпідставного, кримінального провадження.
Отже, досудове розслідування розпочинається вже з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В свою чергу, здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в рамках розпочатого досудового розслідування щодо надання оцінки законності судового рішення та витребування пояснень у суддів з приводу ухваленого рішення тощо при явному зловживанні учасником процесу свого законодавчого права на оскарження такого рішення до вищої інстанції не узгоджується та прямо протирічить положенням статті 124 Конституції України, оскільки делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно з правовим висновками, викладеним у Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року, - судді не зобов'язані роз'яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті судових рішень (п. 15 (Рекомендація № CM/REC(2010)12)).
Ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд,
Така ситуація є особливо загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав та свобод людини і громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом, особливо з огляду на те, що ухвалення позитивного рішення може бути тільки на користь однієї сторони судового процесу, а інша - завжди буде незадоволена результатом розгляду справи. Якщо по кожній справі за заявою незадоволеної сторони будуть внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато розслідування у відношенні судді, то судді, здійснюючи правосуддя, фактично весь час будуть перебувати під психологічним тиском та тільки те і робити, що надавати пояснення, що є порушенням конституційних гарантій незалежності судової влади та реалізації права на справедливий суд незалежним і безстороннім судом.
Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 від 2008 року до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на зверненні до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 від 2002 року вказаної Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права не може виключно кваліфікуватись як кримінальне правопорушення, та як підстава для притягнення судді до кримінальної відповідальності. Адже відповідні порушення (у разі їх наявності) усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями в апеляційному та касаційному порядку.
Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається, що підтверджується правовою позицією Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні у справі №2-рп/2011 від 11 березня 2011 року, у відповідності до якої оцінка процесуальним діям судді може даватись тільки судами апеляційної чи касаційної інстанцій, і не може даватись будь-якими органами, в тому числі і слідчими органами.
Внесення відомостей до ЄРДР врегульовано «Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення», затвердженим наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298. Згідно з п.1 глави 2 розділу I цього Положення, до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з вимогами п. 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК України.
Відповідно до висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Крім цього, слід звернути увагу, що аналіз змісту положень ст. 214 КПК України свідчить про обов'язковість вчинення дій лише щодо прийняття та реєстрації заяви, як це передбачено у частині четвертій вказаній статті, і відмова у вчиненні таких дій не допускається.
При цьому зміст частини першої зазначеної статті не передбачає імперативного обов'язку слідчого чи прокурора вносити до ЄРДР всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема ті, що не містять у собі відомостей про склад кримінального правопорушення, передбаченого діючим Кримінальним кодексом України.
Відтак, слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та з'ясовуючи чи наділена уповноважена особа обов'язком вчинити певну процесуальну дію - внести відомості про кримінальні правопорушення до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення, повинен надати оцінку не лише доводам скарги на бездіяльність, а ще й доводам щодо змісту заяви (повідомлення) про вчинені кримінальні правопорушення.
Не оцінюючи обґрунтованість заяви скаржника про вчинення кримінального правопорушення на предмет наявності усіх ознак складу злочинів, слідчий суддя вважає, що у ній відсутні об'єктивні дані, які дійсно свідчать про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених наведеними заявником статтями КК України. Зокрема, аналіз скарги та дослідженої слідчим суддею копії заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08.12.2022 свідчить про те, що у ній не наведено об'єктивних даних та вагомих обставин, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Заява за своїм змістом не містить фактичних даних, які вказують на ознаки конкретних кримінальних правопорушень, а тому така заява, на думку слідчого судді, яка ґрунтується на врахуванні наведених вище положень чинного кримінального процесуального законодавства, з огляду на її зміст, не є належною підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань суб'єктом оскарження.
За переконанням слідчого судді заявник у кримінальному провадженні не зобов'язаний наводити у заяві про вчинення кримінального правопорушення дані із застосуванням юридичної термінології, посиланням на норми процесуального та матеріального закону або детальним описом події кримінального правопорушення тощо. Натомість така заява повинна містити мінімальні дані необхідні для її належної реєстрації у ЄРДР, про що зазначено вище. В свою чергу, той факт, що суб'єктивне сприйняття та оцінка змісту заяви скаржника, який вважає таку заяву належною підставою для внесення відповідних відомостей до ЄРДР, не співпадає з позицією компетентного органу уповноваженого на внесення таких даних до реєстру не може сам по собі слугувати законною підставою для внесення даних до ЄРДР.
