нп 2/490/1664/2020 Справа № 490/9593/19
Центральний районний суд м. Миколаєва
17 лютого 2023 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва в складі:
головуючої - судді Гуденко О.А.,
за участі секретаря -Позднякова Є.В.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Марянчук Наталі Володимирівни комунального підприємства «Енерго», АТ «СЕНС БАНК» ( попередня назва якого акціонерне товариство «Альфа-Банк») про визнання протиправним та скасування державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, -
08.11.2019 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва до відповідачів з позовом, в якому просить суд визнати дії державного реєстратора Марянчук Н.В. комунального підприємства «Енерго» неправомірними щодо проведення 17.04.2019 р. державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» та скасувати рішення державного реєстратора Марянчук Н.В. комунального підприємства «Енерго» про державну реєстрацію вищевказаної квартири.
В обґрунтування вимог посилається на те, що 17 квітня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Енерго» Марянчук Н.В. було проведено перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на нового власника - АТ «Укрсоцбанк» на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням. Підставою зміни власника квартири зазначений договір іпотеки №4432, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. 02 серпня 2007 року, який був укладений між позивачем (іпотекодавцем) та АТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержателем) та на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язання. Тобто в рахунок задоволення своїх кредиторських вимог відповідач незаконно скористався позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки , при цьому навіть не повідомивши власника квартири про це. Крім того, Банк не надав державному реєстратору оцінку вартості майна при проведенні його перереєстрації. Отже перереєстрація права власності є незаконним, а рішення та запис про право власності повинні бути скасовані, як такі, що суперечать договору іпотеки та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, оскільки проведені без її повідомлення.
Захист порушених її прав обумовлений також і тим, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки є предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується нею - майновим поручителем як місце її постійного проживання, а також вказаним законом встановлена за її неповнолітнім сином загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення. Вважає, що у державного реєстратора були відсутні достатні підстави для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за АТ «Укрсоцбанк».
В грудні 2019 року відповідач АТ «АЛЬФА БАНК» направив до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про невизнання позову, зазначивши, що у позичальника ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором № 640/418-К418 від 02.08.2007 року, тому враховуючи наявність простроченої заборгованості за кредитним договором, у кредитора виникло право вимагати виконання зобов'язань, а в позичальника та іпотекодавця виник обов'язок виконання зобов'язань за кредитним договором. Право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було зареєстроване з дотриманням визначених Законом України «Про іпотеку» процедури та строку, на підставі іпотечного застереження про задволення вимог іпотекодержателя. Посилання позивача про застосування норм Закону України «Про мараторій та стягнення майна громадян України, надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставним, так як предмети іпотеки не продавалися (не відчужувалися), а були набуті іпотекодержателем у власність в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором - у визначений законодавством спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а не розпорядження майном. Адже на це була згода іптекодавця, яка визначена іпотечним застереженням в договорі іпотеки та вимоги вказаного закону поширюються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку згідно умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладанні договору іпотеки.
23 лютого 2019 року на адресу позивача та позичальника рекомендованим листом було направлено повідомлення-вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором із застереженням, що у разі непогашення заборгованості банком/іпотекодержателем буде звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Відповідне повідомлення-вимога було повернуто на адресу банку з відміткою « за закінченням терміну зберігання» , що свідчить про вжиття іпотекодержателем всіх заходів для належного повідомлення боржника. Щодо зазначення у позову, що в спірній квартирі проживає неповнолітня дитина, то не надано доказів її права користування цим приміщенням та доказів її постійного там проживання.
