16 лютого 2023 року м. Київ справа №320/133/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.12.2022 у здійсненні перерахунку та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.12.2022 у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991; зобов'язання Головного управління пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.12.2022 у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991.
Позов мотивовано безпідставністю відмови у здійсненні перерахунку та виплаті позивачу доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.12.2022 у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991. Вказано, що з 01.01.2015, у зв'язку з внесенням змін до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” припинено виплату підвищення до пенсії, передбаченого нормами цієї статті, однак 17.07.2018 рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними. Стверджує, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов. Жодних заяв, повідомлень про причини такого неподання, їх поважності та/або неможливості подання у строк, встановлений судом, від відповідачів на адресу суду не надходило. Відтак, в силу вимог ч.6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно довідки Таращанківської міської ради від 02.12.2022 №798-22-12 вих-22, ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 року на території, що відноситься до 3 категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно постанови КМУ №106 від 23.07.1991.
Позивачка звернулась до відповідача із заявою від 05.12.2022, в якій просила нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган листом від 09.12.2022 повідомив, що відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76, стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій та статті 39 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.01.2015 втратили чинність. При цьому зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція статті 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.12.2022 у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, позивачка звернулась з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена таким чином:
"1.Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796 статтю 39 такого змісту:
"Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.
Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції. Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796 із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.
За таких обставин, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному Законом № 796, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону № 796.
Відтак, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.12.2022 у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.12.2022 у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991.
Водночас згідно пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Враховуючи ту обставину, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормою статті 39 Закону № 796, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.12.2022 у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням вже виплачених сум.
При цьому суд звертає увагу на те, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII, за змістом п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Однак, суд зазначає, що спір у цій справі стосується не розрахункової величини при визначенні розміру пенсії, а пов'язаний із застосуванням до спірних правовідносин певної редакції статті 39 Закону № 796.
У даній справі спірні правовідносини пов'язані із застосуванням відповідачем певної редакції статті 39 Закону №796 та саме цим правовідносинам судом надана правова оцінка. Відповідно, резолютивна частина рішення у цій справі має містити у собі саме ту редакцію статті 39 Закону №796, яка мала бути застосована відповідачем.
Застосування ж Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII стосується вже процедури виконання рішення у цій справі, під час якого орган Пенсійного фонду України вирішує, яку розрахункову величини слід застосувати при здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Прийняття рішення у цій справі щодо необхідності застосування відповідачем певної редакції статті 39 Закону №796 не обмежує його у застосуванні в подальшому, під час виконання рішення у цій справі, положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII, однак правовідносини щодо застосування цього Закону не є спірними у цій справі.
Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що згідно приписів пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Отже, суд має право звернути до негайного виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць, зокрема, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів.
Оскільки судом не присуджувалось до стягнення з відповідача всієї суми заборгованості по пенсії позивача, а лише зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу пенсію, відсутні правові підстави для допущення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №0.0.2781616740.1. Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, на користь позивачки слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.12.2022 у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.12.2022 у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 01.12.2022 у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням вже виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Суддя Колеснікова І.С.