нп 2/490/2695/2021 Справа № 490/5161/15-ц
Центральний районний суд м. Миколаєва
Іменем України
08 лютого 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Гуденко О.А.
за участю секретаря судового засідання Позднякова Є.В., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Укрдебт плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 ПАТ «Дельта Банк», третя особа ОСОБА_2 , про визнання кредитного договру недійсним,
У червні 2015 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до відповідачів про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №11097682000 від 19 грудня 2006 року в сумі 140 209 грн. 12 коп., з яких: тіло кредиту -122 380 грн. 99 коп., заборгованість за відсотками - 13 336 грн. 15 коп., пеня - 4 491 грн. 98 коп.
Позов обгрунтований тим, що 19.12.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11097682000, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 21 500,00 швейцарських франків, зі сплатою відсотків за користування кредитом 8,99% на рік з кінцевим терміном повернення 05.08.2027. Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 19.12.2006 р. між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручається перед Банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 11097682000 від 19.12.2006 р.
Позивач також зазначив, що 08.12.2011 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, внаслідок чого останній отримав право вимоги до боржників АКІБ "УкрСиббанк".Посилаючись на неналежне виконання умов кредитного договору відповідачами, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, яка виникла за кредитним договором станом на 19 травня 2015 року в загальній сумі 140209 грн. 12коп.,з яких: тіло кредиту -122380 грн. 99 коп., заборгованість за відсотками - 13 336 грн. 15 коп., пеня - 4 491 грн. 98 коп.
07.12.2015 року Центральним районним судом м. Миколаєва винесено заочне рішення по справі.
Ухвалою суду від 26.03.2018, прийнято заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення до провадження та призначено заяву до розгляду.
Ухвалою суду від 26.04.2018, скасовано заочне рішення. Призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.
У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 адвокат Павлов К.О. звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ «ДельтаБанк» в порядку Р ішення Конституційного Суду України, у справі за конституційним зверненням
громадянина ОСОБА_3
щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті18,частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захистправ споживачів кредитних послуг), від 10 листопада 2011 року, N 15-рп/2011 ,
в якій просив суд визнати недійсним кредитний договір від 19.12.2006 року №11097682000, прийняти та об'єднати зустрічний позов в одне провадження разом із первісними вимогами. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що всупереч ЗУ «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Примірник кредитного договору ОСОБА_1 отримала лише в день укладення договору та не мала змоги належним чином ознайомитись з його умовами. Також, як підставу позову вказує, що пункт договору, який встановлює, що відсоткова ставка зазначена у договорі збільшується є несправедливим. Отже, позивач зазначає, що кредитний договір через значну кількість несправедливих умов та наявності недостовірної інформації порушує принцип рівності сторін договору на шкоду позивача споживача, а тому невідповідність умов договору закону є підставою для недійсності правочину згідно до ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України.
У січні 2020 року представником ТОВ «Укрдебт Плюс» було подано суду заяву про заміну правонаступника позивача, посилаючись на те, що 15 листопада 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» було укладено Договір № 2083/К купівлі-продажу прав вимоги, за яким, зокрема, було відступлено право вимоги за Договором кредиту №№ 11097682001, (11097682000) від 19.12.2006 року.
На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м.Миколаєва № 411 від 10.02.2021 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України від 25.11.2020 р. № 3242/3дп/15-20.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2021 року визначено головуючого по справі суддю Гуденко О.А.
Ухвалою суду від 25.02.2021 року, цивільну справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 04.11.2021року об'єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про стягнення заборгованості-зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк», третя особа - ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, замінено сторону позивача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс», так як дані питання не були вирішені попереднім складом суду та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 01.02.2022 року.
15.07.2021 р. та 01.02.2022 р. ТОВ «Укрдебт плюс» надало до суду пояснення, відповідно яких надали свої заперечення до зустрічного позову та обґрунтування до первісних вимог, надали письмові докази у вигляді листа -повідомлення ОСОБА_1 щодо надання інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, який є невідємною частиною Кредитного договору від 19.12.2006 р. №11097682000.
