Справа № 560/12336/22
іменем України
17 лютого 2023 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2021 по день фактичного розрахунку - 11.11.2022 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2021 по день фактичного розрахунку - 11.11.2022 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на дату звільнення з військової служби відповідач не провів з ним повний розрахунок усіх належних йому сум. З метою відновлення порушеного права позивач звертався до суду. На виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 560/14976/21 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 4798,50 грн, від 14 червня 2022 року у справі № 560/4808/22 - індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як базового місяця у розмірі 77572,36 грн. Вказує, що загальний розмір невиплачених позивачу відповідачем у день звільнення з військової служби грошових коштів складає 82370,86 грн. З огляду на вказане, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку. Позивач також зазначив, що звернувся із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак у вказаному відповідач відмовив.
Відповідачем подано до суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що оскільки правовий статус військовослужбовців визначено нормами спеціального законодавства, посилання позивача на Кодекс законів про працю України є помилковим тому, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Зазначає, що на день звільнення позивача між ним та військовою частиною не існувало спору щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, індексації грошового забезпечення.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2022 року позовну заяву залишено без руху. Позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року відкрито провадження у цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2021 року № 200 сержанта ОСОБА_1 15 вересня 2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року у справі № 560/14976/21, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно.
На виконання вищевказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 , відповідно до розрахунку від 20 вересня 2022 року № 632/20/1678, виплатила індексацію грошового забезпечення у розмірі 4871,57 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2022 року у справі № 560/4808/22, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо врахування січня 2016 року як базового місяця при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум.
На виконання вищевказаного рішення суду військова частина НОМЕР_2 виплатила позивачу 29 жовтня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 77572,36 грн.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 12 листопада 2022 року, у якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 15.09.2021 року по 11.11.2022 року.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 17.11.2022 року № 632/24/3352 повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку.
Позивач, уважаючи, що має місце факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 823/2249/18.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 11 листопада 2022 року, а тому позивач, як наслідок, має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить з такого.
Метою встановлення відповідальності роботодавця за порушення строків розрахунків при звільненні є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Звертаючись з вимогою про нарахування та виплату відповідних сум, визначених виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 19 грудня 2022 року № 632/20/3101 грошове забезпечення ОСОБА_1 складає за липень 2021 року - 15872,29 грн (31 робочий та відпрацьований день), серпень 2021 року - 15872,29 грн (31 робочий та відпрацьований день), отже середньоденне грошове забезпечення позивача становить 512 грн (15872,29 + 15872,29 = 31744,58 / 62).
Поряд із тим, як на момент звернення позивача із цим позовом, так і на час вирішення спору, редакція статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У свою чергу, відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Так як остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем лише 11 листопада 2022 року, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 16 вересня 2021 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 11 листопада 2022 року.
З огляду на приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції від 01 липня 2022 року зазначений період обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в період шести місяців.
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить: 512 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 184 (кількість днів затримки розрахунку) = 94208 грн.
Відповідно до наказу від 15.09.2021 року № 200 та довідки від 19 грудня 2022 року № 632/20/3102 позивачу на день звільнення було виплачено 101175,22 грн, а саме: 7936,15 грн - грошове забезпечення; 270,02 грн - індексація за вересень; 44442,41 грн - грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку; 740 грн - матеріальна допомога за 2021 рік; 15872,29 грн - грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік; 26623,59 грн - компенсація за неотримане речове майно; 5290,76 грн - грошова компенсація за щорічну чергову відпустку за 2021 рік.
Разом із тим відповідач виплатив на виконання рішень суду: від 31.01.2022 року у справі № 560/14976/21 - 4871,57 грн, від 31.01.2022 року у справі № 560/14977/21 - 62536,83 грн, від 14.06.2022 року у справі № 506/4808/22 - 77572,36 грн.
З урахуванням невиплаченої індексації грошового забезпечення у сумі 82443,93 грн, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 246155,98 грн.
Отже, сума виплаченої із затримкою індексації грошового забезпечення в сумі 82443,93 грн складає 33,5 % від загальної суми (246155,98 грн), яка підлягала виплаті в день звільнення.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Отже, з метою дотримання співмірності між розміром середнього заробітку, пов'язаного із затримкою розрахунку при звільненні, та часткою невиплаченого грошового забезпечення, суд доходить висновку про те, що нарахуванню на користь позивача підлягає середній заробіток у розмірі 31559,68 грн, що становить 33,5 % від 94208 грн відшкодування в порядку статті 117 Кодексу законів про працю України.
При цьому, на переконання суду, зазначений розмір є об'єктивним, враховує вимушеність позивача звертатись до суду за захистом своїх прав щодо належних виплат під час виключення зі списків особового складу та проведення відповідачем повного розрахунку із позивачем лише на виконання судового рішення.
З огляду на наведене у сукупності, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати на користь позивача середнього заробітку, але, виходячи із принципу співмірності та обґрунтованості розміру середнього заробітку, відшкодуванню підлягають кошти у межах суми 31559,68 грн.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір, слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплаті індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку під час виключення зі списків особового складу військової частини у розмірі 31559 (тридцять одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 68 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 17 лютого 2023 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуюча суддя Д.Д. Гнап