Справа № 161/8733/21 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/41/23 Доповідач: Карпук А. К.
06 лютого 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Власюк О. С.,
з участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2022 року,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні посилаючись на такі обставини.
У період з 16 травня 2018 року по 19 червня 2019 року позивач працював у відповідача, яка мала статус фізичної особи-підприємця, на умовах трудового договору. При звільненні йому не була виплачена заробітна плата у розмірі 70 000,00 грн., а також не видана трудова книжка. Просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 70 000,00 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 165 200,00 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 липня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи. Вказує, що суд не надав належної правової оцінки доказам про перебування його в трудових відносинах з відповідачем та не врахував, що відповідач не довела про проведення з ним повного розрахунку у день звільнення.
Інші особи не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався при зверненні з позовом.
Такі висновки суду зроблені без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що за даними ГУ ДПС у Волинській області у період з 16 травня 2018 року по 19 червня 2019 року відповідач, як фізична особа-підприємець, декларувала у податковій звітності, пов'язаної зі справлянням та обчисленням податку на доходи фізичних осіб, факт прийняття на роботу 16 травня 2018 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та його звільнення з роботи 19 червня 2019 року. При цьому за весь цей період відповідач декларувала та нараховувала дохід позивачу із ознакою «101», тобто, заробітну плату. У вказаній довідці містяться інформація про суму нарахованого та виплаченого доходу позивача, а також інформація про справляння з нього ПДФО (а.с.4-6).
ОСОБА_1 звільнений з роботи 19 червня 2019 року.
Суд першої інстанції зазначив, що сторони не надали суду будь-яких інших доказів на підтвердження обставин як розміру встановленої позивачу заробітної плати, так і обставин її фактичної виплати.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У пункті 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п'ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Статтею 84 ЦПК України передбачено право учасника справи, у разі неможливості самостійно надати докази, подати клопотання про витребування доказів судом.
У своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 вказує про недоведеність відповідачем виплати заборгованості по заробітній платі, оскільки належні докази про це у справі відсутні.
Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що у заяві від 05 квітня 2022 року представник відповідача ОСОБА_3 повідомляв суд про вилучення співробітниками поліції в межах розслідування кримінального провадження № 12018000000000506 за місцем проживання ОСОБА_4 документів щодо нарахування та виплати заробітної плати найманим працівникам, та просив їх витребувати.
Висновок суду першої інстанції про те, що доходи (невиплачена заробітна плата та розрахунок при звільненні) були виплачені відповідачем, є передчасним, зробленим без витребування доказів, про що у своєму клопотанні просив представник відповідача у зв'язку з неможливістю подати самостійно докази з підстав їх вилучення під час обшуку, в ході розслідування кримінального правопорушення, і це клопотання залишилось без реагування суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, із яких суд виходив при вирішенні позовів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Апеляційним судом задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів у Територіального управління ДБР у місті Львові та здобуто докази . з яких вбачається таке.
З наказу № 1 від 15 травня 2018 року, виданого підприємцем ОСОБА_4 прийнято ОСОБА_1 на посаду 0.5 ставки слюсаря з ремонту автомобілів з 16 травня 2018 року.
З відомості на виплату заробітної плати за травень 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у розмірі 1921 .60 грн., після утримання податків виплачено на руки 1546.89 грн, у графі напроти прізвища « ОСОБА_1 » міститься підпис про одержання заробітної плати.
Згідно з відомостями на виплату заробітної плати за період з червня по листопад 2018 року включно, ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата у розмірі 1861.50 гривень, після відрахувань із заробітної плати на руки щомісячно видавалось 1498.50 грн., що підтверджується підписами про отримання заробітної плати напроти прізвища " ОСОБА_1 "
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" було встановлено мінімальну заробітну плату на 2018 рік у розмірі 3723 гривні, Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено мінімальну заробітну плату на 2019 рік - 4173 гривні.
Надаючи правову оцінку зазначеним доказам, належить дійти висновку, що ОСОБА_1 працював у відповідача на 0.5 окладу слюсаря по ремонту автомобілів, розмір окладу був встановлений на рівні мінімальної заробітної плати в Україні.
Тому виходячи із мінімальної заробітної плати, яка у 2018 році становила 3723 гривні, ОСОБА_1 , відповідно до умов трудового договору та згідно з відомостями про нарахування та виплату заробітної плати, нараховувалась заробітна плата у розмірі 1861.50 грн., яка була виплачена позивачу у повному розмірі за період з червня 2018 по листопад 2018 року.
