ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" лютого 2023 р. справа № 300/241/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шумея М.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить: скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оформлене листом від 27.10.2022 року № 1500-0307-9/112120 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 12.10.2022 року за №№156,157, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця з 20.10.2022 року, відповідно до пункту 12 розділу XI Закону № 889-УІІІ та статті 37 Закону № 3723-ХІІ, здійснивши нарахування і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 12.10.2022 року за №№156,157, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією.
Позовні вимоги мотивовані протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оформленого листом від 27.10.2022 року № 1500-0307-9/112120 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 12.10.2022 року за №№156,157, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов.
02.02.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало до суду відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві та просить відмовити у задоволенні позову.
08.02.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало до суду відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти позову та просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши справу в порядку визначеному статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах адміністративної справи, відзиви на позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
20.10.2022 позивач звернувся через портал електронних послуг ПФУ із відповідною заявою про переведення пенсії з виду на вид (з пенсії за віком, згідно Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування" на пенсію за віком, згідно Закону України "Про державну службу").
До заяви про перевід пенсії з виду на вид, позивач надав паспорт, ідентифікаційний номер, трудову книжку, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №156, 157 від 12.10.2022 року видані Івано-Франківською районною
державною адміністрацією.
Листом відповідача 1 від 02.11.2022 року за №0900-0206-8/37648 позивачу надіслано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.10.2022 року № 1500-0307-9112120. Даним листом повідомлено позивачу про те, що у переведенні пенсії з виду на вид позивач має право, однак за матеріалами справи. Подані позивачем до заяви довідки № 156, 157 від 12.10.2022 видані Івано-Франківською районною державною адміністрацією до застосування немає права.
Позивач не погоджуючись із рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов"язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону. Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з ч. 1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями абз. 2 ч. 3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-ХІІ від 16.12.1993p. "Про державну службу".
Відповідно до ч. 1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стаж державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як - років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов"язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загапьнообов"язкове державне пенсійне страхування.
До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889- VIII від 10.12.2015р. "Про Державну службу") право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.
Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. "Про державну службу" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу" в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889- VIII від 10.12.2015р. "Про державну службу" передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу", але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При цьому, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу" після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу" і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. "Про державну службу", а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-УІІІ від 10.12.2015р "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. "Про державну службу" лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. "Про державну службу" та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993 "Про державну службу" вік та страховий стаж.
Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019 у справі № 607/2474/17.
Так, з 16.01.2008 позивачу призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу", а з 01.10.2017 був переведений на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове пенсійне страхування", яку і отримував по дату звернення - 20.10.2022.
За результатами розгляду заяви позивача про переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", відповідач прийняв рішення від 27.10.2022, яким відмовив у перерахунку пенсії позивача, з урахуванням довідок про складові заробітної плати працюючого державного службовця на посаді, яку обіймав позивач.
Така обставина не заперечує саме існування суб"єктивного права позивача на призначення пенсії на підставі Закону України "Про державну службу" та не може перешкоджати у реалізації наведеного права за умови відповідного волевиявлення особи.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначена за спеціальними законами.
Реалізація права на соціальний захист та неприпустимість обмеження прав громадян на достатній життєвий рівень закріплений нормами Конституції України, відповідно до яких конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Доводи відповідача про те, що норми Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. "Про державну службу" не передбачають можливості здійснення перерахунку уже раніше призначених пенсій державним службовцям (по інвалідності), оскільки позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та згідно поданої ним заяви просив призначити йому інший вид пенсії відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" - слід відхилити.
Таким чином, відповідач не довів правомірності свого рішення щодо відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. "Про державну службу", з урахуванням додатково поданих документів (довідок).
Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз. 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 29.06.2010р. № 17- рп/2010); "принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності" (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017р. № 2-р/2017).
Конституційний Суд України, в своїх рішеннях виходить з того, що громадяни розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а тому непередбачувані й часті зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить висновку про наявність у позивача права на перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889 - VIII від 10.12.2015 "Про державну службу".
