16 лютого 2023 року справа №320/11651/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати з 18.05.2022 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 18.05.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є непрацюючим пенсіонером, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку у відповідача. Позивач вказує, що він постійно проживає в смт. Іванків Іванківського (зараз Вишгородського) району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вказує, що він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити йому нарахування пенсії та виплатити підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону №796 з розрахунку двох мінімальних заробітних плат. Проте відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії з тих підстав, що дане підвищення до пенсії не встановлюється. Як зазначає відповідач, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона гарантованого добровільного відселення) у розмірі визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку дві мінімальні заробітні плати в місяць, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення на електронну адресу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, враховуючи недостатність в суді коштів на оплату послуг відправлення поштової кореспонденції.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.11.1998. Зареєстрованим місцем проживання позивача з 05.03.1970 є: АДРЕСА_1 .
08.12.1992 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. (Категорія 2) серії НОМЕР_2 , пред'явник якого має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" смт. Іванків, Вишгородського (Іванківського) району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по віку відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується копію пенсійного посвідчення від 11.06.1992 № НОМЕР_3 .
12.10.2022 Пенсійним фондом України видано позивачу пенсійне посвідчення № НОМЕР_4 серії НОМЕР_5 . Вид пенсії: по інвалідності 2 групи потерпілого від аварії на ЧАЕС.
Згідно із записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_6 від 20.08.1962, позивач з 26.11.2010 є непрацюючою особою.
У позовній заяві позивач зазначає, що позивач зверталась із заявою до відповідача щодо виплати підвищення до пенсії, але відповідач проігнорував дану заяву.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена таким чином:
"1.Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону №796 статтю 39 такого змісту:
"Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.
Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції. Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.
Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796 із 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.
За таких обставин, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному Законом № 796, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону № 796 за період з 15.09.2022.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачу з 18.05.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас згідно пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Враховуючи ту обставину, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормою статті 39 Закону № 796, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання відповідача здійснити за період з 18.05.2022 нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону № 796 (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
При цьому суд звертає увагу на те, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII, за змістом п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Однак, суд зазначає, що спір у цій справі стосується не розрахункової величини при визначенні розміру пенсії, а пов'язаний із застосуванням до спірних правовідносин певної редакції статті 39 Закону № 796.
У даній справі спірні правовідносини пов'язані із застосуванням відповідачем певної редакції статті 39 Закону №796 та саме цим правовідносинам судом надана правова оцінка. Відповідно, резолютивна частина рішення у цій справі має містити у собі саме ту редакцію статті 39 Закону №796, яка мала бути застосована відповідачем.
Застосування ж Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII стосується вже процедури виконання рішення у цій справі, під час якого орган Пенсійного фонду України вирішує, яку розрахункову величини слід застосувати при здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Прийняття рішення у цій справі щодо необхідності застосування відповідачем певної редакції статті 39 Закону №796 не обмежує його у застосуванні в подальшому, під час виконання рішення у цій справі, положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII, однак правовідносини щодо застосування цього Закону не є спірними у цій справі.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як потерпілий від Чорнобильської катастрофи (Категорія 2) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , з 18.05.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10) здійснити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку: НОМЕР_7 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) з 18.05.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 16.02.2023.
Суддя Кушнова А.О.