Справа 752/1273/22
провадження № 2-з/752/94/23
13.02.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Литвиненко Ю.С.
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві заяву представника позивача про забезпечення позову, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень і дій по зняттю з реєстрації місця проживання, -
в провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень і дій по зняттю з реєстрації місця проживання.
В лютому 2023 року до суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої сторона позивача просила застосувати заходи забезпечення позову у даній справі у вигляді заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо позбавлення та/або обмеження права користування позивачем власним нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви зазначено, що позивач звернулась до суду за захистом своїх прав із позовом про визнання незаконними рішення і дії Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації по зняттю позивача з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В листопаді 2021 року невстановлені особи за вказівкою ОСОБА_2 проникли до житла позивача, незаконно замінили замки на вхідних дверях, позбавивши заявника можливості користуватись квартирою. Згодом позивача було незаконно знято з місця реєстрації працівником відповідача, в зв'язку з чим, остання була вимушена звернутись до суду із даним позовом. Станом на дату подачі даної заяви позивач позбавлена можливості реалізувати свої права щодо майна, а також користуватись квартирою. Позивач вказує, що квартира на час розгляду даного спору може бути реалізована третім особам, що утруднить або унеможливить ефективний захист прав позивача. Посилаючись на викладене, а також з огляду на те, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у даній справі забезпечить ефективний захист та поновлення прав позивача, а відтак сторона позивача вимушена звернутись до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, заяви про забезпечення позову, оцінивши наведені позивачем підстави для вжиття заходів забезпечення позову, вважаю, що в задоволенні заяви слід відмовити за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. ( ст.2 Цивільного процесуального кодексу Україна)
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, його метою є хоча і негайні, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.
Виходячи з положень п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії та встановлення обов'язку вчинити певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Необхідність застосування заходів забезпечення має визначатися фактичними обставинами справи, які свідчитимуть про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Така правова позиція щодо вирішення питання про співмірність забезпечення позову викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № (провадження № 14-729цс19).
В межах даного спору, позивачем пред'явлено позов до відповідача - Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконними рішення і дії Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації по зняттю позивача з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
У пункті 3 постанови N 9 від 22 грудня 2006 року Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" підкреслено, що згідно з п. 1 ч. 1 статті 152 Цивільного процесуального кодексу України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладання арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
З огляду на те, що позивач звернулася до суду з позовною вимогою немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.08.2018 по справі № 910/1040/18.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідачів та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідачів та інших осіб права користування ним.
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За наведених обставин, з урахуванням підстав та предмету позову, вирішуючи питання застосування заходів забезпечення позову, приходжу до висновку, що оскільки позивачем заявлено немайнову вимогу з приводу визнання неправомірними дій та рішення відповідача, забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо позбавлення/обмеження позивача у користуванні майном, яке належить на праві приватної власності третій особі, до якої будь-яких вимог в межах розгляду даної справи не пред'явлено, матиме наслідком невиправданого обмеження особи в реалізації приватної власності на квартиру.
Варто вказати, що суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у спосіб обраний позивачем щодо заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо позбавлення/обмеження позивача у користуванні майном, оскільки, такий захід забезпечення позову не відповідає обраному позивачем способу захисту та виходить за межі пред'явлених позовних вимог.
Крім того, суд не вбачає підстав для забезпечення позову шляхом встановлення заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії щодо позбавлення/обмеження права користування позивачем квартирою, оскільки, стороною позивача не конкретизовано коло осіб, стосовно яких суд має встановити заборону, а сама заборона вчинення будь-яких дій для невизначеного кола осіб може призвести до позбавлення власника права користування цією квартирою.
Відповідно до частини шостої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи викладене, та, надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, а також з огляду на відсутність доказів співмірності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання можливого рішення суду у майбутньому, в зв'язку з чим в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись статями 149-150, 257, 260, 261, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -
В задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень і дій по зняттю з реєстрації місця проживання, відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Н.П. Чередніченко