Водночас, процесуальний закон визначає і покладає на компетентних осіб (слідчий, дізнавач, прокурор) обов'язок перевірити таку заяву на предмет наявності у ній відомостей достатніх для її реєстрації у ЄРДР та у разі наявності таких невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Проаналізувавши подану заяву на предмет її відповідності наведеним положенням, неможливо залишити поза увагою і те, що ОСОБА_3 у цій заяві вказує на дві правові кваліфікації скоєних, на його думку, кримінальних правопорушень - ст.366 та ст.375 КК України.
Натомість Рішенням Конституційного Суду № 7-р/2020 від 11.06.2020 статтю 375 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Також, очевидним для слідчого судді є той факт, що скаржник не наділений повноваженнями і не являється особою, яка може надавати оцінку чи переглядати відповідне судове рішення (у даному випадку рішення суддів з приводу яких подана заява) поза межами встановленої законодавчої процедури, тим більше, якщо таке рішення набрало законної сили.
Разом з тим, слід відзначити, що відповідні службові особи Львівської обласної прокуратури не позбавили заявника права на належний розгляд його заяви, а фактично скерували її до компетентного підрозділу ДБР, який наділений відповідними повноваженнями щодо внесення даних до ЄРДР.
З дослідженої слідчим суддею копії супровідного листа від 26.12.2022 №31/2-р-22 за підписом начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань вбачається, що додатком до даного листа є заява про вчинення кримінального правопорушення, яка зазначена як звернення на 2 арк. У вказаному супровідному листі міститься посилання на положення ч. 4 ст.216 КПК України (підслідність слідчих органів державного бюро розслідувань), що свідчить про те, що наведена заява розглядалась саме в порядку визначеному КПК України. Той факт, що у супровідному документі вказана заява зазначена як звернення не впливає на його зміст, адже безпосередньо заява скерована до компетентного органу і такий повинен дослідити саме заяву, а не супровідний лист. В свою чергу, та обставина, що визначення належного органу досудового розслідування може відбуватись після внесення відомостей до ЄРДР не спростовує те, що відповідний орган наділений повноваженнями на внесення даних щодо первинної реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення у реєстрі.
В цьому контексті слід відзначити, що законодавець наділяє скаржника правом оскаржити і відповідні дії територіального підрозділу ДБР, у разі непогодження з такими.
Разом з тим, наведені вище встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про те, що обставини розгляду наведеної заяви про вчинення кримінального правопорушення вказують на те, що дії уповноваженого представника прокуратури щодо скерування наведеної вище заяви про вчинення кримінального правопорушення компетентній особі не свідчать про вчинення свідомих дій щодо нереєстрації заяви у ЄРДР. Більше того, фактично наведені вище обставини вказують на те, що така заява розглядалась і скерована для розгляду саме з врахуванням положень КПК України. При цьому заявник наділений можливістю оскаржити дії компетентного органу, зокрема щодо невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, у разі непогодження з такими.
Таким чином, КПК України передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень, що містять у собі відомості про склад кримінального правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.
Якщо у заявах чи повідомленнях таких фактичних даних не зазначено, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Дані викладені у заяві журналіста ОСОБА_3 від 22.12.2022 р. свідчать лише про його незгоду з судовим рішенням, для оскарження якого передбачена спеціальна процедура апеляційного перегляду, якої слід дотримуватися.
Будь-яких конкретних відомостей про вчинення суддею Буського районного суду Львівської області ОСОБА_6 кримінального правопорушення при розгляді справи про адміністративне правопорушення заявник не навів. Сама по собі незгода з прийнятими ними судовими рішеннями не є підставою для внесення в ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення.
Тому правові підстави для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за скаргою ОСОБА_3 відсутні.
Отже, виходячи з наведеного, приходжу до висновку про те, що у даному випадку не знайшли свого підтвердження доводи скаржника щодо протиправної бездіяльності службових осіб прокуратури.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.303-307, 376 КПК України, слідчий суддя -
В задоволенні скарги журналіста ІА «Журналісти проти корупції» ОСОБА_3 від 08.01.2023 р. на бездіяльність Львівської обласної прокуратури, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1