Справа №380/3155/20
Провадження №2/461/119/23
09 лютого 2023 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Гель І.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
позивача ОСОБА_2 ,
представника позивача ОСОБА_3 ,
представника відповідача Вовк І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди -
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у Львівській області, у якому просили: визнати, що через бездіяльність ЛМР внаслідок неусунення створених небезпек для життя і здоров'я в будинку по АДРЕСА_1 є загроза для життя і здоров'я позивачів через невиконання норм Конституції України, Кодексу цивільного захисту України, Конвенції, Конвенції 2 та відповідного рішення суду; визнати факт завданої моральної шкоди позивачам через навмисне неусунення небезпеки для життя, здоров'я і знущання службовими особами Галицької районної адміністрації Львівської міської ради та ЛМР встановити розмір відшкодування завданої моральної шкоди позивачам в 1000000,00 грн.; зобов'язати відповідача виплатити завдану моральну шкоду здоров'ю та життю позивачів в розмірі 1000000,00 грн., розділивши суму між позивачами порівну.
В обґрунтування позову позивачі покликалися на те, що бездіяльністю ЛМР, яку вони пов'язують із невиконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року № 857/766/19, їм завдано моральну шкоду, яка полягає, зокрема, у тривалому часі, який знадобився для відстоювання своїх прав в судовому порядку, внаслідок чого у позивачів почало утворюватися і розвиватися постійне відчуття безпомічності та безпорадності, зневіра у власних можливостях як особистості, що дуже порушило соціальні зв'язки між ними та іншими членами суспільства та призвело до численних емоційних, психологічних та нервових зривів. Окрім того, позивачі покликалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, відповідно до якої цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з рішення суду. Позивачі зауважували, що через душевні страждання, яких вони зазнали у зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду, за що держава несе відповідальність відповідно до статей 3, 55, 56, 62, 152 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, людина має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, яку суд, враховуючи характер спірних правовідносин, обставини справи і принципи розумності і справедливості, повинен був стягнути, оскільки в даному випадку наявний причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача та завданою позивачам шкодою. Просили позов задоволити.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 31.01.2022 справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Львівської міської ради прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.
Представник Львівської міської ради Кохан О. подав відзив на позовну заяву, у якому щодо задоволення позовних вимог заперечив. Представник зазначив, що позивачами не доведено та не надано жодних доказів порушення їх прав чи інтересів, а тому відсутні підстави для прийняття рішення про бездіяльність Львівської міської ради. Окрім того, представник стверджує, що між співвласниками житлового будинку на АДРЕСА_2 та ЛМКП “Айсберг” укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, на підставі якого управителем будинку є останній. ОСОБА_4 зазначив, що Львівська міська рада не вправі втручатися в господарську діяльність підприємства, а тому ніяким чином не порушувала прав позивачів. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шепель Т.В. 01.02.2022 подала відповідь на відзив, у якому зазначила, що Львівська міська рада, яка є власником будинку по АДРЕСА_2 , в якому позивачі є співвласниками квартири, де в під'їзді №1, біля дерев'яних сходів, зберігається квадроцикл та мотоцикл, однак ЛМР не вчинила жодних дій щодо забезпечення права на безпечне проживання позивачів. Представник зазначила, що Львівська міська рада не вжила жодних заходів по вирішенню питання правомірності стоянки в під'їзді будинку спершу квадроцикла, а пізніше мотоцикла, які є об'єктами потенційної небезпеки, відтак надалі допускає бездіяльність. Просить позов задоволити. Окрім того, адвокат Шепель Т.В. подала клопотання про залучення до участі у справі Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради в якості третьої особи на стороні відповідача.
16.06.2022 позивачі подали заяву про уточнення позовних вимог, у якій просили суд змінити перший пункт позовних вимог, виклавши такий в наступній редакції: «Зобов'язати Львівську міську раду як номінального власника будинку вжити невідкладних заходів по відшкодуванню завданої шкоди здоров'ю позивачів та заборону діяльності щодо повторення паркування в під'їзді будинку АДРЕСА_3 фототехніки».
