19 серпня 2010 р. № 30/53
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:Борденюк Є.М.
Могил С.К.,
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2010
у справі № 30/53 господарського суду міста Києва
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доакціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"
третя особаакціонерний-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк"
пропро стягнення 141 548, 59 грн.
за участю у судовому засіданні представників
позивача :ОСОБА_2, за довіреністю
відповідача:
третя особа:не з'явився
не з'явився
Рішенням господарського суду господарського суду міста Києва від 18 березня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року, частково задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, стягнуто з акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 204 164,23 грн. заборгованості з орендної плати та комунальним послугам, 12 777 грн., пені, 7 934, 65 грн. збитків від інфляції, 1 989, 07 грн. 3 % річних, 10 000 грн. витрат за послуги адвоката, 2 268, 64 грн. державного мита та 235,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржник посилається на безпідставність висновків судів про стягнення з нього орендної плати за весь заявлений позивачем період, з огляду на те, що в липні 2009 року договір припинив свою дію на підставі п. 10.2.3, проте судами не враховано вказаний факт під час прийняття рішень у справі, у зв'язку з чим, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ст. 651 Цивільного кодексу України.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені рішення та постанову судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами, 8 лютого 2007 року позивач (орендодавець), відповідач (орендар) та третя особа (іпотекодержатель) уклали Договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу в строкове платне користування вбудовано-прибудоване приміщення, розташоване за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченко, буд. 132, загальною площею 256,8 кв. м.
Згідно з п. 1.6 договору, строк оренди майна за становить 5 років, починаючи з дати фактичного прийняття майна відповідачем в передбаченому договором порядку. Пунктами 3.2 - 3.4 договору встановлено, що передача в оренду і повернення майна здійснюється за актами прийому передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін. В актах прийому передачі сторони фіксують стан майна та зазначають інші необхідні відомості про майно. Датами фактичного прийняття майна в оренду відповідачем та повернення його позивачу вважається підписання сторонами відповідних актів прийому передачі. Позивач зобов'язаний передати майно в оренду відповідачу протягом 10 робочих днів з моменту укладення цього договору у складі й стані, що відповідають характеристикам майна, вказаних у додатку № 1 до договору та його призначенню.
Пунктами 2.2, 2.3 договору сторони погодили, що орендна плата за 1 кв. м на місяць складає суму у гривнях в розмірі не менше як 60,60 грн. та в еквіваленті, у будь-якому разі не менше, як 12 доларів США (без ПДВ) за курсом НБУ на день сплати. Орендар сплачує орендну плату щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунків, виставлених позивачем. Пунктом 2.5 договору передбачено, що відповідач відшкодовує позивачу сплачені останнім комунальні послуги та інші витрати по утриманню майна щомісячно.
Судами з'ясовано, що орендоване приміщення передано відповідачу 8 лютого 2007 року за відповідним актом приймання-передачі нерухомого майна № 701.
Господарський спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач належним чином не виконав прийняті на себе договірні зобов'язання за період з травня 2009 року по січень 2010 року, а саме, не сплатив позивачу орендну плату та комунальні платежі в сумі, яка за уточненим розрахунком позивача складає 204 655, 74 грн.
Розглядаючи вказану частину позовних вимог виходячи з загальних правил виконання договірних зобов'язань, встановлених ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суди обох інстанцій дійшли висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми боргу по орендній платі, а також комунальних платежів за виключенням вартості не передбачених договором телекомунікаційних послуг.
При цьому, судами спростовано доводи відповідача про те, що у зв'язку з невнесенням ним орендної плати за червень та липень 2009 року договір припинив свою дію на підставі п. 10.2.3, з огляду на те, що ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, не допускаються зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, якщо інше не передбачено законом або договором.
Колегія суддів касаційної інстанції з наведеними висновками судів погоджується, а щодо заперечень скаржника вважає за необхідне зазначити, що в п. 10.5 договору сторонами погоджена можливість розірвання договору тільки за взаємною згодою, відтак, за відсутності доказів дострокового повернення майна, тобто згоди позивача на припинення договору, несплата відповідачем орендної плати протягом двох місяців свідчить лише про порушення ним господарського зобов'язання та наявність підстав для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати додаткових нарахувань - пені, розмір якої погоджено договором, та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за прострочення оплати.
Щодо заявленої позивачем суми інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму боргу за весь період прострочення, то судова колегія вважає помилковими висновки судів про наявність правових підстав для їх задоволення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
З огляду на наведене, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника відшкодувати кредитору збитки, пов'язані із зменшенням купівельної спроможності гривні, які розраховуються виходячи з суми боргу та періоду прострочення його оплати. При цьому, положення вказаної статті застосовуються у разі встановлення факту наявності таких збитків, у вигляді різниці між вартістю гривні на момент настання строку оплати боргу та її вартості на момент фактичної оплати.
Дослідивши умови п. 2.2 договору суди обох інстанцій зазначили про те, що орендний платіж за 1 кв.м складає суму у гривнях в розмірі не менше як 60,60 грн. та в еквіваленті, у будь-якому разі не менше, як 12 доларів США (без ПДВ) за курсом НБУ на день сплати, тобто мінімальний орендний платіж, виходячи з площі орендованого приміщення 256,8 кв.м, складає 15 562, 08 грн.
При цьому, судами залишено поза увагою передбачене вказаним пунктом положення про те, що розмір орендної плати не може бути менший ніж 3 081,60 доларів США за курсом НБУ на день сплати, яке свідчить про встановлення щомісячного коригування розміру орендних платежів виходячи з встановленого еквіваленту, вираженого в фіксованій сумі доларів США, тобто, в залежності від зміни офіційного обмінного курсу гривні.
Не врахувавши наведене, судами стягнуто з відповідача борг, збільшений на суму, розраховану при одночасному застосуванні двох способів компенсації знецінення гривні -передбачених законом та договором, що суперечить ст. 625 ЦК України.
Враховуючи, що судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та безпідставно стягнуто з відповідача окрім суми боргу збитки від інфляції в сумі 7934,65 грн., постановлені у справі судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат.
З рештою висновків судів щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідач пені за прострочення виконання грошового зобов'язання колегія суддів погоджується, оскільки матеріали справи свідчать про обгрунтованість цих вимог та правильність їх розрахунку, в якому враховано вимоги діючого законодавства.
Враховуючи, що скаржником не доведено факту припинення дії договору та дострокового повернення орендованого приміщення позивачу, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень в частині стягнення боргу за весь період дії договору, 3% річних за користування грошовими коштами та пені.
Щодо доводів скаржника про безпідставність стягнення з нього 10 000 грн. витрат на послуги адвоката, то судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки матеріали справи свідчать, що до висновку про обґрунтованість відповідної вимоги позивача суди попередніх інстанцій дійшли на підставі достатніх і належних доказів, якими вичерпно підтверджено факт укладення договору про надання послуг адвоката для представництва інтересів позивача в даній справі, а також факт оплати вказаних послуг позивачем саме в зазначені сумі, розмір якої є співрозмірним з предметом позову.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року та рішення господарського суду міста Києва від 18 березня 2010 року у справі № 30/53 в частині стягнення з акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 7 934, 65 грн. збитків від інфляції скасувати, прийняти нове рішення про відмову в цій частині позову.
В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 травня 2010 року та рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 18 березня 2010 року у справі № 30/53 залишити без змін.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді :Могил С.К.
Самусенко С.С.