В травні 2021 року позивач надала до суду додаткові письмові пояснення до позовної заяви .Додатково зазначила, що жодний оцінювач не був у спірній квартирі, отже надана Банком оцінка предмету іпотеки не відповідачє державним стандартам. Також в іпотечному повідомленні зазначена сума заборгованості за кредитом у 144 57682 долари США, тоді як Банк звертався в 2015 році до неї з позовом як до солідарного боржника ( фінансового поручителя) і зазначив суму заборгованості 115 961,22 долари США, отже таким чином змінивши строк виконання основного зобов'язання. Отже, Банком неправомірно збільшена сума заборгованості за кредитним договором. Крім того, такі дії Банк вчинив в момент дії мораторію без згоди власника предмета іпотеки , адже сама по собі відповідна умова договору іпотеки не вважається волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння. Крім того п.4.5 вказаного Договору іпотеки визначає лише спосіб та підстави взернення на предмет іпотеки , проте договрі не містить іпотечного зстереження в розумінні ст.ст. 36,37 ЗУ «Про іпотеку», що не давало Банку правових підстав для реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі договру іпотеки.
В грудні 2022 року представником АТ «СЕНС БАНК» ( 01.12.2022 року змінено назву АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК», інші дані не змінені) надано письмові пояснення на позовну заяву, в яких вважають позовні вимоги необгрунтованими та безпідставними. Так, іпотекодержателем вжито усіх встанволених ЗУ «Про іпотеку» дій щодо повідомлення іпотекодавця, дотримані передбачені законом процедура та строки. При проведенні реєстраційних дій не було порушено жодних норм ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державному реєстратаро надано необхідний перелік документів. Щодо посилання позивача на ЗУ «Про мораторій…», то вони є безпідставними , адже положення цього закону не можуть бути застовані до даних правовідносин сторін, оскільки предмер іпоеки не відчужувався, а був набутий у власність іпотекодержателем у власність за згодою іпотекодавця. Було звернуто стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а не в порядку примусової реалізації іпотечного майна. Подібний висновок викладено у Постанові ОП ВС від 09.12.2019 року у справі № 464/8589/15-ц.
Ухвалою суду від 14.11.2019 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково.Накладено обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 - до набрання судовим рішенням по справі законної сили.Заборонити укладати усі види угод, пов'язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.
Ухвалою суду від 21 .11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження , призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 28 .11.2019 рокуу задоволенні заяви АТ «Укрсоцбанк'про зустрічнезабезпечення - відмовлено.
Ухвалою суду від 10.03.2020 рокузаяву представника АТ "Альфа Банк" - О.О Степаненко про залучення до участі у справі правонаступника відповідача - задоволено.Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства "Енерго" Марянчук Наталі Володимирівни, акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про скасування рішення про державну реєстрацію, правонаступника позивача АТ "Укрсоцбанк" - АТ "АльфаБанк".
Ухвалою суду від 04.06.2020 рокувитребувано у Державного реєстратора Марянчук Н.В. КП "Енерго" належним чином завірену копію реєстраційної справи, щодо державної реєстрації переходу права власності (індексний номер 46558383 від 19.04.2019) на квартиру квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 04.11.2020 року витребувано у разі наявності з Департамента з надання адміністративних послуг ММР належним чином завірену копію реєстраційної справи ,щодо державної реєстрації переходу права власності (індексний номер 46558383 від 19.04.2019) на квартиру АДРЕСА_1 .
Проткольною ухвалою суду від 21.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено спрвау до судового розгляду.
В судове засідання позивачка надала заяву, в якій просив розглянути справу у відсутність Позивача та представника Позивача, позовні вимоги підтримують та згодні на письмовий розгляд справи.
Представник відповідача АТ«Альфа-Банк», відповідач Державний реєстратор Марянчук Н.В., належним чином повідомлені про розгляд справи судом, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. В минулі судові засідання представник відповідача АТ«Альфа-Банк» надавала суду заяви про розгляд спрваи за відсутності представника відповідача.
Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з'явились.
Крім того, суд дійшов висновку про те, що відсутні перешкоди для ухвалення рішення суду без участі сторін, оскільки сторони подали суду заяви по суті справи, подача яких передбачена ст.ст. 178, 179, 180 ЦПК України, отже позиція сторін суду зрозуміла та їй буде дана належна оцінка при ухваленні рішення.
