П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 лютого 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/3457/22
Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№72)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
14 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною бездіяльність ДУ «Вознесенська виправна колонія (№72)» щодо невиплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 14975,38 грн та зобов'язати відповідача виплатити таку компенсацію.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що строк звернення до суду з цим позовом обраховується з 15.02.2022 року, тобто з дати, коли ОСОБА_1 отримав довідку № 23 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. У зв'язку із цим апелянт наголошує, що ним не пропущений шестимісячний строк звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до ст..311, 312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з цим позовом більш ніж через 1 рік 9 місяців від дня, коли він дізнався про непроведення відповідачем розрахунку грошової компенсації за не отримане речове майно, а підстави для поновлення строку звернення до суду, наведені позивачем, є неповажними.
Судова колегія не погоджується з таким висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною 13 ст.171 КАС України встановлено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
За приписами ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За обставинами справи, ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 липня 2022 року відкрито провадження у справі.
09 серпня 2022 року Миколаївським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надано позивачу строк для подання заяви про поновлення пропущеного місячного строку звернення до адміністративного суду з позовом, встановленого ч.5 ст. 122 КАС України.
06 жовтня 2022 року від позивача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якого ОСОБА_1 зазначив, що відповідь за результатами розгляду заяви про виплату грошової компенсації вартості речового майна відповідач надав листом від 15.02.2022 № 27-29-22/Ч-5. Внаслідок введення на території України воєнного стану, у зв'язку з тим, що позивач має військове звання «старший прапорщик», він був викликаний Вознесенським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки для перевірки стану військового обліку та за правовою допомогою до адвоката позивач зміг звернутися лише 01.07.2022.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що у ОСОБА_1 відсутні поважні підстави для поновлення місячного строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, який повинен обраховуватись з дня звільнення позивача з військової служби - 29.09.2020.
За змістом ч.1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини першої статті 9-1 Закону також передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою від 16 березня 2016 року №178 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Відповідно п.3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Водночас грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою та після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов'язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.
Подібна правова позиція стосовно тлумачення наведених норм вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у пункті 43 постанови від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.
Крім цього, правилами ч.1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.123 КАС України).
Натомість, ч.2 ст. 233 КЗпП України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті необхідно зауважити, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас в аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов'язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що спір стосовно невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин ч.5 ст.122 КАС України, залишив поза увагою те, що спір у цій справі стосується саме порушення, на думку позивача, відповідачем законодавства про оплату праці, зокрема, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Враховуючи зазначене, при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати частину другої статті 233 КЗпП України, в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 480/5934/21 від 12 травня 2022 року.
За таких умов, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення необґрунтованої ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст.ст.308,311, 312, 320, 322, 328, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2022 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко