Справа № 560/995/21
іменем України
17 лютого 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Драновського Я.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці , Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів та моральної шкоди,
Позивач в січні 2021 року звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці, Управління Держпраці у Хмельницькій області, якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати наказ Хмельницького Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.01.2021 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- зобов'язати Державну службу України з питань праці, Управління Держпраці у Хмельницькій області видати накази про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області з 05.01.2021;
- стягнути з Управління Держпраці у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.01.2021 по теперішній час;
- зобов'язати Управління Держпраці у Хмельницькій області відшкодувати моральну (немайнову) шкоду в сумі п'ятдесят тисяч гривень.
Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року касаційні скарги Державної служби України з питань праці та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.06.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі №560/995/21 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Хмельницького окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2022 головуючим суддею визначено Драновського Я.В..
Ухвалою суду від 08 грудня 2022 року справу №560/995/21 прийнято до свого провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Державна служба України з питань праці надала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що при звільненні ОСОБА_1 діяла до вимог Закону, позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
До суду від Управління Держпраці у Хмельницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якій проти позовних вимог заперечує, зазначає що звільнення позивача відбулось на підставі рішення суду відповідно до вимог закону, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою суду від 09.12.2023 замінено Управління Держпраці у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ - 39793137) на його правонаступника Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ - 44791105).
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №560/5820/20 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці №76-КТ "Про звільнення ОСОБА_3 " від 27 серпня 2020 року;
- визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Хмельницькій області №125-К "Про звільнення ОСОБА_3 " від 28 серпня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області;
- допущено до негайного виконання поновлення на посаді.
На виконання рішення суду наказом Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача було звільнено з посади заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області 5 січня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України "Про державну службу".
Наказом Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.01.2021 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 " у зв'язку із поновленням на посаді державної служби, яка раніше її займала, наказу Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача було звільнено з посади заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області 5 січня 2021 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України "Про державну службу".
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі №560/5820/20 апеляційні скарги Управління Держпраці у Хмельницькій області, Державної служби України з питань праці, ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року скасовано в частині задоволеного позову.
Ухвалено в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року залишено без змін.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд встановив таке.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII).
За змістом частини першої статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5)управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Пунктом 5 частини першої статті 83 Закон України «Про державну службу» передбачено, що державна служба припиняється у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 88 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.
Згідно з частиною першою-третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Станом на 4 січня 2021 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року не було скасоване, отже, оскаржувані накази видані відповідачами на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Тобто є законними.
Згодом, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, встановлено, що рішення суду, яке слугувало відповідачам підставою для видання спірних наказів, було скасоване. З цього моменту оскаржувані накази втратили законну підставу.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що скасування рішення-підстави є безумовною обставиною для скасування оскаржуваного кінцевого рішення.
Зважаючи на ту обставину, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021 скасовано рішення суду, яке слугувало підставою для видання відповідачами спірних наказів, суд вважає оскаржувані позивачем накази такими, що підлягають скасуванню.
Водночас, суд враховує також те, що оскаржувані накази прийнято відповідачами на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі № 560/5820/20, яке в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області допущено до негайного виконання.
За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В свою чергу, пункт 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.
Аналіз наведених норм дає суду підстави вважати, що на момент видання оскаржуваних наказів у відповідачів були законні підстави для їх прийняття.
Водночас, повертаючись до підстави припинення державної служби позивача, яка визначена в оскаржуваних наказах, суд наголошує, що Верховним Судом неодноразово було висловлено правову позицію щодо процедури звільнення державних службовців згідно пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу».
Так, Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі № 813/2091/16 зазначив, що однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Верховний Суд дійшов висновку, що у розумінні приписів пункту першого частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» та положень статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення працівника допускається лише після надання роботодавцем пропозицій щодо всіх наявних вакансій, на які може претендувати працівник та у разі відмови працівника від запропонованих посад.
Аналогічні правові позиції Верховного Суду щодо застосування приписів пункту 1 частини першої статті 88 Закону України «Про державну службу» викладені у постановах від 08.07.2020 у справі № 813/3294/17, від 02.06.2020 у справі № 826/11434/18, від 09.06.2022 у справі № 520/12253/19.
З матеріалів справи встановлено, що Державною службою України з питань праці було направлено позивачу лист від 17.12.2020 з пропозицією щодо переведення на вакантну посаду в Управління Держпраці у Хмельницькій області.
Разом з тим, належних та допустимих доказів стосовно того, що позивач був ознайомлений із вказаною пропозицією матеріали справи не містять (відомості про те, що позивач погодився/не погодився із пропозицією на переведення на вакантну посаду відсутні), не надані такі докази і відповідачами, що, на думку суду, свідчить про порушення останніми норм чинного законодавства, в частині дотримання процедури звільнення позивача.
Зазначене також підтверджується наданими позивачем письмовими поясненнями, згідно яких з пропозицією щодо переведення на вакантну посаду його під підпис не ознайомлювали.
Відповідно до правової позиції, викладеною в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі №821/496/16 звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, законодавством не передбачено будь-якого іншого способу поновлення порушених прав у разі незаконного звільнення, окрім поновлення на попередній роботі.
Враховуючи встановлення незаконності звільнення позивача, порушені права позивача підлягають поновленню.
Вирішуючи питання щодо способу захисту цього порушеного права позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою цієї статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, встановлена законодавцем можливість ліквідації установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження установи, що ліквідується, передбачає обов'язок роботодавця по переведенню працівників ліквідованої установи на іншу посаду до новоствореного органу.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
У силу вимог частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Судом встановлено, що наказом від 05.12.2022 №235 Державна служба України з питань праці погодилася із пропозицією Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо забезпечення можливості здійснення ним з 06.12.2022 повноважень та виконання функцій визначених Положенням про Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Державної служби України з питань праці від 23.09.2022 №171 та іншими нормативно-правовими актами.
Цим же наказом визначено припинити, зокрема, Управління Держпраці у Хмельницькій області з 06.12.2022 здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.
Наведене свідчить про те, що в процесі реорганізації територіальні органи Державної служби з питань праці реорганізовано та утворено Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яке фактично є правонаступником реорганізованого Управління Держпраці у Хмельницькій області.
Таким чином, на час розгляду цієї справи, посада, з якої було звільнено позивача не існує.
Разом з цим, коли поновити позивача на посаді, з якої його звільнили і якої формально вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №817/860/16.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, згідно з витребуваними судом матеріалами та наданими відповідачами, посада заступника начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області є рівнозначною посаді заступника начальника Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.
Отже, в штаті як у ліквідованої так і новоутвореної установи існувала аналогічна посада заступника начальника, яку займав позивач до його звільнення.
Суд зазначає, що встановивши неможливість поновлення на посаді, з якої було звільнено позивача, і яка на даний час не існує, належним способом захисту відновленого права позивача повинно бути поновлення ОСОБА_1 на посаді аналогічній з посадою, з якої його звільнено, і яка існує на даний момент.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №817/280/16.
Отже, незаконно звільнений із займаної посади ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді аналогічній із посадою з якої його звільнено, яка існує на цей момент, а саме на посаді заступника начальника Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з 05.01.2021.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч.2ст.235 КЗпП України).
Порядок обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньоденна заробітна плата позивача, обрахована та вказана у довідці наданій відповідачем складає 658,60 грн (Т. 2 ст. 213).
Вимушений прогул позивача слід обраховувати з 05.01.2021 по день ухвалення судового рішення - 17.02.2023.
У період вимушеного прогулу з 05.01.2021 по 17.02.2023 (з урахуванням положень частини 6 ст. 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-IX) був 541 робочий день. Таким чином, середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу складає 356 302,60 грн (541 робочий день х 658,60 грн - середньоденна заробітна плата).
Враховуючи наведене, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути з Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.01.2021 по 17.02.2023 в сумі 356 302,60 грн, з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Згідно з пунктів 2 та 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної (немайнової) шкоди в сумі п'ятдесят тисяч гривень, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).
У п.56 постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі №464/3789/17 зазначено, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У п.30 постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №580/1617/19 викладено правову позицію, згідно якої сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Проте позивачем не доведено, що дії відповідача завдали наслідків, які зумовили страждання позивача та спричинили йому моральну шкоду. У справі немає доказів, які б вказували на це, так само як і обґрунтування її розміру. Отже, позовна вимога в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №159/1257/18 та від 12 березня 2020 року по справі №159/751/17.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 №2-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.01.2021 №1-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з 05.01.2021.
Стягнути з Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 січня 2021 року по 17 лютого 2023 року в сумі 356 302 (триста п'ятдесят шість тисяч триста дві) грн 60 коп., з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та в частині стягнення з Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Державна служба України з питань праці (вул. Десятина, 14, м. Київ 25, 01025 , код ЄДРПОУ - 39472148) Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (вул. Кам'янецька, 74, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013 , код ЄДРПОУ - 44791105)
Головуючий суддя Я.В. Драновський