15.02.2023 ЄУН 337/145/23
Провадження №2/337/276/2023
15 лютого 2023 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя в складі головуючого судді Гнатик Г.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» про захист прав споживачів,
У січні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» (далі - АТ «Запоріжгаз») про захист прав споживачів, яка обґрунтовує тим, що вона є власником квартири, де зареєстрована та мешкає, є побутовим споживачем природного газу, її квартира обладнана газовою плитою для приготування їжі, лічильника газу в квартирі не встановлено.
На її звернення було направлено щодо встановлення індивідуального газового лічильника, відповідач не відреагував, теперішній час нічого і не зробив.
Вважає, дії АТ «Запоріжгаз» такими, що порушують її право як споживача природного газу, оскільки вона має право на забезпечення індивідуальним газовим лічильником за рахунок АТ «Запоріжгаз», який відповідно до ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов'язаний за свій рахунок здійснити встановлення в квартирах побутових споживачів індивідуального газового лічильника. Просить зобов'язати відповідача здійснити за свій рахунок встановлення індивідуального газового лічильника у квартирі побутового споживача ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 та вирішити питання про судові витрати, зокрема стягнути на її користь з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 10000 гривень.
Ухвалою від 16.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито у цивільній справі спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті справи.
27.01.2023 року до суду від відповідача - АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з 01.07.2015 року АТ «Запоріжгаз» на підставі ліцензії з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ газу, здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності та користуванні, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. Серед суб'єктів ринку природного газу АТ «Запоріжгаз» кваліфікується як Оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ). Відповідно до положень гл.3 р.VI Кодексу ГРМ, АТ «Запоріжгаз» було направлено позивачу Заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу як побутовому споживачу, який отримував технічний доступ до ГРМ, оскільки багатоквартирний будинок, в якому мешкає позивач, в установленому законодавством порядку було підключено до газорозподільної системи АТ «Запоріжгаз». Вказана заява на адресу Оператора ГРМ позивачем повернута не була, позивач продовжував здійснювати оплату спожитого природного газу на підставі наданих йому постачальником відповідних рахунків, що підтверджує споживання ним газу, таким чином позивач фактично приєднався до умов договору розподілу природного газу на умовах, що визначені в персоніфікованих даних відповідної Заяви-приєднання. Відповідно до ч.1ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу (індивідуальних або загально будинкових) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується, зокрема, тільки для приготування їжі - до 01.01.2018 року, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням. У разі не встановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. Водночас, приписами цього Закону не закріплено обов'язку суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу, обов'язку з встановлення саме індивідуального лічильника газу. Під лічильником газу в розумінні цього Закону слід вважати будь-який засіб вимірювальної техніки без обмеження за критерієм їх функціонального призначення індивідуальний або загально будинковий (на групу споживачів). Кодексом ГРМ визначено, що за ініціативи балансоутримувача (управителя) багатоквартирного будинку або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку може бути встановлений загально будинковий вузол обліку природного газу. При цьому, балансоутримувач (управитель) багатоквартирного будинку не може відмовити Оператору ГРМ у встановленні ЗВОГ, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. Відповідно до Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загально будинкового вузла обліку, затвердженого постановою КМУ № 620 від 16.05.2002р. (далі - Тимчасове положення), рішення про необхідність об'єднання споживачів в єдину групу приймає Оператор ГРМ. Ініціювати встановлення ЗВОГ можуть як власник такого будинку, та і Оператор ГРМ. Встановлення ЗВОГ здійснюється за кошти сторони, яка ініціювала встановлення такого вузла. У разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показниками ЗВОГ він може встановити квартирний лічильник газу окремо на квартиру за власні кошти. ПАТ «Запоріжгаз» було розроблено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Запоріжгаз» на 2016 - 2025 роки, який було затверджено постановою НКРЕКП від 24.03.2016р. №393. Відповідно до Інвестиційної програми (р.1 вказаного Плану) передбачено встановлення єдиного будинкового вузла обліку (загально будинкового лічильника) для забезпечення споживачів категорії населення, незабезпечених лічильниками, що мешкають, зокрема, в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
08.08.2016 року за вказаною адресою було встановлено загально будинковий лічильник, за яким споживачам здійснюється нарахування за спожитий природний газ. Позивачу як споживачу природного газу надано право на встановлення індивідуального (квартирного лічильника) окремо на квартиру або будинок за ініціативи останнього і за його власні кошти у випадку його незгоди розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку. Фінансування споживачем таких заходів може бути здійснено з будь-яких джерел не заборонених законом, а роботи з встановлення лічильника газу не відносяться до конкурентного ринку та можуть виконуватись будь-якими суб'єктами господарювання, які мають відповідні дозволи. Реалізація такого права ніяким чином не пов'язана з її фінансуванням з боку Оператора ГРМ і не пов'язана з заходами передбаченими інвестиційною програмою Плану розвитку газорозподільної системи АТ «Запоріжгаз». Крім того, умовами договору розподілу природного газу, укладеного між сторонами, не встановлено обов'язку оператора ГРМ встановити в квартирі побутового споживача індивідуальний лічильник за кошти Оператора ГРМ, як не передбачено і права споживача вимагати у оператора ГРМ запровадження заходів з забезпечення комерційного обліку розподіленого йому газу у такий спосіб. Таким чином, АТ «Запоріжгаз» не порушив норми чинного законодавства, що передбачені ст.6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та умови Типового договору розподілу природного газу укладеного між ним та позивачем. Просить в задоволені позову відмовити.
Крім того, разом з відзивом від представника відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» надійшло клопотання про зменшення позивачу витрат на оплату правничої допомоги.
Інших заяв по суті спору, клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкає та зареєстрована, є побутовим споживачем зі споживання природного газу, її квартира обладнана газовою плитою для приготування їжі.
На території м. Запоріжжя господарську діяльність з розподілу природного газу здійснює Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз», яке є правонаступником ПАТ «Запоріжгаз», кваліфікується як Оператор газорозподільної системи (Оператор ГРМ).
08.08.2016 року за рахунок Оператора ГРМ у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_2 , було встановлено загально будинковий лічильник, за яким здійснюється нарахування споживачам за спожитий природний газ.
Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У ч.1ст.626, 629 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на, зокрема, захист своїх прав державою, належну якість продукції та обслуговування, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
Згідно з ч.1ст.5 цього Закону держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом ст.21 Закону, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення (п.2 ч.1 ст.21).
Відповідно до п.3, п.4, п.7 ч.1ст.21 вказаного Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., який втратив чинність з 01.05.2019р., а також Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017р., який введено в дію з 01.05.2019р., правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов'язання, в силу яких виконавець комунальної послуги зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, а споживач - оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Постановою НКРЕКП №2492 від 30.09.2015 року затверджено Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС).
Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС, Оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Згідно з пп.1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП 30.09.2015р. за № 2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Згідно з п.2.1 Типового договору оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором..
Відповідно до ч.2, 3ст.18 Закону України «Про ринок природного газу», приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб'єктів ринку природного газу. Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у ч.1ст.2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Згідно з п.10 гл. 2 розділу Х Кодексу ГРС установлення лічильників газу побутовим споживачам здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Відповідно доч.1,2ст.3Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»№3533-VIвід 16.06.2011 року, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету, крім коштів місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством.
Побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
Пп. «а» п.1 ч.1ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на момент встановлення ЗВОГ в будинку позивача) передбачено, що суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року.
На час виникнення спірних правовідносин, а саме звернення позивача до відповідача з заявою про встановлення індивідуального газового лічильника та на час розгляду справи, пп. «а» п.1 ч.1ст.6вказаного Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2023 року.
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.
Так, суд вважає встановленим та доведеним, що ПАТ «Запоріжгаз», правонаступником якого є АТ «Запоріжгаз», є Оператором ГРМ, тобто виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням, а позивач - споживачем природного газу.
Як встановлено судом та не оспорюється сторонами, позивач приєдналась до Типового договору розподілу природного газу, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачує рахунки за спожитий природний газ.
Відповідно до умов Типового договору АТ «Запоріжгаз», як Оператор ГРМ, взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а позивач взяв на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Наведеними вище спеціальними законами у сфері регулювання ринку природного газу обов'язок із встановлення лічильників газу (незалежно від виду - квартирних чи загально будинкових) покладений на суб'єктів господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території. При цьому, законом також чітко визначені джерела фінансування робіт з оснащення лічильниками газу (незалежно від виду - квартирних чи загально будинкових) населення: кошти суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, кошти відповідного бюджету, інші джерела, не заборонені законодавством. Отже, законом не передбачено покладення на споживача обов'язку фінансувати витрати зі встановлення лічильника газу у багатоквартирному будинку, в якому розташована його квартира, або ж у його квартирі.
Судом встановлено, що фактичною підставою відмови позивачу у встановленні індивідуального газового лічильника за рахунок Оператора ГРМ є встановлення в багатоквартирному будинку, в якому мешкає позивач, загально будинкового лічильника газу, що сторонами не оспорюється.
При цьому, як встановлено судом, ЗВОГ був встановлений за ініціативою ПАТ «Запоріжгаз», правонаступником якого є АТ «Запоріжгаз», доказів про наявність попередньої згоди споживачів (власників квартир), у т.ч. позивача, на встановлення загально будинкового лічильника газу у багатоквартирному будинку, в якому мешкає позивач, суду не надано.
В той же час, для встановлення загально будинкового лічильнику природного газу оператор газорозподільної системи не міг діяти в односторонньому порядку, оскільки мав у договірному порядку врегулювати з власником (власниками) будинку (квартир), експлуатаційною організацією, балансоутримувачем будинку (будинків) тощо договірні відносини щодо зняття показань будинкового вузла обліку.
АТ «Запоріжгаз» не погоджується з вимогою позивача як побутового споживача щодо встановлення індивідуального квартирного лічильника газу, посилаючись зокрема, на те, що встановлення індивідуальних лічильників за рахунок газорозподільних підприємств там, де встановлено будинковий лічильник природного газу, не передбачено.
Проте,в Законі України «Про забезпечення комерційного обліку газу» відсутні будь-які положення, які б передбачали встановлення для однієї категорії споживачів виключно індивідуальних газових лічильників, а для іншої категорії споживачів загально будинкових приладів обліку газу, а тому суд вважає, що відповідно до цього Закону Оператор ГРМ не вправі одноособово вирішувати питання, який саме газовий лічильник має бути встановлений для споживача - індивідуальний чи загально будинковий.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року (справа №214/2435/17, провадження №14-347цс18) дійшла висновку, що відмова відповідача (газорозподільної організації) встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
Зміст ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про наявність безумовного обов'язку відповідних суб'єктів господарювання - газорозподільних організацій забезпечити встановлення лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення, у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування приладів та робіт, які підлягають встановленню, або забезпечувати цими приладами відповідних суб'єктів господарювання.
Ст.6 Закону визначає обов'язок газорозподільної організації встановити квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
Отже, на відповідача АТ «Запоріжгаз» покладений обов'язок встановлення лічильників газу побутовим споживачам, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним.
Право позивача на забезпечення індивідуальним лічильником газу встановлено законодавством, додаткового визнання цього права судовим рішенням не потребується, а тому суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде зобов'язання відповідача АТ «Запоріжгаз» за свій рахунок здійснити встановлення індивідуального газового лічильника в квартирі позивача, оскільки відповідач відмовляється це зробити.
На думку суду, такий спосіб захисту відповідає змісту порушеного права та характеру порушення, ґрунтується на вимогах закону та дозволяє забезпечити ефективне і реальне поновлення порушених прав позивача.
Крім того, таке вирішення спору буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату ним саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
Доводи відповідача про те, що позивач забезпечена згідно з вимогами Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» лічильником газу, а саме встановленим загально будинковим приладом обліку газу, відхиляються судом, оскільки відмова відповідача встановити індивідуальний газовий лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує її права. З урахуванням вимог ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
На підставі викладеного, позов слід задовольнити у цій частині повністю.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору при подачі даного позову до суду, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за вимогу немайнового характеру за ставкою, яка діяла на час звернення позивача до суду в розмірі 992,40 грн.
Крім того, відповідно до ст.137, 141 ЦПК України, суд вважає необхідним частково задовольнити вимоги позивача до відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, через наступне.
