07 лютого 2023 рокум. Ужгород№ 260/2135/22
10:55 год
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Скраль Т.В.
при секретарі Шестак Н.В.,
за участю сторін:
позивач: ОСОБА_1 - у судове засідання не з'явилася,
представник позивачки: адвокат Мухомедьянов Владислав Аркадійович,
відповідач: Головне управління Державної міграційної служби України у Закарпатській області - представник Радь Олександр Іванович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грибоєдова, 12а, код ЄДРПОУ 37809328) про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 07 лютого 2023 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 17 лютого 2023 року.
20 червня 2022 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, якою просить: "1) визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №29 від 15 червня 2022 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача - ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
06 липня 2022 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі.
02 вересня 2022 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
16 грудня 2022 року ухвалою суду поновлено судовий розгляд по даній справі. Витребувано від Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року та висновок за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року (вх.№ Л-615/6/5101-21 від 14 травня 2021 року) з урахуванням оцінки питання, наданої судом за результатами розгляду справи 420/9086/21. Витребувані докази необхідно було подати суду до 12 січня 2023 року. Оголошено перерву у судовому розгляді, що здійснюється за правилами загального позовного провадження до 11:20 год 17 січня 2023 року.
04 січня 2022 року до суду надійшли витребувані судом докази.
1. Позиції сторін
Позивачка свої позовні вимоги аргументувала тим, що 16.06.2022 року отримала від відповідача повідомлення №04.4/2 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою для відмови в оформленні документів є Наказ Головного управління ДМС в Закарпатській області №29 від 15.06.2022. Вважає наказ Головного управління ДМС України в Закарпатській області хибним, та таким, що не відображає реального та дійсного стану подій. ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області подала заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Як заявлено позивачкою в заяві-анкеті, вона є активним противником діючого політичного режиму в росії. В зв'язку з цим поряд із політичним переслідуванням, тиску на неї з боку спецслужб російської федерації через її опозиційну діяльність, на неї з метою припинення опозиційної діяльності, фінансування політичних сил опозиційних до діючої влади, здійснювався тиск як на підприємця. В заяві-анкеті вказано, що вона була єдиним власником підприємства «Русская Лоза», яке активно займалося виноробством, було одним з найбільших заводів з виробництва вина на території російської федерації. З метою тиску на неї, офіційною владою Російської Федерації, підприємство «Русская Лоза» було доведено до банкрутства. Банкрутству зазначеного підприємства передували постійні телефонні дзвінки з пропозиціями продати підприємство, які з часом переросли у погрози. Надані копії судових рішень у сукупності із іншими доказами підтверджують тиск офіційної влади російської федерації на неї шляхом впливу на судову процедуру банкрутства. Відповідачем взагалі не проаналізовані надані позивачкою докази, не перевірена історія переслідувань та погроз життя, наслідком чого вона отримала відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Крім того, у повідомленні відповідача всупереч вимогам п.7 ст. 8 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та п.4.6 розділу ІV чинних Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затв. наказом МВС України 07.09.2011 №649 - не зазначена причина відмови. Позивач була вимушена покинути російську федерацію у зв'язку із переслідуванням, що пов'язано з її політичними переконаннями, громадською позицією.
10 серпня 2022 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи це тим, що процедура банкрутства « ОСОБА_3 » бере свій початок що у 2013 році, а по відношенню до заявниці у 2015 році, коли заявниця проживала в росії. Отже, цей факт не є нововиявленою обставиною і не виник після прийняття рішення за першим зверненням 14.01.2019. Крім того, як і колишній цивільний чоловік, так і неповнолітня донька позивачки продовжують проживати і працювати в росії. Позивач не повідомила про факти переслідування членів сім'ї за опозиційну діяльність на території росії. Позивач змінює свої покази в частині причин виїзду з росії у 2016 році. Отже, причини виїзду у 2014 році не були пов'язані з фактом переслідування заявниці з боку правоохоронних органів за підтримку опозиції, а пов'язані з сімейними обставинами. Слід взяти до уваги той факт, що позивач, як зафіксовано у заяві - анкеті від 27.05.2022 року, легально виїхала з росії в Україну, щоб уникнути переслідування з боку правоохоронних органів через, на думку позивача, сфабриковану кримінальну справу про умисне банкрутство. У даному випадку, виходячи з вищенаведеного, позивач не навела достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими. У зв'язку з тим, що жодного конкретного факту особистого переслідування не наведено, аналіз матеріалів справи свідчить, що її побоювання стати жертвою переслідування з боку влади росії є неправдоподібними.
