Дата документу 16.02.2023
Справа № 501/1562/22
2/501/866/22
16 лютого 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Пушкарського Д.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу з позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
ОСОБА_1 звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 14 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за №2420, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості у розмірі 60143,02 грн. (а.с.2-6).
Позов мотивний тим, що 22 липня 2014 року між позивачем та АТ «Банк Ренесанс Капітал» був укладений кредитний договір №26257028532415. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. 14 січня 2022 року було видано виконавчий напис №2420, згідно якого пропонується звернення стягнення з позивача, яка є Боржником за Кредитним договором №26257028532415 від 22.07.2014, укладеним з АТ «Банк Ренесенс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», заборгованість за Кредитним договором № 26257028532415 від 22.07.2014 в розмірі 59893,02 грн.
Позивач зі стягненням боргу не згодна, розмір заборгованості не визнає, вважає, що виконавчий напис було вчинено з грубим порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Позивач надала суду заяву в якій просить провести розгляд справи без її участі, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.8).
Відповідач надіслав заяву про визнання позовних вимог, в якій не заперечує проти задоволення позовних вимог в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в частині судових витрат просить суд з урахуванням визнання відповідачем позову стягнути з відповідача на користь позивача 50% від суми сплаченого судового збору, інші 50% повернути позивачу з державного бюджету, а також зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн., оскільки заявлена сума в розмірі 15000,00 грн. є надмірною. Розгляд справи просить провести без участі представника відповідача (а.с.61-63).
Треті особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не сповістили, пояснень щодо позову не надали.
Суд вивчивши матеріали справи, дослідивши та перевіривши докази, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. було вчинено виконавчий напис №2420 про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості у загальному розмірі 60143,02 грн. (а.с.17).
З вказаного виконавчого напису вбачається, що ОСОБА_1 є Боржником за Кредитним договором №26257028532415 від 22.07.2014, укладеним з АТ «Банк Ренесенс Капітал», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк».
Стягнення заборгованості проводиться за період з 29.04.2021 по 21.11.2021, сума заборгованості становить 59893,02 грн., та складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10207,49 грн., прострочена заборгованість за комісією - 0,00 грн., прострочена заборгованість за процентами - 9333,35 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту - 38882,45 грн., строкова заборгованість за комісією - 0,00 грн., строкова заборгованість за процентами - 1469,73 грн. За вчинення виконавчого напису з боржника на користь стягувача стягнуто плату - 250,00 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. від 04.02.2022 відкрито виконавче провадження №68511040 щодо примусового виконання виконавчого напису №2420 від 14 січня 2022 року, що був вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості в розмірі 60143,02 грн. (а.с.19-20).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. від 16.02.2022 у виконавчому провадженні №68511040 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (а.с.21-22).
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону «Про нотаріат»).
Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів.
При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Однак, приватний нотаріус не перевірив безспірність вимог відповідача, чим порушив ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат», оскільки повідомлення про вручення вимоги про усунення порушень, направленої відповідачем на ім'я позивача підтверджено не було, що виключає безспірність вимог.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87,88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Крім того, відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172.
Із моменту прийняття цієї постанови і до 10 грудня 2014 року була чинною редакція Переліку, згідно якої стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно (п. 1 Переліку).
10 грудня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних відносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями (п. 2 Переліку).
Саме цю норму застосував приватний нотаріус, вчиняючи оскаржуваний виконавчий напис.
Проте, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 визнано незаконним та не чинним зазначений вище розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних відносин», а відтак Перелік повернувся до попередньої редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття», а тому суд приходить до висновку, що оскаржуваний виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст.87 Закону України «Про нотаріат» та Постанові Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року, оскільки вчинений на не передбаченому Переліком борговому документі - кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, а тому не підлягає виконанню.
Тобто, оскаржуваний виконавчий напис було вчинено після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, і станом на день вчинення виконавчого напису було визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Таким чином перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року за №1172, у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитного договору №26257028532415 від 22.07.2014, укладеного між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі.
Згідно вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання виконавчого напису №2420 від 14.01.2022 таким, що не підлягає виконанню, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
П.1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до ч.ч.1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, згідно квитанцій від 14.06.2022 (а.с.1, 35), позивачем був сплачений судовий збір у загальному розмірі 1488,60 грн.
Ч.1 ст.142 ЦПК України передбачено, що у разі …визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що визнання позову відповідачем відбулось до початку розгляду справи по суті, то у відповідності до вимог ст.142 ЦПК України 50% сплаченого позивачем судового збору, тобто 744,30 грн., підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, а 50%, - стягненню з відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надані: копія договору №198 від 18.02.2022 про надання юридичних послуг, додаткову угоду №1 від 18.02.2022 та квитанції від 22.02.2022 на суму 6800,00 грн., від 22.02.2022 на суму 5500,00 грн. та від31.05.2022 на суму 6000,00 грн., при цьому акт виконаних робіт суду не надано.
При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що справа, що розглядається, є незначної складності, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим.
Оцінивши надані докази для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням їх розумної необхідності для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19,20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи і необхідність виконаних у ній послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15000,00 грн. є надмірною та підлягає зменшенню до 4000,00 грн.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шуляченко Микола Борисович) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити частково.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 14 січня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за №2420, про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості у розмірі 60143,02 грн.
Стягнути з акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 50% сплаченого судового збору в розмірі 744,30 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у м.Чорноморську Одеської області (код ЄДРПОУ 37607526, адреса: Одеська область, м.Чорноморськ, проспект Миру, 33) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), 50% судового збору, тобто 744,30 грн. (сімсот сорок чотири гривні 30 коп.), сплаченого нею на номер рахунку UA778999980313151206000015750, одержувач УДКСУ у м.Чорноморську, Одеської області, МФО 899998, код ЄДРПОУ 37607526, згідно квитанції №5850-6324-0238-6370 від 14.06.2022 на суму 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп.) та квитанції №5435-4345-3222-4511 від 14.06.2022 на суму 496,20 (чотириста дев'яносто шість гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя