Справа № 361/7344/21
Провадження № 2/361/1194/22
11.11.2022
(заочне)
11 листопада 2022 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді Сердинського В.С.
при секретарі - Бас Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,
установив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить: визнати за нею у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок «А», загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», погріб «В», вбиральня «Г», колодязь «К», огорожа, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивачки - спадкодавиці ОСОБА_2 , відкрилася спадщина на все належне їй майно. Як єдина спадкоємиця до майна померлої позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак, нотаріальною конторою у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок було відмовлено, оскільки спадкоємицею не надано документів, які б посвідчували право власності на житловий будинок, рекомендовано звернутися до суду.
Ухвалою Броварського районного суду Київської області від 20 жовтня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
Ухвалою Броварського районного суду Київської області від 06 грудня 2021 року витребувано у Броварської районної державної нотаріальної контори копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
06 січня 2022 року матеріали вказаної вище цивільної справи надійшли до суду.
Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача.
Відповідач Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, відзив на позов не подала, представник відповідача жодного разу в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив. Будь-яких заяв про розгляд справи за відсутності відповідача та/або відкладення судового засідання до суду не надходило.
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
З свідоцтва про народження та свідоцтва про шлюб встановлено, що позивач ОСОБА_1 є дочкою спадкодавиці ОСОБА_2 .
З свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_2 (мати позивачки) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно інформації зі Спадкового реєстру від 25 березня 2021 року 13 травня 2008 року Броварською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу до майна померлої ОСОБА_2 .
Згідно з довідкою, виданою 16 лютого 2009 року Русанівською сільською радою Броварського району Київської області ОСОБА_2 раніше значилася за адресою: АДРЕСА_2 , а після зміни номерів будинків значиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою, виданою 27 березня 2009 року Русанівською сільською радою Броварського району Київської області, житловий будинок ОСОБА_2 був збудований нею у 1960 році, яка проживала та була зареєстрована в даному будинку по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована в даному будинку з 1950 року по 10 березня 1977 року.
Згідно інвентаризаційної справи домоволодіння АДРЕСА_1 збудований ОСОБА_2 , та складається з житлового будинку «А», загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», погріб «В», вбиральня «Г», колодязь «К», огорожа.
З матеріалів спадкової справи № 518, заведеної відносно майна ОСОБА_2 , встановлено, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 , позивач у справі, прийняла спадщину після ОСОБА_2 . Іншим спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_3 , який відмовився від прийняття спадщини.
Згідно заповіту від 05 лютого 1991 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Русанівської сільської ради Броварського району Київської області Семенюк В.Д., зареєстрованого в реєстрі за №23, ОСОБА_2 заповідала все своє майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Листом від 22 квітня 2021 року Броварська районна державна нотаріальна контора Київської області відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що позивачем не надано документа, що посвідчує право власності спадкодавиці на житловий будинок.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої, третьої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з підпунктами 4.14, 4.15, 4.18 пункту 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
За нормою частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зз статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду справ про спадкування» при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966р. та погодженого з Верховним Судом УРСР 15.01.1966р., який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995р., та інших нормативно-правових актів.
На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Проте, незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, більшість громадян своє право власності в БТІ не зареєстрували. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Згідно пункту 1 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року, реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Пунктом 7 даної Інструкції передбачено, що така реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком N 1, зокрема, на підставі свідоцтва про право власності на будинки (домоволодіння), які видані виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів.
За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року.
Факт належності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується інвентаризаційною справою та довідкою сільської ради.
Згідно зі статтею 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право власності на спадщину на нерухоме майно, тобто заміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язком, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац 3 частини другої статті 331 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право на нерухоме майно, які підлягають державні реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Положеннями пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, встановлено, що вказаний житловий будинок був набутий спадкодавицею ОСОБА_2 у власність при житті з законних підстав, право власності на дане нерухоме майно у неї виникло у відповідності до вимог законодавства, що регулювало дані правовідносини і було чинним станом на час виникнення права власності. Станом на день смерті даний житловий будинок належав спадкодавцю, тому він увійшов до спадкового майна, на яке відкрилась спадщина.
Оскільки нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо вказаного нерухомого майна з законних підстав, то позивач має право на судовий захист.
Таким чином, суд приходить до висновку що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 182, 331, 328, 328, 392, 1216, 1218, 1223, 1261-1265, 1266, 1296, 1297 ЦК України, статтею 67 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», статтями 12, 13, 81, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на житловий будинок «А», загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами: сарай «Б», погріб «В», вбиральня «Г», колодязь «К», огорожа, розташовані в АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В. С. Сердинський