Таким чином, рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у переході на пенсію державного службовця, з урахуванням поданих додаткових документів про заробіток не ґрунтується на вимогах закону.
Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та питання призначення пенсії неодноразово було проаналізовано у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015р. у справі № 21-612а14, постановах Верховного Суду від 23.10.2018р. у справі № 317/4184/16-а; від 17.05.2019р. у справі № 5] 1/777/17; від 11.07.2019р у справі № 264/6292/ 16-а; від 10.10.2019р. у справі № 520/7533/17; від 13.02.2020р. у справі № -63/а478/17, від 17.07.2020р. у справі № 335/13894/16-а, в яких суди дійшли висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону (наприклад, Закону України "Про прокуратуру") та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом (наприклад, на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообо"язкове державне пенсійне страхування"), зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону - Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Правовідносини щодо первинного призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", подальшого переходу на пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і повернення до пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", розцінюються відповідно до положень чинного законодавства та усталеної судової практики як переведення на інший вид пенсії.
За правилами ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідач, приймаючи рішення не заперечує щодо наявності у позивача віку та спеціального стажу державного службовця (20 років станом на 01.05.2016 року), відтак існують всі підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Виходячи з вищевикладеного, вірним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, слід вважати зобов"язання відповідача, на обліку в якому як пенсіонер перебуває позивач перевести позивача з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу", у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 12.10.2022 № 156, 157 виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією, починаючи з 20.10.2022р.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ст. 132 ч.ч 1, 3 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрат на професійну правничу допомогу віднесено до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір", позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, тому судові витрати розподілу не підлягають.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 252 ч.1 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ст. 30 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
В матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 17.10.2022 № 81/22 укладеного між адвокатом Окуневичем М.В. та Канцаком М.П.
Відповідно до розділу 2 п. 2.2.3 вищезазначеного договору, клієнт зобов"язаний оплачувати адвокату гонорар за надання правничої допомоги клієнту у розміру, порядку та строки, що обумовлені цим строком.
Пунктом 4.1 розділу 4 договору про надання правової допомоги передбачено, що вартість послуг адвоката складає 4000,00 грн., які оплачуються клієнтом у день підписання цього договору.
З квитанції до прибуткового касового ордера № 81/22 від 17.10.2022 ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги від 17.10.2022 № 81/22 оплачено адвокату Окуневичу М.В. - 4000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як було зазначено, у відповідності до вимог ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Відповідач у відзиві на позов надав заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката, згідно яких зазначає, що предмет спору в даній справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, крім того обсяг і складність складених процесуальних документів є незначним.
Дослідженими доказами підтверджується факт укладення позивачем договору з адвокатом Окуневичем М.В., надання правничої допомоги та сплата коштів у розмірі 4000 грн. Сума гонорару визначена сторонами додатком до договору, зміна її розміри у залежності від обсягу, складності чи витраченого адвокатом часу не передбачена. При визначенні розміру відшкодування суд враховує обсяг наданих послуг, тривалість розгляду справи. Виходячи з викладеного, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума у 4000 грн. є обґрунтованою та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оскільки підставою звернення до суду із даним позовом стало оскарження рішення саме Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області .
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оформлене листом від 27.10.2022 року № 1500-0307-9/112120 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію згідно Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 12.10.2022 року за №№156,157, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця з 20.10.2022 року, відповідно до пункту 12 розділу XI Закону № 889-VIII та статті 37 Закону № 3723-ХІІ, здійснивши нарахування і виплату пенсії (з урахуванням виплачених сум) у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених у довідках від 12.10.2022 року за №№156,157, виданих Івано-Франківською районною державною адміністрацією.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ,
АДРЕСА_1 );
представник позивача: адвокат Окуневим Михайло Валентинович (РНОКПП: НОМЕР_2 , вул. Грушевського, 1 /4, м. Рогатин, Івано-Франківська область, 77001, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №000260, видане 02.02.2018 року);
відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (Код ЄДРПОУ: 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018);
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 20987385, вул. Канатна, 83 м. Одеса, Одеська область, 65012).
Суддя Шумей М.В.