02 вересня 2022 року представником позивачки подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначається, що позивачка під час проходження процедури чітко та обґрунтовано розповіла свою історію переслідування в країні громадянської належності. Інформація, яка була надана позивачем під час проходження процедури оформлення документів є правдивою, у підтвердження цього були наданні докази. За наведених обставин, наказ № 29 від 15.06.2022 року № 29 є хибним та таким що не відображає реального та дійсного стану подій, визначених позивачем. Крім того, необґрунтованими та спростовними є твердження відповідача стосовно того, що позивач не зверталася за отриманням спеціального статусу до органів міграційної служби одразу після приїзду до України. Вказані суб'єктивні припущення спростовуються тією обставиною, що позивачка з 2017 року одержала дозвіл на працевлаштування та офіційно працювала в м. Київ. Також, позивач з 2016 року подала документи на одержання громадянства України. З огляду на викладене, позивач намагаючись убезпечити себе та свою родину від переслідувань в країні свого попереднього проживання прибула на територію України та офіційно проживала та працювала в Україні. Що стосується посилань відповідача на обставини справи та попередні матеріали звернень позивачки до органів міграційної служби в Одеській області, то вказані обставини взагалі не стосуються підстав звернення до органів міграційної служби Закарпатської області, а крім того спростовуються рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.03.22 по справі № 420/9086/21, що залишено в силі за результатами апеляційного перегляду П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Під час розгляду справи по суті уповноважений представник позивачки позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що у ньому наведені.
Представник відповідача під час судового засідання проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву.
2. Обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що виникненню спірних правовідносин у справі 260/2135/22 передували інші судові справи ОСОБА_1 та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеські області.
04 грудня 2018 року ОСОБА_1 вперше звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за якою ГУ ДМС України в Одеській області було відкрито особову справу № 2019OD00008;
28 січня 2019 року Головним управлінням ДМС в Одеській області наказом № 18 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, (т.2, а.с. 17).
08 липня 2019 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/782/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області “Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” №18 від 28.01.2019 року; зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст. 5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
06 квітня 2020 року висновком головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області по справі №2019OD0008 вирішено, що доцільно відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , та її неповнолітньому сину, як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні, (т.2 а.с. 72-115).
12 травня 2020 року рішенням Державної міграційної служби України № 135-20 підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Російської Федерації ОСОБА_1
02 червня 2020 року, не погоджуючись із наказом Державної міграційної служби України від 12.05.2020 року № 135-20 ОСОБА_1 звернулась з позовною заявою Одеського окружного адміністративного суду.
22 жовтня 2020 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року по справі № 420/4695/20 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.05.2020 р. № 135-20, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24 жовтня 2020 року наказом управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області № 203, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року по справі № 420/782/19 вирішено здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці російської федерації ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина;
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції по справі № 420/4695/20, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до П'ятого апеляційного адміністративного суду, відповідно до якої просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року по справі № 420/4695/20 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.05.2020 р. № 135-20, зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16 лютого 2021 року постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року по справі № 420/4695/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року по справі № 420/4695/20 залишено без змін.
13 травня 2021 року ОСОБА_1 (громадянка Російської Федерації) звернулась до Головного управління Державно міграційної служби України в Одеській області із заявою про перегляд матеріалів особової справи № 2019OD00008, в межах якої розглядається заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із нововиявленими обставинами (повторна заява).
Заява була прийнята та зареєстрована Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеські області 14 травня 2021 року за вх. № Л-615/6/5101-21, (т.2 а.с. 21-22).
27 травня 2021 року представник позивача - адвокат Козлов О.О., отримав відповідь начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеський області Погребняк О.Г. від 26 травня 2021 року на заяву від 13 травня 2021 року, (т.2 а.с. 18-20).
Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивачка знову звернулася до Одеського окружного адміністративного суду (справа 420/9086/21).
04 березня 2022 року Одеським окружним адміністративним судом у справі № 420/9086/21 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року та зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року (вх. № Л-615/6/5101-21 від 14.05.2021 року), з урахуванням оцінки питання, щодо якого звернувся позивач, наданої судом у рішенні. В задоволенні інших вимог відмовлено.
09 серпня 2022 року постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду рішення І інстанції залишено без змін.
12 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 березня 2022 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2022 року у справі № 420/9086/21.
24 травня 2022 року Одеська обласна прокуратура повідомила адвоката Козлова О.О., на клопотання від 20 травня 2022 року, яке надійшло до обласної прокуратури 23.05.2022 та зареєстровано за № 17012-22, щодо надання дозволу ОСОБА_1 виїхати за межі м. Одеси до м. Ужгород про те, що обласна прокуратура не заперечує у виїзді ОСОБА_1 до м. Ужгород у разі загострення військової агресії з боку Російської Федерації на території Одеської області та виникненню реальної загрози її життя та здоров'ю, за умови повернення особи до постійного місця проживання на території м. Одеси у строк до 15.07.2022, (т.1 а.с. 140).