01 лютого 2022 року представник відповідачки ОСОБА_1 подав письмлові пояснення по сут позовних вимог, в яких зазначає , що вимоги Банку є недоведеними , оскільки не надано доказів на підтвердження факту отримання грошових коштів відповідчаем. Розрахунок позовних вимог не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» . Також заявив про сплив позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності для стягнення кожного із платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань. Так, в будь-якому випадку з 23.09.2014 року , коли банк направив вимогу про дострокове виконання зобов'язань для позичальника та поручителя, тобто з цього часу настав строк виконання основного зобов'язання. Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України -Банк, звернувшись з позовом до суду 02.06.2015 року, пропустив відповідний шестимісячний строк звернення з вимогами про солідарну сплату заборгованості до поручителя. Отже, немає підстав стягнення заборгованості з поручителя. Крім того, уклавши додаткову угоду 06.09.2012 року з позичальником без згоди поручителя , Банк фактично змінив умови основного зобов'язання, що є підставою згідно вимог ч.1 ст. 559 ЦК України до припинення поруки.
Ухвалою суду від 01.02.2022, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. На позовних вимогах наполягає, проти задоволення зустрічного позову заперечує.
Від відповідачки ОСОБА_1 на електронну адресу суду надійшла заява, що у зв'язку із військовою агресією рф проти України та воєнним станом вимушена перебувати за кордоном, первісні позовні вимоги не визнає та заперечує щодо їх задоволення. Зустрічний позов просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 був сповіщений належним, чином, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заперечення на позов не надав.
Суд не вбачає передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи, та враховуючи тривале знаходження справи у провадженні, з огляду на розумність строків розгляду справ, вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, що повністю узгоджується з приписами статті 223 ЦПК України.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
19.12.2006 року АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступник якого є ПАТ «УкрСиббанк») і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за яким АКІБ "УкрСиббанк" видав відповідачці кредит в сумі 21 500,00швейцарських франків на строк до 18.12.2012 року зі сплатою 8,99 % річних. В редакцію даного договору додатковими угодами 18.11.2008р., 30.04.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачем вносилися відповідні зміни. Порядок повернення кредиту та сплати відсотків сторонами визначений у формі ануїтетних платежів.
АКІБ "УкрСиббанк" обов'язки по кредитному договору виконані в повному обсязі і кредитні кошти позичальнику надані.
Водночас, з метою забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступник якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 19 грудня 2006 р, відповідно до умов якого предметом цього договору є обов'язок поручителя виконати за боржника ОСОБА_1 у повному обсязі грошові зобов'язання по кредитному договору, за умови невиконання або неналежного виконання боржником самостійно своїх зобов'язань за кредитним договором.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, поручитель зобов'язується сплатити кредитору відповідну суму грошових коштів (, враховуючи сплату процентів, нарахованих на суму кредиту, згідно з умовами кредитного договору, неустойки. Відповідно до умов Договору поруки, поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність по кредиту перед кредитором в повному обсязі.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами. За вказаним договором ПАТ «Дельта Банк» набув статус нового кредитора, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №11097682001 від 19.12.2006 р. року з усіма забезпечувальними договорами.
06 серпня 2012 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали Додатковий договір №3 до Договору про надання споживчого кредиту № 11097682001 від 19.12.2006 року.
За цим додатковим договором сторони домовились змінити валюту виконання зобов'язання за Договором з відповідним переведенням заборгованості з повернення кредиту за Договором, розмір якої станом на дату укладання цього Додаткового договору № 3 складає 17 025,99 дол.США, з доларів США на гривні за курсом 1 долар США = 7,57 грн. та встановленням цієї заборгованості в розмірі 128 886,74 грн.