Також при прийнятті такого рішення судом враховано і те, що розгляд цієї цивільної справи на підставі наявних матеріалів справи буде в повній мірі відповідати завданням цивільного судочинства, серед яких є, окрім вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справ, також і вимога щодо своєчасного розгляду цивільної справи (ч.1 ст. 2 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, позов надійшов в провадження суду в грудні 2019 р., отже строки розгляду спору вже становлять вже майже 3 роки .
За вищезазначеного, судом зроблено висновок, що у справі наявні усі необхідні докази для ухвалення рішення суду в межах предмету позовних вимог (положення ч.1 ст. 77 ЦПК України) та з урахуванням положень ст.ст. 77, 80, 89 ЦПК України .
Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об'єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.
10 вересня 2019 р. загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».03 грудня 2019 р. АТ «Укрсоцбанк» припинило свою діяльність, правонаступником всіх прав та обов'язків став АТ «Альфа-Банк», що підтверджується витягом з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи,02вересня 2007року міжАкціонерним комерційнимбанком соціальногорозвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якогоє АТ«Альфа-Банк»,та ОСОБА_2 був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/418-К418, за яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 84000 доларів США. Договором кредиту передбачено погашення тіла кредит черговим щомісячними платежами. Так, п.1.1.1, п.1.1.1.1 Договору кредиту визначено, що зміна максимального ліміту заборгованості з вересня 2007 р. по липень 2022 р. зменшується щомісячно до 10 числа на 467,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 01 серпня 2022 року на умовах визначених цим договором. Також договором передбачена сплата процентів за користування кредитом щомісячно до числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти (п.2.5 Договору кредиту). Пунктом 7.3 Договору кредиту встановлено, що цей Договір набуває чинності з дати його укладання і діє до остаточного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобовязань перед Банком за договором, згідно з п.1.3.1 договору кредиту між Банком (кредитор), ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено 02.08.2007 р. Договір поруки №640/418-П418.Відповідно до п.1.1 Договору поруки, Поручитель зобовязується перед Кредитором у повному обсязі відповідати за виконання Позичальником зобовязань щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту.
В забезпечення виконання позичальником зазначеного кредитного договору 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1 (заставодавець) та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатеь) було укладено договір іпотеки №4432, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В., за яким в іпотеку була передана належна позивачці на праві власності квартира квартиру АДРЕСА_1 , трикімнатна , загальною площею 79,7 кв. м, житловою площею -55,7 кв. м, набута нею у приватну власність за договором купівлі-продажу № 1-973 від 15.06.2004 року. Вказані обставини також підтверджені інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності.
Відповідно до п. п. 2.4.3, 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання.
За змістом п. 4.5 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки , в тому числі іу спосіб шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Аналізуючи наведені норми Закону, діючі на час укладення договору іпотеки, суд доходить висновків, що правовою підставою передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання являється обов'язкове застереження в договорі іпотеки щодо задоволення вимог іпотекодержателя вказаним способом. Вказаний спосіб передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання прямо передбачений у договорі іпотеки від 02.08.2007, а саме, в іпотечному договорі має місце посилання на статтю 37 Закону України "Про іпотеку", що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Отже, виходячи з умов договору іпотеки, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання виключно на підставі окремо укладеного договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього висловлений у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, провадження № 14-38цс18, в постанові Верховного Суду у складі палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2019 року у справі № 201/3581/17, провадження № 61-885св18, від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14, провадження № 61-38762св18 та ін.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.06.2016 року , справа № 490/9275/15-ц у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою - в задоволені позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено та задовлено зустрічний позов. Визнано припиненою поруку ОСОБА_1 з 11 травня 2012 р. за договором поруки №640/418- П418 від 02.08.2007 р.,укладений між Відкритим акціонерним товариством «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Як вбачається з вказаного судвоого рішення, станом на 07.04.2015 року, відповідно до умов кредитного договору, Позичальнику нарахована заборгованість на загальну суму 115961,22 дол. США., що в гривневому еквіваленті дорівнює 2719002,40 грн, з яких:- сума заборгованості за кредитом 73069,01 дол. США (що в гривневому еквіваленті складає 1713286,71 грн);- сума заборгованості за відсотками 31753,33 дол. США (що в гривневому еквіваленті складає 744536,62 грн);- розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту 4045,40 дол.США (що в гривневому еквіваленті складає 94854,68 грн);- розмір пені за несвоєчасне погашення відсотків 7093,48 дол. США (що в гривневому еквіваленті складає 166324,39 грн).
