17 лютого 2023 року м. Житомир справа № 240/17622/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимонович Р.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно не виплачено їй матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а тому за захистом свої прав звернулася з даним позовом до суду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 24.12.2019 №134/3 позивача призначено на посаду головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) .
Наказом Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 02.07.2021 №1409/04 звільнено за власним бажанням.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважає, що відповідачем при звільненні не було проведено з нею повного розрахунку, оскільки не нараховано та не виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені в Законі України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон України № 1403-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону України № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України № 1403-VIII державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Частиною 1 статті 8 Закону України № 1403-VIII передбачено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Згідно з частиною 2 статті 54 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2016 року № 500, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Пунктом 1 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що вказаний Порядок застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати визначені пунктом 3 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин), який передбачає, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат, визначений пунктом 4 Порядку №100 та є вичерпним.
Так, згідно з пунктом 4 Порядку №100 (в редакції, яка була чиною на момент виникнення спірних правовідносин) при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з поршенням термінів її виплати.
Зміст вказаної норми свідчить, що перелік виплат, які не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат, на час спірних відносин не включав винагороду державного виконавця як таку, яка не підлягають врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування спірних виплат.
При цьому підпункт «б» пункту 4 Порядку №100 встановлює, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).
Нормами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Аналогічні положення містяться у ст.1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95).
Положеннями ст. 2 Закону №108/95 передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Відповідно до п.1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати", затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.
Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закон України № 889-VIII (редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; 5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; 6) премії (у разі встановлення).
Стаття 17 Закону України від 24.03.1998 №202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», який був чинним до 05.10.2016, визначала, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з частинами 1 та 2 статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», якими врегульовано питання оплати праці працівників органів державної виконавчої служби, заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).
Відповідно до статей 13 та 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 8 вересня 2016 року № 643, якою затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок №643).
Відповідно до пункту 1 Порядку №643 цей Порядок і розміри визначають механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Пунктом 2 Порядку №643 визначено, що у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру, стягнення заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, за виконавчим документом про стягнення аліментів державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).
Згідно з пунктом 3 Порядку №643 державному виконавцю, на виконанні у якого перебував виконавчий документ немайнового характеру та який забезпечив його фактичне виконання в повному обсязі, виплачується винагорода в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є фізична особа, та двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, якщо боржником за виконавчим документом є юридична особа.
Державні виконавці, зазначені у пункті 2 цього Порядку, мають право на винагороду за умови дотримання критеріїв виплати винагороди, встановлених Мін'юстом (далі - критерії виплати винагороди) (пункт 5 Порядку №643).
При цьому пунктами 17 та 18 Порядку № 643 передбачено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.
Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».
Із аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Таким чином, винагорода державного виконавця відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п.4 Порядку №100.
Отже, що винагорода державного виконавця за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов'язків під час проведення виконавчих дій.
Таким чином, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 по справі №814/564/16.
З огляду на встановлені обставини, відповідачем протиправно не виплачено позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (вул. Володимирська, 91, м. Хмельницький, 29000, ЄДРПОУ: 43316784) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Зобов'язати Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.М.Шимонович