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 29.11.2022 у задоволенні клопотання про залучення третьої особи на стороні відповідача відмовлено, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
26.01.2023 позивачі подали клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки для всебічного та повного розгляду справи необхідно отримати висновок експертизи про причини хвороби ОСОБА_2 та підстав її виникнення.
26.01.2023 позивачі подали клопотання про призначення у даній справі експертизи з онкологічного захворювання та виклик експерта хіміка (лікаря хіміка) для надання пояснень про хімічні речовини з доведеною канцерогеністю, що викликають захворювання сечового міхура, а також призначити експертизу з онкологічного захворювання та виклик до суду експерта онколога для надання пояснення про можливість виникнення захворювання через вдихання парів бензину, що проникали в квартиру із під'їзду АДРЕСА_4 , де було влаштовано стоянку мототехніки.
В судовому засіданні позивачі та їх представник просили задоволити клопотання про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та призначити судові експертизи відповідно до їх клопотань.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення клопотань позивачів заперечила.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.
Розглянувши клопотання позивачів про повернення до стадії підготовчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Суд зазначає, що цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Разом з тим, згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Однак такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Вивчивши матеріали клопотання, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували необхідність повернення розгляду справи до стадії підготовчого засідання, відтак у клопотанні позивачів слід відмовити. Окрім того, суд зазначає, що дана справа перебуває в провадженні з 31.01.2022, а підготовче провадження закрито лише 29.11.2022, відтак у сторін було достатньо часу для подання відповідних клопотань та реалізації їх процесуальних прав.
Розглянувши клопотання позивачів про призначення експертизи та виклик в судове засідання експертів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до положень ст. 222 ЦПК України під час судового засідання головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
З огляду на те, що клопотання позивачів про призначення у даній справі судових експертиз та виклик до суду експертів заявлено на стадії судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що такі клопотання необхідно залишити без розгляду.
В судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали, просили такі задоволити в повному обсязі з врахуванням уточнених позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечила, просила відмовити у задоволенні таких.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками та зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира знаходиться у багатоквартирному житловому будинку, що перебуває у власності територіальної громади міста Львова в особі ЛМР; будинок перебуває на балансі Львівського міського комунального підприємства по обслуговуванню та ремонту житла «Айсберг» (далі - ЛМКП «Айсберг»), котре надає послуги з утримання будинку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019 №857/766/19, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 в справі № 1340/4560/18 скасовано та прийняти нове, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково та визнано протиправними дії Львівської міської ради щодо не вирішення питання пожежної безпеки в будинку АДРЕСА_2 .
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість доводів позивача (апелянта) в частині вимог щодо визнання протиправними дій Львівської міської ради щодо не вирішення питання пожежної безпеки в будинку АДРЕСА_2 .
Водночас слід зазначити, що у постанові від 08 квітня 2019 року № 857/766/19 внаслідок визнання оскаржуваної бездіяльності ЛМР протиправною в частині не вирішення питання пожежної безпеки в будинку позивача, судом апеляційної інстанції не встановлено ніяких способів зобов'язального характеру.
Як вбачається з позовної заяви, позивачі вважають, що відповідач не виконує постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019 №857/766/19, не вчиняє жодних дій щодо забезпечення пожежної безпеки у їхньому будинку.
24.04.2019 комісією Галицького РВ м. Львова ГУДСНС України у Львівській області складено акт обстеження 1-го під'їзду житлового будинку АДРЕСА_2 та встановлено знаходження у ньому квадроцикла з двигуном внутрішнього згорання та недопалків коло нього. Аналогічного змісту акт складено 20.04.2019.
Листом від 08.01.2020 №58-8/КО-1/01-19 ГУДСНС України у Львівській області повідомило ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про проведення перевірки у будинку АДРЕСА_2 після отримання дозволу від управителя будинку.
Листом від 27.02.2020 №58-8/КО-1/01-19 ГУДСНС України у Львівській області повідомило ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про результати проведеної перевірки та про підтвердження факту порушення, а саме: захаращення шляхів евакуації шляхом зберігання транспортних засобів в об'ємі сходової клітки.