Кінцевим терміном повернення Кредиту сторони визначили «05» серпня 2027 року включно. Плата за користування Кредитом у вигляді процентів (надалі - «процентна ставка») становить: 8,99 % річних у разі, якщо Позичальником виконуються всі умови цього Договору належним чином;13,99 % річних у разі невиконання Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п. 5.8., 5.9. цього Договору. Зазначений розмір процентної ставки вступає, в дію, починаючи з моменту (дати) невиконання зазначених зобов'язань та діє до дня (включно) виконання зобов'язань, передбачених п.п. 5.8., 5.9. цього Договору.
При цьому суд зауважує, що доказів укладення, як-то стверджує у своїх запереченнях на зустрічну позовну заяву позивач, 06 серпня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Додаткового договору №2 до Договору поруки б/ від 19.12.2006 року - суду не надано, як і взагалі самого примірника цього договору.
Згідно листа -повідомлення ОСОБА_1 щодо надання інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, який є невідємною частиною Кредитного договору від 19.12.2006 р. №11097682000, від 06 серпня 2012 року, позичальнику надана детальна інформація про всі умови кредитування згідно Додаткового договору № 3 , включаючи орієнтовну скупну вартість кредиту та варіанти погашення кредиту, включаючи суми всіх фівнасових зобов'язань позичальника. ОСОБА_1 , при цьому засвідчила своїм підписом, що перед підписанням кредитного договру, вона отримала повну та вичерпну інформацію щшодо умов надання Кредиту та складових, отримала повні роз'яснення.
У зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, у нього станом на 19.05.2015 року виникла заборгованість, яка становить 140 209,12 грн.з яких: тіло кредиту -122 380,99 грн.; відсотки - 13 336,15 грн., пеня- 4 491,98 грн.
Отримавши кредитні кошти, відповідач порушив свої зобов'язання за договором в частині своєчасності повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, і допустив прострочення. 23 вересня 2014 року на адресу відповідачів ПАТ «ДельтаБанк» на адресу позичальника ОСОБА_1 , та поручителя ОСОБА_2 , надсилался досудова вимога щодо наявної заборгованості станом на 28.08.2014 року у розмірі 129 040 грн 30 коп.
15.11.2019 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ "Укрдебт плюс" відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), уклали Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
За цим Договором в порядку та на умовах, визначених ним, ПАТ «Дельта Банк відступило ТОВ "Укрдебт плюс" належні банку права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами, договорами поруки та договорами застави (іпотеки), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.
Згідно вказаного договору, ТОВ "Укрдебт плюс" набуло право вимоги, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №11097682001 від 19.12.2006 року з усіма забезпечувальними договорами.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналізуючи норми чинного законодавства та договору поруки, суд зазначає, що суть солідарного обов'язку полягає в тому, що кредитор має право вимагати виконання зобов'язання як від боржника, так від поручителя.
Враховуючи, що порука є особливим забезпечувальним зобов'язанням, поручитель несе відповідальність як за основним (кредитним договором) та і за забезпечувальним (договір поруки) зобов'язаннями. При цьому строки виконання зобов'язання визначені основним кредитним договором, а тому факт порушення таких строків є підставою для виконання зобов'язань поручителем.
Відповідно до положень ст. 559 ЦК України ( в редакції станом на час подачі позову), порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За ч.4 цієї статті, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно дост. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідност. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідност. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає,що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення кредитних коштів.
При цьому суд погоджується з розміром заборгованості позичальника за кредитним договром, яка становить в загальному розмірі 140 209 грн. 12 коп., з яких: тіло кредиту -122 380 грн. 99 коп., заборгованість за відсотками - 13 336 грн. 15 коп., пеня - 4 491 грн. 98 коп, та яка підтверджується наданим позивачем розрахунком. При цьому відповідачі не надали суду доказів того, що сума заборгованості має бути іншою.
А відтак, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог первісного позову про стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості в сумі 140 209 грн. 12 копза Договором про надання споживчого кредиту № 11097682001 від 19.12.2006 року та Додатковим Договором № 3 до вказаного договору від 06 серпня 2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).
Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).
У договорі поруки б/н від 19.12.2006 року встановлено, що договір діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним зобов'язанням, тому підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України.
Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Звернення до суду після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.
Строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.
Тому і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, у тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року справа № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18, постанові Верховного Суду від 16.09.2019 року справа № 201/8164/16-ц, провадження № 61-28479св18.
Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 1519/2-3165/11, провадження № 14-219цс19.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Сторони кредитного договору встановили дію договору до остаточного виконання сторонами зобов'язань з кінцевим терміном виконання зобов'язань і строки виконання зобов'язань за щомісячним погашенням платежів.
За умовами Кредитного договору від19.12.2006 року, виконання якого забезпечено договором поруки, повернення кредиту зі сплатою відсотків підлягало щомісячно рівними частками до 18 грудня 2012 року року.
Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він припиняється із припиненням всіх зобов'язань Боржника за Основним договором, що забезпечуються такою порукою.
При цьому, згідно Додаткового Договору № 3 від 06.08.2012 року до основного договору від 19.12.2006 року кредитодавець і позичальник визначили дату повернення кредиту - 05.08.2027 року, тобто збільшили строк виконання основного зобов'язання. При цьому даних про те, що такий договір укладено за згодою поручителя , що прямо передбачено в п.2.1 Договору поруки , матеріали спрапви не містять, належних та достеменних доказів тому позивачем суду не надано.
По-перше, надіслання повідомлення Банком на адресу поручителя 23.09.2014 року про необхідність погашення заборгованості у повному обсязі достроково є підставою для висновку про те, що кредитор скористався передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України правом вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів і що строк виконання основного зобов'язання настав.
По-друге, таке повідомлення на адресу поручителя надіслано Банком на адресу поручителя і так вже через більше року після настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором від 19.12.2006 року ( адже даних про надання згоди ОСОБА_2 на збільшення строку дії кредитного договору - суду не надано) .
По-третє, під час укладання між Банком та позичальником ОСОБА_1 . Додаткового Договору № 3 від 06.08.2012 року відбулася зміна зобов'язання, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності як позичальника, так і поручителя.
За такого, порука ОСОБА_2 є припиненою в силу положень ч.1 та ч.4 ст. 559 ЦПК України станом на час подачі вказаного позову кредитором. Отже, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку з відповідача ОСОБА_2 слід відмовити.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору, то суд дійшов висновку, що в їх задоволенні слід відмовити.
Частиною 1 ст.15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні щодо кредитного договору встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України.
Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит для особистих потреб, тобто позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування» та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.
Закону України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець
надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх
споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах,
встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх
разом з нарахованими відсотками.
Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження
про можливість надання його під час придбання продукції.
2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту
кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі
про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей
між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з
оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та
поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,
їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка
є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від
кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт
господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність,
встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
За умовами ч.5 цієї статті, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в
договорах, зокрема положення, згідно з якими:
1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення
повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або
частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або
інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач
одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими
фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як
і ставка за його кредитом;
2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти
інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною
кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору
вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором
прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для
споживача;
3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором,
крім відсоткової ставки;
4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила
зміни відсоткової ставки.
За ч.2 ст. 18 цього Закону у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу
добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних
прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).
Таким чином, оскільки спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ч. 1 ст. 1055 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, не скористався своїм правом розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, а тому позов з цих підстав не підлягає до задоволення.
У відповідності до умов Договору позивач підтверджує своє розуміння і згоду з тим, що до підписання Договору вона була ознайомлений зі всією інформацією, необхідною їй для прийняття рішення щодо отримання кредиту, та інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджує наявність його підпису на документах.
Тому, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» немає.
З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для кредитних договорів і, які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.
Разом з тим, позивачем не надано доказів порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про захист персональних даних», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Цивільного Кодексу України.
Крім того, згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.
Тому, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Позивач, у свою чергу, не відмовлявся від виконання умов кредитного договору та не інформував відповідача про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.
Крім того, доказів звернення позивача з письмовою заявою до відповідача щодо несприятливих умов кредитування, або надання інформації щодо кредитування у неповному обсязі суду надано не було, в той же час, позивач звернувся з даним позовом майже через два роки з моменту підписання спірного кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Позивач є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити її інтересам.
Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача та приходить до переконання, що позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість її свідомого і правильного вибору та останній підтвердив згоду з ним, проставивши свій підпис.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 та Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 756/12667/18 (провадження № 61-1499св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 643/15333/15-ц (провадження № 61-4701св20) та від 31 березня 2021 року у справі № 466/8526/14-ц (провадження № 61-11554св19).
З договору пункт 9.13 та додатку № 2 до нього вбачається, що сторони домовились вважати, що, уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також засвідчив, що перед укладенням договору отримав від банку інформаційний лист згідно з вимогами законодавства України, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів".
Отже, підписавши цей договір, а також додатки до нього, позивач за зустрічним позовом тим самим підтвердив, що ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків i комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання пiд час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вapтocтi, видів та предметів cyпyтнix послуг, а також іншої інформації, надання якої вимагає чинне законодавство України, тобто виразив свою безумовну згоду з усіма його істотними умовами, що стосуються умов надання та повернення кредиту, і згоду на укладення договору не відкликав.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 727/6461/15-ц (провадження № 61-14357св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 566/585/17 (провадження № 61-34206св18) та від 02 грудня 2020 року у справі № 361/1494/16-ц (провадження № 61-22138св19)..
Крім того, суд враховує, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Як викладено у Постанові Верховного Суду від29 січня 2020 року, справа №726/2129/16-ц, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 230 ЦК Українита статтями 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач зобов'язаний довести правову та фактичні підстави своїх позовних вимог.
Доводи зустрічного позову про необхідність визнання недійсним кредитного договору в цілому, безпідставні, оскільки під час розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилась з його умовами, визначивши характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов спірного договору вона без заперечень отримала кредитні кошти, тривалий час виконувала свої зобов'язання з повернення цих коштів.Посилання на несправедливість окремих умов договору не тягне за собою визнання недійсним такого договору в цілому.
У разі ненадання інформації, передбаченої статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків.
У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому.
Таким чином, за результатами дослідження письмових доказів, які наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що спірний договір від 19.12.2006 року підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, був обізнаний про всі його умови, з якими погодився, що засвідчив власноручним підписом.
Встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом договору, про що свідчить її підпис; у подальшому погашала кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не зверталася до банку щодо роз'яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов'язань і не заявляла про те, що їй незрозумілі умови кредитного договору, а також навіть підписувала з Банком і додатковий договір № 2 на так звані «кредитні канікули» і Додатковий договір № 3 на зміну умов кредитування, перед підписанням якого отримала Лист повідомлення з усіма умовами договору і з ними погодилася, суди дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.
З вищенаведеного, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки оспорюваний кредитний договір в цілому не суперечить ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 203 ЦК України.
У відповідності до положень ст.141 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_1 користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 402,09 грн пропорційно до задовлених позовних вимог первісного позову.
Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 258, 259, 264, 265, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ТОВ "Укрдебт Плюс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.
Стягнути с з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ "Укрдебт Плюс" (ЄДРПОУ 43212924, м. Київ, пр. Степана Бандери,28А) заборгованість за договором № 11097652001 від 19.12.2006 року в сумі 140 209 грн. 12 коп., з яких: тіло кредиту -122 380 грн. 99 коп., заборгованість за відсотками - 13 336 грн. 15 коп., пеня - 4 491 грн. 98 коп.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованості за договором № 11097652001 від 19.12.2006 року - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 402,09 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним кредитного договору № 11097652001 від 19.12.2006 року - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.
Дата складення повного судового рішення 17.02.2023 року.
Суддя О.А. Гуденко