27 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДМС України в Закарпатській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, (т.1 а.с. 45-47).
У своїй заяві від 27 травня 2022 року позивачка зазначає, що просить повторно розглянути питання про визнання її біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
Мотивами цієї заяви зазначено те, що 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за якою ГУ ДМС України в Одеській області було відкрито особову справу №2019ОD00008. Проте, у зв'язку із нововиявленими обставинами, внаслідок яких має додаткові, крім наведених під час анкетування та співбесід побоювання стати жертвою переслідувань у країні своєї громадської належності. Поряд із політичним переслідуванням, тиску на неї з боку спецслужб російської федерації через її опозиційну діяльність, на неї з метою припинення її політичної діяльності, фінансування політичних сил, опозиційних до діючої влади, здійснювався тиск як на підприємця. Позивач була єдиним власником підприємства " ОСОБА_3 ", яке активно займалося виноробством, було одним з найбільших заводів з виробництва вина на території росії. З метою тиску на неї офіційною владою російської федерації, підприємство " ОСОБА_3 " було доведено до банкрутства. Банкрутству зазначеного підприємства передували постійні телефонні дзвінки з пропозиціями продати підприємство, які з часом переросли у погрози. Влітку 2013 року була затримана в аеропорту м. Анапа (російська федерація) з метою допиту, пов'язаного з банкрутством підприємства " ОСОБА_3 ". Крім того, банкрутство підприємства "Русскя Лоза" співпадає у часі з порушенням проти неї сфабрикованої кримінальної справи. Відповідно до відкритих джерел інформації в мережі Інтернет, новим власником майна збанкрутілого підприємства "Русская Лоза" став ОСОБА_4 , який є уповноваженим президента російської федерації із захисту прав підприємців (виноробство є хобі президента рф, про що він неодноразово заявляв у своїх інтерв'ю). Вказані обставини підтверджують наявність тиску офіційної влади на неї через політичні переконання шляхом обмеження вільного здійснення нею підприємницької діяльності. Публікації, які містяться у відкритому доступі у мережі "Інтернет" та додані до даної заяви підтверджую, що підприємство " ОСОБА_3 " мало чималі активи, було лідером російського ринку з продажу вин, крім того підтверджують, що підприємство було доведено до банкрутства представниками діючої влади російської федерації. Вказане підтверджено копіями рішень Арбітражного суду м. Москви та Дев'ятого арбітражного апеляційного суду м. Москви по справі Хе А40-244300/15-174- 379, які датовані 2020-2021 pp. та які додані до даної заяви. Так, відповідно до рішення Арбітражного суду м. Москви по справі № А40- 244300/15-174-379 від 04 лютого 2020 року судом відмовлено в задоволенні заяви фінансового керуючого ОСОБА_5 про витребування додаткових доказів в ГУ МВС росії у м. Москва, зокрема, відомостей про кримінальну справу відносно ОСОБА_1 .. Крім того, відповідно до рішення Арбітражного суду м. Москви по справі № А40- 244300/15-174-379 від 04 грудня 2020 року, судом витребувано інформацію щодо майна ОСОБА_1 , а також її дітей та їх батька - ОСОБА_6 (вказана інформація не має жодного відношення до процедури банкрутства ОСОБА_1 , проте необхідна діючій владі для здійснення подальшого тиску на заявницю через членів її родини). Відповідно до рішення Арбітражного суду м. Москви по справі № А40- 244300/15-174-379 від 23 березня 2021 року та рішення Дев'ятого арбітражного апеляційного суду по справі № А40-244300/15-174-379 від 16 червня 2021 року вбачається, що судова процедура банкрутства ОСОБА_1 триває до цього часу.
15 червня 2022 року висновком працівника щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вирішено, що доцільно прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з необґрунтованістю заяви, (т.1 а.с. 170-175).
15 червня 2022 року наказом Головного управління ДМС України в Закарпатській області № 29 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», відповідно до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянці російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з необґрунтованістю заяви, (т.1 а.с. 176).
Не погоджуючись із наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №29 від 15 червня 2022 року, позивачка 20 червня 2022 року звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом
Законом, що визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України від 08.07.2011р. №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон № 3671).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 цього Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з вимогами п.7 ст. 8 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Пункт 4.6 діючих Правил № 649 узгоджується із такими вимогами Закону, де визначено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття територіальний орган ДМС надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 15), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень (додаток 16).
Як слідує із поданої заяви від 27 травня 2022 року позивачка стверджує, що через її політичні переконання має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань у країні її громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань, ( а.с.45, т.1)
Фактично заява позивачки від 27 травня 2022 року повністю співпадає із мотивами за заявою позивачки до ГУ ДМС в Закарпатській області від 13 травня 2021 року, (т.2, ас.21-22).