З наданого Банком розрахунку заборгованості, а також виписок із особового рахунку Позичальника встановлено, що 12.08.2011 року позичальник ОСОБА_2 здійснив останній платіж за Договором кредиту у розмірі 12,00 доларів США, після чого припинив сплачувати банку кредит, відсотки за користування кредитом та не виконував умови кредитного договору.За наявності таких обставин, строк кредитного договору змінився та у Позичальника виник обов'язок повернення кредитних коштів і сплати інших передбачених договором сум у листопаді 2011 року. Тобто, з врахуванням п.1.1.1 та п.2.5. кредитного договору (строк чергового платежу за кредитом та процентами наступає 10 числа щомісячно), строк користування кредитом сплив 10.11.2011 року - 10.09.11 р. (дата несплаченого чергового платежу) + 60 к.д.=10.11.2011. Отже, у зв'язку з тим, що Позичальником не виконувались умови кредитного договору протягом більше ніж 60 календарних днів, строк виконання основного зобов'язання Позичальника щодо повернення всієї суми кредиту відповідно п. 4.5 договору кредиту настав 10 листопада 2011 року.Та, відповідно до п.4.5. кредитного договору, у Позичальника виникло зобовязання протягом одного робочого дня (з 11.11.2011 р.) погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Із зазначеної дати розпочався перебіг строку дії поруки, який складав 6 місяців та припинився 11 травня 2012 року. Таким чином, строк виконання основного зобов'язання Позичальника за договором кредиту (повернення всієї суми кредиту, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нарахованих штрафних санкцій) настав 10 листопада 2011 року, тобто після сплину 60 календарних днів.Перебіг шестимісячного строку для пред'явлення ПАТ «Укрсоцбанк» вимог до поручителя ОСОБА_1 розпочався 11 листопада 2011 року та закінчився 11 травня 2012 року
Також, 28.05.2015 р. було проголошено Рішення третейського суду у справі № 870/15 за позовом Банку до позичальника ОСОБА_2 , яким вирішено стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за Договором кредиту №640/418-К418 від 02.08.2007 р. в сумі 2820252 грн 72 коп. Тобто, Банк скористався своїм правом передбаченим ст..1050 ЦК та п.4.5. кредитного договору. Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Судом досліджено матеріали реєстраційної справи щодо державної реєстрації переходу права власності ( індексний номер 46558383 від 19.04.2019 року) на квартиру АДРЕСА_1 .
Так, на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22.10.2018 року ОСОБА_3 як повноважний представник АТ «Укрсоцбанк», який є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк», 17 квітня 2019 року звернувся до державного реєстратора комунального підприємства «ЕНЕРГО» із заявою про здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за банком відповідно до статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку».
Банком для проведення державної реєстрації права власності було надано: оригінал іпотечного договру від 02.08.2007 року ,повідомлення від 23.02.2019 року, адресоване позичальнику ОСОБА_2 та іпотекодателю ОСОБА_1 із вимогою сплатити борг за кредитним договором станом на 10.12.2018 року в сумі 144 576,82 дол. США, що становило еквівалент за курсом НБу 4 -22 741 грн., та в якому повідомлялося про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідача на підтвердження отримання іпотекодавацем та позичальником повідомлення від 25.02.2019 року та з відміткою про його невручення адресатам 15.03.2019 року - і зв'язку з закінченням терміну зберігання .