Так, згідно з ч.1, 2, 4, 5 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача понесених нею витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що в межах цієї справи позивач ОСОБА_1 отримувала правову допомогу адвоката Здорик О.І. та сплатила за це в загальній сумі 10000 гривень.
Вказані обставини підтверджуються копією Договору (угоди) про надання правової допомоги б/н від 01.11.2022 року ордером АР №1108839 від 28.12.2022 року, копією акту про виконання робіт за надання юридичних послуг б/н від 15.11.2022 року копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру б/н від 15.11.2022 року на суму 3000 грн. та на суму 7000 грн.
Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вже зазначалось, представником АТ «Запоріжгаз» подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з посиланням на те, що такі витрати не є співмірними із складністю справи, є завищеними, не відповідають критеріям розумності та співмірності, є надмірними, у зв'язку з чим просив відмовити або зменшити такі витрати.
В даному випадку суд погоджується з доводами представника відповідача та приходить до висновку про те,що визначений адвокатом Здорик О.І. розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не співмірним із складністю справи, складністю та обсягом наданих адвокатом послуг, витраченим ним часом.
Так, згідно з Актом про виконання робіт за надання юридичних послуг б/н від 15.11.2022 року адвокатом Здорик О.І. надані позивачу такі послуги, витрачений на них час та вартість: подання позовної заяви, витрачений час 2 години, сума 2000 гривень; ознайомлення з матеріалами справи, витрачений час 2 години, сума 2000 гривень; дослідження питання, підготовка правового висновку та вивчення судової практики з цього питання, витрачений час 3 години, сума 3000 гривень; участь у судових засіданнях на суму 3000 гривень.
При цьому, суд вважає необхідним виключити з розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, такі послуги як участь адвоката у судових засіданнях на суму 3000 гривень та ознайомлення з матеріалами справи на суму 2000 гривень, оскільки вказана цивільна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, адвокат участь в судових засіданнях не приймав, з матеріалами справи в суді не ознайомлювався, отже такі послуги є необґрунтованими та не відповідають критерію реальності.
Інші витрати, понесені на правничу допомогу на суму 5000 гривень які складаються з послуг подання позовної заяви на суму 2000 гривень та дослідження питання, підготовки правового висновку та вивчення судової практики з цього питання на суму 3000 гривень не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.
В даному випадку суд враховує, що вказана справа є незначної складності, спір виник у зв'язку з відмовою відповідача встановити індивідуальний газовий лічильник в квартирі позивача, має місце усталена судова практика розгляду справ цієї категорії, рівень складності справи не вимагає великого обсягу правничої допомоги.
У зв'язку з цим дослідження питання, підготовка правового висновку та вивчення судової практики з цього питання, з витрачанням вказаного в Акті часу та визначеної вартості, беручи до уваги кваліфікацію та досвід адвоката, не можна вважати достатньо обґрунтованими та пропорційними предмету спору.
З аналізу змісту позовної заяви вбачається, що більша її частина стосується цитування норм права та судової практики, яка є усталеною.
До позовної заяви було додано лише копію паспорту та РНОКПП позивача, копію свідоцтва про право власності, та документи на підтвердження витрат на правову допомогу.
Тому витрачання адвокатом на все це разом 5 годин вартістю 5000 гривень не можна вважати розумним та обґрунтованим.
Отже, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, характер та складність виконаної адвокатом роботи, з урахуванням конкретних обставин справи, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою ОСОБА_1 , у зв'язку з розглядом цієї справи та стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1000 гривень.
Керуючись ст.15,16,526,626,629 ЦК України, ст.4,5,21 Закону України «Про захист прав споживачів»,Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р.,Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017р., ст.5,6«Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ст.18 Закону України «Про ринок природного газу», ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» здійснити за свій рахунок встановлення індивідуального газового лічильника в квартирі побутового споживача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» (ЄДРПОУ 03345716, місце знаходження: м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд.7) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( іпн НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» (ЄДРПОУ 03345716, місце знаходження: м. Запоріжжя, вул. Заводська, буд.7) на користь держави судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.Є. Гнатик