Листом від 24.01.2020 Держпродспожив служба повідомила ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що питання їхнього звернення не належать до повноважень Держпродспоживслужби, однак в порядку консультації проінформувало про правила зберігання транспортних засобів.
12.03.2020 позивачі зверталися до Начальника ГУ НП у Львівській області із скаргою-заявою про встановлення власника транспортного засобу, що зберігається у під'їзді їхнього будинку.
09.12.2019 позивачі зверталися до Голови Львівської обласної державної адміністрації із скаргою, у якій просили захистити їх права, звільнивши їх будинок від об'єктів потенційної небезпеки
18.12.2022 позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено акт - претензію №9, яким висловлено претензію до Львівської міської ради та ЛМКП «Айсберг» щодо утримання будинку, оскільки в під'їзді АДРЕСА_4 створено смітник, розміщені мішки з будівельним сміттям та землею невідомого походження, картонні коробки, пінопласт, гілки дерев та інші горючі матеріали.
Пунктами 24, 33 частини першої статті 1 Кодексу цивільного захисту України пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов'язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю.
Надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Пожежі відносяться до надзвичайних ситуацій, а загроза життю та здоров'ю людей виникає не лише при наявності порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що безпосередньо можуть до неї призвести, а й при наявності інших порушень по нездійсненню заходів щодо захисту людей від впливу небезпечних чинників при вже виниклій пожежі.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог ЦПК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суд зазначає, що зобов'язанню суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії повинно передувати визнання його дій чи бездіяльності протиправною. Разом з тим, визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання такого суб'єкта вчинити певні дії можливе лише за позовом особи, право якої порушено цим рішенням, дією чи бездіяльністю.
У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави розраховувати на певний стан речей.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачі, після ухвалення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2019 №857/766/19, зверталися з відповідними заявами до ГУДСНС України у Львівській області, Держпродспоживслужби, Голови Львівської обласної державної адміністрації та начальника ГУ НП у Львівській області, однак не зверталися до Львівської міської ради із заявами щодо виконання рішення суду.
З матеріалів справи встановлено, що 18.12.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено акт - претензію №9, яким висловлено претензію до Львівської міської ради та ЛМКП «Айсберг» щодо утримання будинку, однак у справі відсутні належні та допустимі докази того, що складений акт було скеровано до Львівської міської ради.
Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що позивачами не доведено та не надано належних та допустимих доказів порушення відповідачем їх прав чи інтересів, не надано суду доказів в обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість та безпідставність, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Розглянувши позовну вимогу позивачів про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, головною підставою відшкодування моральної шкоди, відповідно до норм цивільного законодавства, у даному випадку, є наявність причинного зв'язку між незаконними діями суб'єкта владних повноважень та ушкодженням здоров?я позивача, причому суд повинен визнати дії органу такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а позивач зобов'язаний довести, що ушкодження здоров'я сталися саме внаслідок таких дій, підтвердив це відповідними доказами.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи те, що передумовою для можливості стягнення із суб'єкта владних повноважень матеріальної чи моральної шкоди (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задоволити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, позовні вимоги безпідставними, не знайшли підтвердження при розгляді справи, судом не встановлено, що діями відповідача спричинена моральна шкода позивачам, тому позов не підлягає задоволенню, у зв'язку з його не обґрунтованістю.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду позивачі звільнені від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 103, 141, 189, 222, 252, 256, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд -
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про повернення до стадії підготовчого провадження - відмовити.
Клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про призначення експертиз та виклик експертів - залишити без розгляду.
У задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду . Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Львівська міська рада, адреса: 79000, м.Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 20847537.
Третя особа: Головне управління Державної служби України із надзвичайних ситуацій у Львівській області, адреса: 79008, м.Львів, вул. Підвальна, 6, ЄДРПОУ 38627339.
Повний текст рішення суду виготовлено 17.02.2023.
Суддя Зубачик Н.Б.