19 квітня 2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Енерго» Марянчук Н.В.прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 46558383 від 19.04.2019 року та було проведено перереєстрацію права власності на квартиру квартиру АДРЕСА_1 на нового власника - АТ «Укрсоцбанк» на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням.
Згідно наданого Банком Висновку про вартість майна - ринкова вартість вказаної квратири станом на 07.03.2019 року становила 1 219 171 грн.
В квартирі зареєстровані на час звернення були позивачка ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з чим це помешкання є її місцем постійного проживання. Права власності на інше житло вона не має, так як такі відомості в матеріалах справи відсутні, а також згоди на відчуження квартири вона не надавала.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12ЦПК України).
За змістом статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Так, судом встановлено, що реєстрація права власності на вказану квартиру відбулася на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та відповідного застереження в іпотечному договорі в пункті 4.5 відповідно до якого сторони дійшли згоди що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
За такого реалізація предмета іпотеки повинна була проводитися на підставі договору іпотеки з дотриманням положень ст. 35 Закону України «Про іпотеки» та пункту 61 Порядку №1127.
У пункті 6.2 Договору іпотеки сторони погодили, що всі повідомлення між сторонами здійснюється у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів, або вручені особисто за зазначеною адресою сторін. Датою отримаання таких повідомлень буде вважатися дата особистиого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача.
Проте, вказаним пунктом сторони не врегулювали питання щодо фактичного отримання повідомлень. Таким чином слід дійти висновку про те, що сторони дійшли згоди щодо направлення всіх повідомлень, які необхідні будуть при виконанні умов договору іпотеки.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 13ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо іпотекодавець узгодив з іпотекодержателем процедуру надсилання повідомлень, які необхідні будуть при виконанні умов договору іпотеки, він повинен діяти добросовісно, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
25.02.2019 рокуБанк направив на адресу реєстрації місця проживання позивачки та місцезнаходження іпотечного майна повідомлення щодо виконання основного зобов'язання: зазначено про вимогу виконати в повному обсязі свої зобов'язання перед кредитором у зазначеному розмірі, а в разі невиконання Товариство має намір звернути стягнення на вказану квартиру-предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 02.08. 2007 року в позасудовому порядку.
Зворотні поштові повідомлення з адресою відправника -АТ «Укрсоцбанк» повернулися на адресу останнього з відміткою про не отримання їх усіма двома адресатами - іпотекодавцем та позичальником .
Разом з тим, відповідно до п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25.12.2015 року № 1127, який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Згідно з умовами іпотечного договору та відповідно до вказаних вище норм матеріального права підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю та боржнику (позичальнику) письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.
Заперечуючи проти задоволення вимог позову, представник відповідача вказував, що державному реєстратору було надано всі документи, які необхідні для реєстрації предмета іпотеки, а направлення позивачу письмової вимоги за зареєстрованою адресою проживання свідчить про належне повідомленням банку, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі 522/2732/16-ц, згідно якого документи, на підставі яких реєстратором приймалося рішення про державну реєстрацію права власності відповідали пункту 46 Порядку № 868, статтям 19, 24 Закону № 1952-IV, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Проте Банк повинен був вжити додаткових розумних заходів ( тим більше догвором передбачено особисте вручення повідомлень за договром іпотеки сторонам) для належного повідомлення іпотекодателя про рішення Банку про намір звернути в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки. Адже сума заборгованості за кредитним договором була стягнута рішенням суду в повному обсязі ще в 2015 року з позичальника , порука ОСОБА_1 була припинена ще з 2012 року , та протгом 4 років Банк невживав дій щодо звернення стягнення на іпотечне майно. Також, Банк мав розуміти, що визначена у повідомленні сума заборгованості не відповідає сумі заборгованості, яка була визначена самим банком на час дострокового стягнення заборгованості в повному обсязі станом на 2015 рік - отже сума заборгованості не була безспірною.
