ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
09 серпня 2010 року 16:42 № 9/235
За позовом1) Голови Православного Братства Св.Олександра Невського Єгорова Юрія Миколайовича;
2) ОСОБА_4;
3) ОСОБА_5;
4) ОСОБА_6
до1) Президента України - Ющенка Віктора Андрійовича;
2) Прем'єр-міністра України - Тимошенко Юлії Володимирівни;
3) Голови Верховної Ради України - Яценюка Арсенія Петровича
провизнання протиправними дії
Головуючий суддя: Кротюк О.В.
Судді: Головань О.В.
Катющенко В.П.
Секретар судового засідання: Гончаров В.В.
Обставини справи:
Позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Президента України - Ющенка Віктора Андрійовича, Прем'єр-міністра України - Тимошенко Юлії Володимирівни, Голови Верховної Ради України - Яценюка Арсенія Петровича з вимогами:
визнати нечинними дії відповідачів під час надання сумісного листа до Генсекретаря НАТО Яапу де Хооп Стефферу про зацікавлення України у приєднанні до Плану дій відносно членства у НАТО та зобов'язати відізвати вказаний лист;
зобов'язати надати офіційну відповідь на звернення від 17.01.2008 та 21.02.2008;
зобов'язати утриматись від вчинення дій по створенню геноциду для народу, не приймання нових нормативно-правових актів.
В судовому засіданні позивачі підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при підписанні відповідачами оскаржуваного звернення порушено права та інтереси позивачів. Крім того, в порушення законодавства України позивачам не надано відповіді на звернення.
Відповідачі проти позову заперечили, просять відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
17.01.2008 у газеті "Голос України" за N 8, опубліковано звернення Голови Верховної Ради України Яценюка А.П., Президента України Ющенко В.А. та Прем'єр-Міністра України Тимошенко Ю.В., адресоване Генеральному секретарю НАТО Яапу де Хооп Схефферу, щодо співробітництва України з НАТО.
Пунктом 17 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку.
Законом України "Про основи національної безпеки України" відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначено основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.
У відповідності до ст. 6 зазначеного Закону пріоритетами національних інтересів України є:
- гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
- захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
- зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
- забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
- створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
- збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.
З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.
Згідно приписів ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України, зокрема, є:
у зовнішньополітичній сфері проведення активної міжнародної політики України з метою:
- створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;
- запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;
- забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;
- сприяння усуненню конфліктів, насамперед, у регіонах, що межують з Україною;
- участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;
- участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;
- адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;
у сфері державної безпеки:
- реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращання їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;
- зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;
- участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;
- відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;
у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
- прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;
- здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;
- посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;
- впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;
- забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
- дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;
- прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;
- боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;
- поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.
У відповідності до п. 1.1 Постанови Верховної Ради України "Про Рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО" від 21.11.2002 за N 233-IV учасники парламентських слухань рекомендували Верховній Раді України з метою прискорення розвитку та якісного піднесення рівня взаємовідносин, поглиблення співробітництва України з НАТО та виходячи з необхідності консолідації основних політичних сил і досягнення скоординованого підходу законодавчої і виконавчої гілок влади до цього питання підтримати курс України на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якого є набуття повноправного членства в НАТО, та законодавчо закріпити відповідне положення.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 88 Конституції України встановлено, що Голова Верховної Ради України представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав
У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 73 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Постановою Верховної Ради України N 3547-IV від 16.03.2006, Голова Верховної Ради України, також, представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав, а крім того і міжнародними організаціями.
НАТО являє собою міжнародну організацію.
Постанова Верховної Ради України "Про Регламент Верховної Ради України" втратила чинність з 01.04.2008, визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 4-рп/2008.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки у відповідності до приписів Основного Закону Регламент Верховної Ради України втратив чинність саме з 01.04.2008, його норми були чинними та підлягали застосуванню до спірних правовідносини, що виникли 17.01.2008.
У відповідності до статей 1, 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (№ 514-V від 21.12.2006) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів
До основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України.
У відповідності до положень статті 45 вказаного закону Прем'єр-міністр України, зокрема, керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення проведення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України; представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; вступає у відносини з урядами іноземних держав, веде переговори і підписує міжнародні договори відповідно до закону; Прем'єр-міністр України може здійснювати інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України.
Розділом 5 Конституції України визначено повноваження Президента України. У відповідності до вказаного розділу Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України: 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; 2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
З огляду на викладене, суд не вбачає порушень законів України при підписанні відповідачами оскаржуваного звернення та вважає, що дії з цього приводу вчинені в межах повноважень та у спосіб, встановлений Конституцією та законами України, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання їх неправомірними.
Також, суд вважає обґрунтованими доводи відповідачів щодо відсутності безпосереднього порушення прав позивачів оскаржуваними діями, оскільки останні не є суб'єктами вказаних правовідносин і на них вони не поширюються, у зв'язку з чим приймаються судом до уваги.
Таким чином, вчинення відповідачами організаційних та представницьких дій на виконання наданих повноважень не може породжувати жодних правових наслідків для Позивачів, регулювати будь-які суспільні відносини, суб'єктом яких є позивачі, а отже не має обов'язкового характеру для нього.
З огляду на викладені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог відносно вчинених дій з підписання відповідного листа до генсекретаря НАТО. За таких умов позовні вимоги щодо зобов'язання відповідачів відкликати вказаний лист є також є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог відносно надання відповідей на звернення громадськості, то позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Позивачі не надали суду доказів вручення Прем'єр-міністру України та Голові Верховної Ради України, зазначених у позовних вимогах листів-звернень. Проте, такими доказами можуть бути реєстраційні штампи канцелярій установ, або відомості щодо цінних листів з описом вкладення та вручення адресату звернення. За таких умов позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими. А звернення адресовані Президенту України були розглянуті у сукупності та надано узагальнену відповідь, копію якої долучено в матеріали справи.
З огляду на вказане позовні вимоги в цій частині є безпідставними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів утриматися від вчинення дій по створенню геноциду для народу, не приймання нових нормативно-правових актів суд зазначає наступне.
Позивачем не зазначено і не доведено суду вчинення відповідачами дій по створенню геноциду, а тому вимоги є безпідставними і необґрунтованими.
Щодо заборони приймати нормативно-правові акти, то зазначена вимога є безпідставною, адже згідно зі статтею 75 Конституції України Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, а не відповідачі. А згідно статті 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Щодо прийняття іншої постанови судом, то це є правом суду і не може бути самостійною позовною вимогою згідно КАС України. Окрім того, позивачі не зазначили в яких вони перебувають публічно-правових відносинах, які потребують вирішення судом. Позивачі зазначили про майбутній характер відносин, які можуть відбутися у плані впровадження відповідної комп'ютерної структури, що не відповідає вимогам положень статті 2 КАС України. За таких умов вказана позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевказане у сукупності адміністративний позов в цілому задоволенню не підлягає.
В зв"язку з тим, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то клопотання про забезпечення адміністративного позову є безпідставним та необгрунтованим.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 117, 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
В задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову відмовити.
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Кротюк
Судді О.В.Головань
В.П.Катющенко
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -13.08.2010.