Листом Територіального управління ДБР у місті Львові від 30 січня 2023 року № 12-31-2917 , надісланого на виконання ухвали апеляційного суду від 11 січня 2023 року про витребування доказів, повідомлено апеляційному суду, що відомості на виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з грудня 2018 року по червень 2019 року під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 не вилучались.
У порушення вимог ст. 81 ЦПК України, відповідач не подала доказів про виплату заробітної плати ОСОБА_1 з грудня 2018 по червень 2019 року та проведення з ним розрахунку у день звільнення 19 червня 2019 року.
Висновок суду про те, що сплата податків роботодавцем вказує про виплату ним заробітної плати працівникові грунтується на припущенні, а норми пунктів 168.1.2, 1.68.1 ст. 168 ПК України, на які послався суд у рішенні, хоча і визначають обов'язок роботодавця сплатити податок під час виплати оподаткованого доходу, однак безпосередній зміст цих норм без подання доказів про отримання працівником нарахованих сум не доводить, що роботодавець не тільки сплатив податок, але і виплатив працівникові дохід.
Також апеляційний суд враховує усні та письмові пояснення відповідача та її представника про те, що документи про виплату заробітної плати були вилучені під час обшуку, у той час як територіальне відділення ДБР повідомило, що за грудень 2018 - червень 2019 року такі документи не вилучались. У даному судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що докази про виплату заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2018 - червень 2019 року у відповідача відсутні.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з положеннями частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Апеляційний суд відхиляє аргументи представника відповідача щодо пропуску строків звернення до суду, оскільки відповідачем не подано докази про повідомлення працівника про нараховані та виплачені суми, у справі, яка переглядається апеляційним судом установлено, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, а залишок заборгованості по заробітній платі на час розгляду справи не виплачено, позивач не пропустив строку звернення до суду.
Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі 607/14495/16-ц, на яку посилається представник відповідача в одному із своїх письмових пояснень, зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, борг підприємця із заробітної плати перед позивачем ОСОБА_1 за період з грудня 2018 по 19 червня 2019 року складає 13685.04 грн., виходячи із окладу слюсаря з ремонту автомобілів, який згідно з наданих доказів , визначено на рівні законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та з урахуванням умов трудового договору, укладеного з позивачем, який прийнятий на посаду на 0.5 окладу (1861 грн.+ 2086.50 грн. х 5 міс. + 1391.04 грн. за період до 19 червня 2019 року).
26 червня 2019 року ВП Верховного Суду у справі 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, врахувавши певні критерії.
Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 165200 грн., розрахунок провів із окладу 7000 гривень за 472 робочих дні. Середній заробіток виходячи із окладу 2086.50 гривень, який фактично був встановлений позивачеві, за 472 робочих дні може становити 44764.48 грн.
Апеляційний суд, ураховуючи правовий висновок ВП Верховного Суду, вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вважає за доцільне зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути його у розмірі 13685.04 грн., враховуючи, що розмір простроченої заборгованості складає 13685.04 грн., позивач тривалий час не звертався до суду з вимогами про стягнення як заробітної плати, так і середнього заробітку, на день звільнення та в подальший період працював, про що повідомив в апеляційному суді, пояснивши, що невиплачена заробітна плата не була його основним доходом , унаслідок невиплати заробітної плати він не був позбавлений засобів до існування. Ураховуючи викладені обставини апеляційний суд дійшов висновку, що більший розмір відшкодування може бути нерозумним з огляду на непропорційність наслідкам правопорушення, а визначений апеляційним судом розмір відшкодування відповідатиме орієнтовному розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України , у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та частковим задоволенням позовних вимог, необхідно стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги ( відсоток задоволення вимог - 8.28%) з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 136.79 гривень судового збору за подання позовної заяви (1652 грн х 8.28%) та 205.18 грн судового збору за подання апеляційної скарги (2478 грн х 8.28%).
Аргументи апеляційної скарги про те, що розмір посадового окладу при прийнятті на роботу позивача становив 7000 гривень та що він працював у відповідача повний робочий день апеляційний суд відхиляє, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
При постановленні оскарженого рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову з підстав, викладених у цій постанові.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 липня 2022 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 13685,04 грн. заборгованості по заробітній платі та 13685,04 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 136,79 грн витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 205,18 грн. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді