Справа № 357/6923/22
Провадження № 2/357/437/23
07 лютого 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі - головуючий суддя Цуранов А. Ю., при секретарі Олексієнко Ю.В.,
за участю:
представник позивача - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представник відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
У серпні 2022 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 405 506,21 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 055,06 грн.
В обґрунтування позову вказано, що 12.11.2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики № К121121-5, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_2 , а останній приймає у власність грошові кошти в сумі 224 558,40 грн. та зобов'язується повернути їх не пізніше ніж через 3 місяці з моменту укладення договору, тобто до 12.02.2022 року. 29.11.2021 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору позики, згідно з умовами якої внесено зміни до п. 1, 5, 6 договору щодо суми позики в розмірі 316 561,42 грн., про що відповідач власноручно написав розписку. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання, однак відповідач порушив умови договору, оскільки повернув лише частину коштів у розмірі 44 011 грн., що стало підставою для звернення до суду за захистом порушеного права про стягнення залишку боргу в розмірі 272 550,42 грн. ту неустойки в розмірі 132 955,79 грн.
11.08.2022 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано на розгляд судді Цуранову А.Ю.
09.09.2022 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
07.11.2022 року на адресу суду від представника відповідача - адвоката Погребняк В.О., надійшов відзив разом з клопотанням про продовження строків для його подання. В обґрунтування відзиву зазначено про часткове визнання позову в частині стягнення тіла боргу в розмірі 272 550,42 грн. та 1% неустойки за період з 13.02.2022 року по 23.02.2023 року, оскільки дійсно 12.02.2022 року відповідач не здійснив платіж відповідно до договору позики № К121121-5. Вказує, що неустойка за період з 24.02.2022 року не підлягає стягненню на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому просив в частині стягнення неустойки в розмірі 132 955,79 грн. відмовити.
19.12.2022 року ухвалою суду на місці задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву, закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити, надавши пояснення.
В судовому засіданні відповідач та його представник позов визнали в частині стягнення тіла боргу в розмірі 272 550,42 грн. та 1% неустойки за період з 13.02.2022 року по 23.02.2023 року, в іншій частині просили відмовити.
Вислухавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
12.11.2021 року між ОСОБА_4 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_2 (далі - Позичальник) укладено договір позики № К121121-5, відповідно до умов якого Позикодавець передає у власність Позичальнику, а Позичальник приймає у власність грошові кошти в сумі 224 558,40 грн., що еквівалентно 8 506 доларів США, та зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк - не пізніше ніж через 3 місяці з моменту укладення договору, тобто до 12.02.2022 року.
Пунктом 11 договору встановлено, що у разі прострочення виконання зобов'язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) Позичальником за даним договором, Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю неустойку в розмірі 1% від поточної суми заборгованості, за кожен календарний день існування простроченої заборгованості.
29.11.2021 року між ОСОБА_4 (далі - Позикодавець) та ОСОБА_2 (далі - Позичальник) укладено додаткову угоду до договору позики № К121121-5 від 12.11.2021 року, згідно з умовами якої внесено зміни до п. 1, 5, 6 договору щодо суми позики в розмірі 316 561,42 грн., що еквівалентно 11 566 доларів США, яку Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві частинами відповідно до графіка: до 12.12.2021 року - 12 754,42 грн.; до 12.01.2022 року - 15 053,50 грн.; до 12.02.2022 року - 288 753,50 грн.
29.11.2021 року ОСОБА_2 написав розписку про отримання від позивача 316 561,42 грн.
В матеріалах справи відсутні докази про повернення відповідачем позики за вищевказаним договором, однак позивач вказує, що відповідач здійснив часткове повернення суми боргу в розмірі 44 011 грн., а саме: 13.12.2021 року - 12 660 грн.; 23.01.2022 року - 15 290 грн.; 23.02.2022 року - 16 061 грн.
Відповідно до розрахунку 1% неустойки за користування грошовими коштами позивача, за борговий період з 13.01.2021 року по 24.02.2022 року (кількість днів прострочення - 42) на суму боргу 316 561,42 грн., неустойка складає 132 955,79 грн.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.
Відповідно до положень статей 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно встановлених судом фактичних обставин справи, між сторонами по справі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики, що оформлений сторонами в письмовій формі, відповідно до якого відповідач зобов'язаний був здійснити повернення позики у розмірі 316 561,42 грн. частковими платежами до 12.02.2022 року, однак станом на 12.02.2022 року сплатив лише 44 011 грн.
У справі встановлено, що відповідач договірні зобов'язання виконав не в повній мірі, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики від 12.11.2021 року (зі змінами) у розмірі 272 550,42 грн., що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України.
Відтак, пред'явлений позов в наведеній частині є обґрунтованим і підлягає до задоволення.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) - стаття 610 ЦК України.
Відповідно до ст. ст. 549, 550 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відтак, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 1% неустойки від поточної суми заборгованості, за кожен календарний день існування простроченої заборгованості на підставі умов договору та ст. 549, 550 ЦК України. Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про дату сплати відповідачем чергових платежів та з огляду на визнання ОСОБА_2 обставини, що 12.02.2022 року він не здійснив платіж у встановленому графіком розмірі, суд дійшов висновку, що порушення грошового зобов'язання мало місце саме з 12.02.2022 року, а тому період обрахунку з 13.01.2022 року визначено позивачем невірно.
Відповідно до пункту 18 ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18.04.2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 року № 2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 року № 2263-ІХ, та Указом від 12.08.2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 року № 2500-ІХ), з 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що підлягає стягненню з відповідача 1% неустойки від поточної суми заборгованості за кожен календарний день існування простроченої заборгованості, тобто за період з 13.02.2022 року по 23.02.2022 року в розмірі 29 980,55 грн. (272,550,42 х 1% х 11).
Відтак, пред'явлений позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене та оцінюючі наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Позивачем при зверненні до суду сплачено 4 055,06 грн. судового збору.
Згідно вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем до відповідача заявлено позовні вимоги на загальну суму 405 506,21 грн., задоволено судом до стягнення суму 302 530,97 грн., тобто 74,61% від заявленої суми. Отже сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 3 025,48 грн. (4 055,06 х 74,61%).
Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 302 530,97 грн. та судовий збір у розмірі 3 025,48 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду.
Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 17.02.2023 року.
Суддя А. Ю. Цуранов