Крім того, відповідач не надав суду докази, що між сторонами не було спору щодо оцінки квартири та боржник погодилася добровільно передати у власність іпотекодержателя квартиру за визначеною ціною.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.11.2018 у справі № 759/6976/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 199/1276/17, від 11.04.2018 у справі № 554/14813/15-ц, від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, у яких зазначено, що у разі відсутності у матеріалах справи відомостей про отримання боржником письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, вважається, що при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем було порушено вимоги закону. Позасудова передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя здійснюється лише у добровільному порядку за згодою сторін.
Як на підставу задоволення своїх вимог позивачка посилається на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46558383, на підставі якого здійснено перереєстрацію права власності за Банком є незаконним, оскільки відповідач не вправі був звертати стягнення на предмет іпотеки без її згоди, а також на те, що іншого майна вона не має, використовує спірну квартиру для проживання разом з неповнолітнім сином, який зареєстрований в квартирі та як таке, що суперечить договору іпотеки, Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3).
За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
До того ж, під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).
Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19.05.2020р. у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Як встановлено матеріалами справи, спірна квартира використовулася позивачкою та її неповнолітнім на час звернення стягнення сином ОСОБА_5 , 2003 р.н., як місце постійного проживання в якому вони зареєстровані, що не заперечувалося відповідачем, іншого житла не мають, що підтверджується довідками з місця реєстрації та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 21.10.2019 року в якій зазначено, що квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу від 07.07.2004 року.
З огляду на викладене, квартира, яка використовується позивачкою та її неповнолітнім сином як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов кредитного договору від 02 серпня 2007 року, укладеного в іноземній валюті.
Отже, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк».
Аналогіні висновки викладені у Постанові ВС від 03 лютого 2022 року, справа № 295/8285/19-ц (провадження № 61-15579св21).
Поряд із тим, суд враховує наступний правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20.08.2020 року в справі № 916/2464/19.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року в справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц.
За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16.01.2020 року, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
Зокрема, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Враховуючи заявлені вимоги позову, суд задовольняє позов у частині вимог щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 квітня 2019 року за індексним номером: 46558383 . Однак інші вимоги позову не підлягають задоволення, беручи до уваги зміст чинної на теперішній час редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Також варто зауважити, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог згідно частини 2 статті 264 ЦПК України, у зв'язку з чим у даній справі суд не має повноважень на вирішення питань одночасного визнання, зміни чи припинення речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, про що йдеться в правовому висновку Верховного Суду в постанові від 20.08.2020 року (справа № 916/2464/19).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
З урахуванням процедури набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка реалізується реєстрацією права власності за іпотекодержателем, що підтверджує перехід права, тому скасування рішення про реєстрацію права за іпотекодержателем має своїм наслідком повернення до попереднього становища та поновлення попереднього запису про право іпотекодавця. Скасування судом рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя з підстав неправомірного звернення стягнення на предмет іпотеки підтверджує поновлення права власності іпотекодавця на предмет іпотеки, що по своїй суті і є вирішенням питання щодо прав на цей об'єкт.
В той же час спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
Отже позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
З огляду на те, що позивачка заявила позов до неналежного співвідповідача - державного реєстратора КП «Енерго» Марянчук Н.В. - в задоволенні позову до нього слід відмовити.
На підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. + 420,40 грн. грн. за одну задоволену вимогу немайнового характеру, що підтверджено документально.
За таких обставин, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно та припинення права власності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року).
Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 10, 12, 13, 18, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -
Позов - задовольнити частково.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна), індексний номер: 46558383, від 19 квітня 2019 року державного реєстратора прав на нерухоме майно комунального підприємства «ЕНЕРГО» Марянчук Наталі Володимирівни про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк».
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора комунального підприємства «ЕНЕРГО» Марянчук Наталі Володимирівни про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності - відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 1261 грн 20 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 17 лютого 2023 року.
Суддя О.А. Гуденко