Справа № 165/3472/19 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/178/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.
08 лютого 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Ганжі М.І.,
позивача ОСОБА_1 , та її представника ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа на стороні відповідачів Нововолинська міська рада Волинської області, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 листопада 2022 року,
8 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона будучи власником квартири АДРЕСА_1 , користується з відповідачами, як співвласниками квартири АДРЕСА_2 , прибудинковою територією з однієї сторони цього будинку. Зазначає, що за згодою всіх співвласників у 1998 році до власної квартири, що має окремий вхід з двору, вона добудувала веранду. Оскільки на той час між усіма співвласниками існувала домовленість розділити прибудинкову територію, а приміщеннями загального користування залишити у користуванні всіх співвласників, з двору будинку, вона також вмонтувала драбину. У 2009 році відповідачі придбали квартиру АДРЕСА_2 і не погодившись з існуючими домовленостями, неодноразово зверталися до суду з позовами з приводу користування нею горищем та здійснення самочинного будівництва (веранди, драбини до горища). Рішенням Нововолинської міської ради народних депутатів від 21 листопада 1988 року №276, було виділено шахті №2 «Нововолинська» під будівництво 4-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , земельну ділянку загальною площею 0,13 га, і оскільки дана обставина встановлена рішенням апеляційного суду Волинської області від 28 лютого 2013 року, тому не підлягає доказуванню. Зазначає, що відповідачі всупереч чинному законодавству, без будь-якого погодження з іншими власниками квартир в будинку, посадили в ряд туї, розділивши таким чином земельну ділянку із сторони квартир АДРЕСА_4 і 4 навпіл і позбавивши її права користуватися всією прибудинковою територією. З огляду на викладене вона не в змозі підійти до вікон належної їй квартири, що знаходиться на першому поверсі та помити їх знадвору, а також проїхати машиною до вікна підвалу (приямок) та використовуючи його помістити до підвалу продукти на зиму. Туями, на її думку, також перегороджено в'їзд пожежної машини на територію ділянки, а тому, за таких обставин, можуть виникнуть труднощі в пожежогасінні будинку. Неодноразово, з цього приводу вона зверталася з заявою до ВП №1 Володимирського РП ГУНП України у Волинській області і отримала відповідь, в якій їй було рекомендовано звернутися саме до суду. Вважає, що відповідачі своїми неправомірними діями, порушили охоронювані законом її особисті права. Більше того, зазначила, що відповідач ОСОБА_3 під час словесного конфлікту побила її та зламала руку, а ОСОБА_6 шарпаючи, намагався зіштовхнути її зі сходів. На ґрунті тривалого конфлікту з приводу перешкод в користуванні земельною ділянкою, горищем, підвальним приміщенням, вона понесла сильні душевні страждання та переживання, а тому моральну шкоду оцінює в сумі 10 000 грн.
Просить усунути перешкоди в користуванні нею земельною ділянкою, розміщеною по АДРЕСА_3 , забезпечивши вільний доступ до вікон належної їй на праві приватної власності квартири АДРЕСА_4 , вільний проїзд пожежної машини до будинку та проїзд транспортного засобу до підвалу (приямок), шляхом видалення чи пересадження туй із прибудинкової території будинку. Також просила стягнути з відповідачів в свою користь 10 000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати у справі.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 листопада 2022 року позов в даній справі задоволено частково.
Ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_1 , в користуванні нею земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , забезпечивши вільний доступ до належної їй квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 , шляхом видалення зелених насаджень (туй), які розміщені на відстані до 1,5 (півтора) метра від стіни будівлі багатоквартирного житлового будинку.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в користь ОСОБА_1 , з кожного по 256 грн. 13 коп. судового збору.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 , кожен зокрема, подали апеляційні скарги, в яких покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, позивач просить рішення суд в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути моральну шкоду. Відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала на те, що відповідачі, їй як користувачу земельної ділянки чинять перешкоди, шляхом насадженням туй.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Право власності особи може бути захищено у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підставою для звернення позивача із позовом слугувало те, що на думку позивача відповідачі порушують її право як користувача земельної ділянки - прибудинкової території на вільним доступ, шляхом висадження зелених насаджень.
Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об'єктом права власності на землю, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку та має задовольняти інтереси його мешканців.
Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Порядок використання земельних ділянок багатоквартирних житлових будинків регулюється статтею 42 ЗК України, відповідно до якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Таким чином, як це випливає зі змісту статті 42 ЗК України, єдиним суб'єктом права власності на прибудинкову територію багатоквартирного будинку є об'єднання власників такого будинку.
Згідно з пунктом 2 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29 грудня 2011 року № 389 (далі - Методичні рекомендації), прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. До складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть входити, зокрема спеціальні обладнані майданчики для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку, в'їзди та виїзди підземних гаражів і автостоянок (у разі їх наявності).
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, визначено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 статті 42 та статті 83 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Відповідно до статей 89, 92 ЗК України земельна ділянка, необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку, може належати його співвласникам на праві спільної сумісної власності або перебувати у їх постійному користуванні.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (стаття 78 ЗК України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» приміщення загального користування, несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія, є спільним майном багатоквартирного будинку.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у вставленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.
Зазначене у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» поняття «права на земельну ділянку» варто розуміти як оформлене у встановленому законом порядку право власності чи право постійного користування. Лише після оформлення такого права розміри і конфігурація земельної ділянки вважаються встановленими.
Згідно зі статтею 120 ЗК України у разі, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За наведеного, до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні нею може звертатись особа, яка у встановленому законом порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони проживають у одному багатоквартирному будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 у цьому будинку, а позивачу ОСОБА_1 , на праві приватної власності, належить квартира АДРЕСА_4 . Кожна з цих квартир облаштована окремими входами.
Попри це, між сторонами, тривалий час виникають конфлікти з приводу користування прибудинковою територією та допоміжними приміщеннями будинку, що в їх спільному користуванні (горищами, підвалу, під'їздами).
Згідно з повідомленням начальника ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області №К-86/63/01-2020 від 25 травня 2020 року, позивач ОСОБА_1 в період часу з 2017 року з 2020 року, двадцять шість разів зверталася з повідомленням у службу 102 з приводу, на її думку, неправомірних дій сусідів та бездіяльності правоохоронних органів (а.с.115-121).
Звертаючись вже до суду, відповідач ОСОБА_1 вказала на те, що висаджені відповідачами туї в кількості 8 штук перегороджують їй доступ до вікна квартири, а також перегороджують проїзд транспортними засобами до підвалу будинку АДРЕСА_3 , а саме облаштованих на цоколі будинку приямків.
Згідно з повідомленням Виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області №С-101 від 24 лютого 2020 року (а.с.73) земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 , не передана у власність та користування фізичним і юридичним особам.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2013 року визнано недійсним рішення Нововолинської міської ради від 27 грудня 2011 року №14/19 в частині, що стосується надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0023 га по АДРЕСА_6 та визнано недійсним договір оренди землі від 05 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та Нововолинською міською радою (а.с. 10-12).
Виконавчий комітет Нововолинської міської ради у своєму рішенні №217 від 18 липня 2018 року, у зв'язку з сухостійним станом дерев, дозволив ОСОБА_3 зрізати 5 штук туй, які знаходяться по АДРЕСА_3 , а також дозволив їй виконати озеленення підвідомчої території згідно плану благоустрою та висадити і в подальшому забезпечити належний догляд 8 штук дерев (а.с.78).
Дане рішення було ухвалено на підставі того, що відділ будівництва, комунального господарства у акті №16 від 17 липня 2018 року обстеження зелених насаджень (а.с.77) дійшов висновку про необхідність знесення зелених насаджень та видалення п'яти дерев і сухостійному, аварійному стані.
У листі № 995 від 20 серпня 2020 року т.в.о. начальника Нововолинського ВП Сватко В. повідомив позивача, що для перевірки правомірності дій ОСОБА_3 та ОСОБА_8 з приводу озеленення ними прибудинкової території м. Нововолинська та дотримання норм ДБН 79-92 (а.с.122), скеровано запит до Нововолинської міської ради, як розпорядника комунальної власності громади.
Внаслідок комісійного обстеження, яке проведеного з урахуванням п.2 Постанови КМУ від 01 серпня 2006 року №1045 «Про затвердження Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах», виконавчий комітет Нововолинської міської ради Волинської області зробив висновок про відсутність підстав для видалення або пересаджування зелених насаджень, а саме: туй в кількості 8 шт. за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.47).
Згідно з повідомленням Виконавчого комітету Нововолинської міської ради №735/4 від 09 жовтня 202 року, спірні туї розташовані по уявній межі між квартирами АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 . Фактів того, що саме вказані зелені насадження спричинили чи можуть спричинити пошкодження бруківки, водо-каналізаційної мережі та фундаменту будинку не виявлено. Натомість встановлено, що співвласники багатоквартирного будинку влаштували обмеження (паркани) вільного проходу по прилеглій території навколо будинку, що спричинило кожному власнику квартир перешкоди у вільному пересуванні по прилеглій території (а.с.151).
Позов про усунення порушень права, не пов'язаний із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або собою, яка володіє майном (має речове право), з підстав передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавлення права володіння, порушується його право власності чи законного володільця.
До суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою може звертатись особа, яка у встановленому порядку набула право власності або право користування такою земельною ділянкою.
Оскільки земельна ділянка у АДРЕСА_3 не передавалась у користування власникам квартири будинку, а також за відсутності належних і допустимих доказів, які б указували на створення об'єднання співвласників вказаного багатоквартирного будинку та ініційованого питання про право на земельну ділянку, на якій розташований будинок і прибудинкова територія. ОСОБА_1 , як співвласник багатоквартирного будинку не набула у власність чи у постійне користування земельну ділянку, на які розташований цей будинок і яка необхідна для його обслуговування. Відтак позивачем не доведено порушення її права, як землекористувача земельної ділянки висадженими зеленими насадженнями.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 05 квітня 2013 року в справі 165/16/13-ц (а.с.10-12) встановлено, що проект розподілу території кварталу не розроблявся, розмір та конфігурація земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_3 , а також належні до нього будівлі, споруди, та прибудинкова територія, не визначалися, землевпорядна документація відсутня.
Відтак, оскільки, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування двоповерхового багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 не виготовлено, рішень щодо передачі у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам земельної ділянки за вказаною адресою Нововолинська міська рада не приймала, на даний час земельна ділянка для експлуатації та обслуговування даного багатоквартирного житлового будинку є невизначеною. в суді апеляційної інстанції сторони підтвердили встановлені у згаданому рішення суду обставини, щодо земельної ділянки.
Невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачем ОСОБА_1 порушення права користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , яку вона вважає прибудинковою територією. В силу наведених норм закону та встановлених судом обставин ОСОБА_1 не є законним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_3 .
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись з даним позовом, позивач ОСОБА_1 не довела порушення права користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , яку вона вважає прибудинковою територією, оскільки земельна ділянка не передавалась у власність чи у користування.
Крім того, належних та допустимих доказів, які б свідчили, що посаджені ОСОБА_3 туї створюють їй перешкоди у доступі до нерухомості, власником якої вона є, позивач не надала. Фотоматеріали, які надавались позивачем, не можна вважати належним та достовірним доказом, який висвітлює реальну ситуацію щодо зелених насаджень, які розміщені за адресою проживання сторін. Дані фотоматеріали не підтверджують ні параметрів таких насаджень, ні відстані на якій вони розміщені до об'єкта нерухомості. Окрім того, ОСОБА_3 , у категоричні формі заперечувала, про достовірність тієї інформації , яка відображена на фотографіях, що надані позивачем, вказуючи, що туї є значно нижчі ніж про це вказує ОСОБА_1 та розміщені на допустимій відстані від будинку. Такі твердження відповідача ОСОБА_1 не спростувала.
Також, ОСОБА_3 , вказувала, що при посадці спірних туй вона не порушила жодних законів та нормативних актів, оскільки виконували вказівки викладені виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в рішенні від 18.07.2018 року № 217, яке є чинним та ніким не оспрювалось.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не підлягає до задоволення.
Оскільки у задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні земельної ділянки відмовлено то і не підлягає до задоволенню вимога про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 960 гривень.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Пунктом другим частини другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються : у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню 9600 гривень витрат на правничу допомогу, які документально підтвердженні та є співмірними з складністю даної справи.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального права то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа на стороні відповідачів Нововолинська міська рада Волинської області, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 960 гривень сплаченого судового збору та 6900 гривень витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: