Справа № 462/1023/23
17 лютого 2023 року Суддя Залізничного районного суду м. Львова Боровков Д.О., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулась до суду із позовом, у якому просить визнати протиправними дії ЛМКП «Львівтеплоенерго», які полягають у неправомірному нарахуванню ОСОБА_1 обсягів і вартості послуг із постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_1 за період з 01.01.2022 року до 30.06.2022 року без врахування обсягів і вартості гарячої води, використаної на загальнобудинокові потреби; визнати відсутнім право ЛМКП «Львівтеплоенерго» нарахування і стягнення коштів за послуги із постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_1 за період із 01.01.2022 року до 30.06.2022 року без врахування обсягів і вартості гарячої води, використаної на загальнобудинокові потреби; зобов'язати ЛМКП «Львівтеплоенерго» здійснити перерахунок вартості наданих послуг із постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_1 , відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 року №315, з врахуванням обсягу гарячої води, використаної на загальнобудинкові потреби; стягнути з відповідача судовий збір.
Вивчивши матеріали позовної заяви, приходжу до наступних висновків.
Як убачається з позовних вимог, спір між сторонами виник з питань сплати житлово-комунальних послуг, що надаються споживачу, яка проживає у квартирі АДРЕСА_1 , зокрема щодо надання послуг з постачання гарячої води.
Крім цього, спірні правовідносини стосуються прав позивача щодо користування внутрішніми системами централізованого водопостачання у будинку, зокрема її частини, яка була підведена до квартири АДРЕСА_1 , а відтак вказані правовідносини безпосередньо стосуються прав та інтересів власника зазначеної квартири, які нерозривно пов'язані з її правом на користування цим житловим приміщенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
За змістом вказаної норми виключна підсудність встановлена для позовів про будь-які права з приводу нерухомого майна.
З точки зору закону, виключна підсудність встановлюється законодавцем з метою вирішення спору конкретним, прямо передбаченим у законі, судом.
У такому випадку можливість застосування інших правил територіальної підсудності виключається.
Тобто, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17).
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є перерахунок вартості наданих послуг із постачання гарячої води з об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Сихівського района м.Львова, тобто спір стосується наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Таким чином, зазначений спір безпосередньо стосується нерухомого майна.
Отже, підстав для розгляду цієї справи Залізничним районним судом міста Львова не встановлено.
Таким чином, відповідно до ст. 30 ЦПК України дана заява не підсудна Залізничному районному суду м.Львова, оскільки заява має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцем знаходження нерухомого майна, з приводу якого заявлено вимоги.
Взявши до уваги те, що спори між судами про підсудність не допускаються, та одночасно враховуючи, що розгляд даної заяви призведе до грубого порушення норм чинного законодавства, суд приходить до висновку щодо передачі справи на розгляд до Сихівського районного суду м.Львова, який в світлі вимог ЄСПЛ є "судом, встановлений законом" у даній конретній справі.
Керуючись ст. 27, 31-32, 260-261, 353-354 ЦПК України,
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії передати за територіальною підсудністю на розгляд Сихівському районному суду м. Львова.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана учасниками справи протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Суддя:
Оригінал ухвали.