ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" лютого 2023 р. справа № 300/5205/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), в інтересах якого діє представник Шевченко Наталія Павлівна, до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_2 (далі - представник позивача), в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом "По особовому складу" від 15.10.2019 за № 322 позивача звільнено зі служби в поліції за підпунктом 2 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Однак, будучи звільненим зі служби в поліції з 15.10.2019, остаточний розрахунок у зв'язку зі звільненням відповідач провів лише 28.11.2022. Відтак, на думку позивача, до спірних правовідносин належать до застосування приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, норми статті 117 щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. Позивач вважає, що така виплата його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні повинна відбутись за період з 16.10.2019 по 28.11.2022 у розмірі 267364,20 грн.
З урахуванням викладеного, позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 по 28.11.2022;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській областіна користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 по 28.11.2022 в розмірі 267364,20 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 29.12.2022 за № 26/471. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу закконів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Окрім того, відповідач вказав, що при звільненні позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 55890 грн. Зазначає, що позивач міг умисно затягувати процес звернення до суду з метою отримання більшої суми коштів, оскільки міг заявити вимогу про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 по 28.11.2022 при вирішенні питання про нарахування індексації грошового забезпечення, що попередньо було розглянуто в судовому порядку. Також відповідач зазначив, що суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення, письмові пояснення, відповідь на заперечення та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив таке.
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області "По особовому складу" від 15.10.2019 за № 322 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за підпунктом 2 пункту 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) з виплатою компенсації за 32 дні невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у році.
Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.04.2022 у справі № 300/495/22, яке набрало законної сили 31.05.2022 зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2017-2018 роки, а рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.08.2022 у справі № 300/6010/21, яке набрало законної сили 09.09.2022 зобов'язано Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищевказаних рішень суду, відповідачем 28.11.2022 позивачу виплачено заборгованість по грошовому забезпеченню в сумі 11222,21 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5993 від 28.11.2022, яке міститься в матеріалах справи.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Частиною другоюстатті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116,117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників поліції не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";
"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України".
Велика палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зробила наступний висновок:
"Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Беручи до уваги коментований висновок Великої Палати Верховного Суду, не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Відповідно ч. 2 ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був здійснити з позивачем повний розрахунок у день звільнення 16.10.2019, проте виконав свій обов'язок лише 28.11.2022. Таким чином, оскільки працівникові не виплачена належна йому у день звільнення сума грошового забезпечення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме:
- факту невиплати належних працівникові сум при звільненні;
- факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду цього адміністративного позову із позивачем проведено остаточний розрахунок, зокрема, відповідач виплатив позивачу 28.11.2022 суму грошового забезпечення у розмірі 11222,21 грн.
Однак, середній заробіток за час затримки виплати належних позивачу при звільненні з роботи сум, відповідачем не проведено. Відтак позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 по 28.11.2022.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу при звільненні з роботи сум, судом встановлено таке.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати№100 від 08.02.1995 року" (далі - постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно відомостей інформаційного характеру про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07.11.2015 по 15.10.2019 розмір грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням складав: серпень 2019 року - 15986,33 грн (грошове забезпечення 15099,24 грн, індексація - 887,09 грн), вересень - 7922,9 грн (грошове забезпечення - 7035,81 грн, індексація - 887,09 грн).
Таким чином встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільнення сукупно становив 23909,23 грн, а при діленні цієї суми на 61 календарний день середньоденне грошове забезпечення становить 391,95 грн.
Оскільки позивача звільнено зі служби 15.10.2019, а виплата грошового забезпечення здійснена лише 28.11.2022, строк затримки розрахунку складає - 1140 календарних днів (з 16.10.2019 по 28.11.2022), то за такого розрахунку середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде становити 446828,23 грн (391,95 грн * 1140 днів).
Однак, суд враховує, що суму 446828,23 грн, в порівнянні із сумою виплаченої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки у загальній сумі 11222,21 грн не можна вважати співмірною, оскільки така в десяток разів перевищує суму виплаченої компенсації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Зокрема, істотність частки індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні щорічної основної відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 11222,21 грн (сума індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки) / 446828,23 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 2,5%.
Денна сума, яка підлягає виплаті з урахуванням істотності частки 2,5%, становить: 391,95 грн (середня заробітна плата позивача за один день) х 2,5% = 9,8 грн.
Отже, за 1440 календарних днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки складає 14112 грн (9,8 грн. х 1440 днів).
Водночас, за текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, “, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц”.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви, суд приходить до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене ч. 2 ст. 117 КЗпП України необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Суд застосовує принцип пропорційності враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою - розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
Відтак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум (позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення належних йому сум грошових коштів по спливу 3 років з моменту їх невиплати), суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 14112 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Ця сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів, однак суд не бачить підстав зазначати вказану інформацію в резолютивній частині рішення, оскільки нарахування таких платежів прямо передбачено податковим законодавством і не потребує уточнення в рішенні суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не представлено, судові витрати не належать до розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 по 28.11.2022.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2019 по 28.11.2022 в розмірі 14112 грн (чотирнадцять тисяч сто дванадцять гривень).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
представник позивача: Шевченко Наталія Павлівна;
відповідач: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул. Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Гомельчук С.В.