ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" лютого 2023 р. справа № 300/5228/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання до нарахування та виплати середнього грошового забезпечення,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання до нарахування та виплати середнього грошового забезпечення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не виплачено співмірну суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій. Як наслідок, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити співмірну суму середнього грошового забезпечення в розмірі 7369 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №37 від 23.12.2014 його, наказом командира 14 окремої механізованої бригади №5-к від 22.12.2014 звільнено у запас відповідно до пункту "б" (за станом здоров'я) ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 в справі №300/5656/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року та компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій строком 14 календарних днів за 2014 рік. Вказану виплату відповідачем здійснено 01.12.2022 у розмірі 7394,71 грн. Таким чином, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням відповідач провів лише 01.12.2022. Позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. Як наслідок, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити співмірну суму середнього грошового забезпечення в розмірі 7369 грн. за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що стаття 117 КЗпП України не застосовується до даних правовідносин, оскільки такі регулюються спеціальним законодавством, а не Кодексом законів про працю України. На думку відповідача, норми статті 117 КЗпП України також не можуть бути застосовані, тому що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця. Вказав, що позивач не заявляв скарг чи зауважень при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 . Просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.12.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом командира 14 окремої механізованої бригади №5-к від 22.12.2014 звільнено у запас згідно пункту "б" (за станом здоров'я) ч.8 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а з 23.12.2014 виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №37 від 23.12.2014 (а.с.9).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 в справі №300/5656/21, яке набрало законної сили 04.01.2023, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 10.04.2014 по 23.12.2014, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008. Також зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій строком 14 календарних днів за 2014 рік (а.с.10-15).
Відповідачем 01.12.2022 проведено позивачу виплати згідно судового рішення від 19.01.2022 у сумі 7394,71 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 від 14.12.2022 (а.с.16).
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо невиплати співмірної суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції до 18.07.2022), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 по справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
З огляду на наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що норми КЗпП України не застосовуються до даних правовідносин, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, компенсації за невикористану відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення ОСОБА_1 ) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення 23.12.2014, в той час як фактичний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, у розмірі 7394,71 грн. здійснено лише 01.12.2022.
З огляду на наведене, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, протиправність чого встановлена у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 в справі №300/5656/21, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України не більш як за шість місяців.
Доводи відповідача про те, що позивач не заявляв скарг чи зауважень при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 є необґрунтованими, оскільки відсутність скарг чи зауважень з боку ОСОБА_1 при звільненні не позбавляють його права на отримання виплат, які відповідно до норм чинного законодавства, мають йому бути нараховані та виплачені.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).
Так, відповідно до виданої Військовою частиною НОМЕР_1 довідки №1056 від 11.12.2015 про доходи ОСОБА_1 , розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті його звільнення, - жовтень та листопад 2014 складав 4808 грн. (а.с.17).
Відповідно, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив - 78,81 грн. (4808 грн./ 61 день (кількість днів у жовтні та листопаді 2014року)).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 24.12.2014 (дня, наступного після виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) по 30.11.2022 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 2899 днів.
Одночасно суд приймає до уваги те, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 182 календарні дні.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (182 календарні дні) становить 14343,42 грн. (78,81 грн х 182 дні).
Суд зазначає, що позовній заяві ОСОБА_1 просить суд, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, нарахувати та виплатити йому співмірну суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в розмірі 7369 грн.
Суд вважає, що з врахуванням позиції позивача, а також принципу розумності, справедливості та пропорційності, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 7369 грн. буде достатнім відшкодуванням майнових втрат, які він поніс через несвоєчасний розрахунок при звільненні та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасну виплату при звільненні індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в розмірі 7369 грн.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання до нарахування та виплати середнього грошового забезпечення підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 7369 (сім тисяч триста шістдесят дев'ять) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.