У Висновку працівника щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів від 15 червня 2022 року зазначено, що основною причиною виїзду з країни громадянської належності стало бажання уникнути відповідальності за вчинення протиправних дій у сфері господарської діяльності на території росії. Було взято до уваги, що заявниця вперше 14 січня 2019 року звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області. За результатами розгляду заяви було прийнято рішення про відому в оформленні документів, яке було оскаржено до ДМС та Одеського окружного адміністративного суду де позов було задоволено та апеляційним судом 15.10.2019 року залишено в силі. На виконання цього рішення 08.07.2019 року прийнято рішення про оформленням документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС України 12.05.2020 року заявниці відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У висновку описано також звернення позивачки від 13 травня (14 травня реєстрація) 2021 року, де ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Державно міграційної служби України в Одеській області із заявою про перегляд матеріалів особової справи № 2019OD00008, в межах якої розглядалася заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із новоявленими обставинами.
До заяви від 13 травня 2021 року (т.2, а.с.22) позивачкою додано ті самі роздруківки з Інтернету, що і до заяви від 27 травня 2022 року (т.1, а.с.47), що зазначені на статті 5 позову у даній справі 260/2135/22.
Судом для визначення мотивів заяви від 13 травня 2022 року було витребувано від Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року та висновок за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року (вх.№ Л-615/6/5101-21 від 14 травня 2021 року) у справі 420/9086/21.
Відповідач приймаючи оскаржуване рішення перевірив відомості викладені за заявою від 13 травня 2021 року та за заявою від 27 травня 2022 року.
Крім того, як зазначається у висновку від 15 червня 2022 року, заявниця повторно 27 травня 2022 року звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Закарпатській області за нововиявленими обставинами, у зв'язку із виїздом до м. Ужгород, пов'язаним із загостренням військової агресії з боку росії. У висновку детально описуються повідомлені позивачкою обставини та відомості повідомлені нею під час співбесіди 06.06.2022 року, (а.с.170-175, т.1).
Однак, як встановлено судом, принциповим у цій справі є те, що позивачка, за заявою від 27 травня 2022 року зазначає та просить повторно розглянути питання про визнання її біженцем або особою, що потребує додаткового захисту за заявою від 04 грудня 2018 року, за якою вона зверталася до ГУ ДМС в Одеській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за якою ГУ ДМС України в Одеській області було відкрито особову справу №2019ОD00008. Проте, у зв'язку із нововиявленими обставинами має додаткові, крім наведених під час анкетування та співбесід побоювання стати жертвою переслідувань у країні своєї громадської належності.
Висновок суду у цій справі є таким, що відповідач приймаючи рішення про відмову в оформленні документів мав перевірити відомості за заявою від 04 грудня 2018 року та за заявою від 27 травня 2022 року, бо саме з цими заявами позивачка пов'язує виникнення нових обставин.
Згідно з п. 2.4. розд. II Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом.
Нормами частини 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися;
Згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС №2013/32/ЕU від 26.06.2013 «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)» з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду;
На основі проведення порівняльного аналізу положень Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту» №2013/32/ЕU від 26.06.2013 та норм національного законодавства у вказаній сфері можна дійти висновку, що «повторна заява» означає подальшу заяву, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту на підставі відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після прийняття остаточного рішення за попередньою заявою, у зв'язку з виникненням зазначених обставин;
- поняття «нові обставини» може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», включаючи процедуру оскарження відповідного рішення;
- відповідно до постанови Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 820/5430/17: «Повторна заява» означає подальшу заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI, після прийняття остаточного рішення за її попередньою заявою, у зв'язку з виникненням зазначених обставин. Поняття "нових обставини" може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону № 3671-VI, включаючи процедуру оскарження відповідного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту»;
В порушення чинного законодавства України та порядку провадження за заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем не було попередньо вивчено заяву ОСОБА_1 від 04.12.2018 року на предмет нових відомостей, що виникли або були подані, не проаналізовано наявність або відсутність підстав для відмови у прийнятті зазначеної заяви та не прийнято вмотивованого рішення в результаті розгляду та перевірки заяви.
Отже, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС в порушення пунктів 4.1. (б) розділу ІV Правил № 649 не повно розглянула відомості та інші документи, що підтверджують наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що в свою чергу послужило підставою для винесення протиправного наказу № 29 від 15 червня 2022 року, який підлягає скасуванню судом.
Адміністративний позов, в тому числі похідні вимоги позивача зобов'язального характеру, - підлягають задоволенню у спосіб, з урахуванням встановлених судом обставин, а саме шляхом зобов'язання відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2022 року з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - слід відмовити.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Зважаючи на те, що позивачку від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області №29 від 15 червня 2022 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2022 року з урахуванням висновків суду.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяТ.В.Скраль