Справа № 640/22185/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
16 лютого 2023 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Наш дім» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Державне підприємство «Наш дім» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 009778409 від 03.10.2019.
Позов обґрунтовано тим, що камеральна перевірка могла проводитися тільки щодо податкових накладних, по яких не закінчився період у 1095 днів, що настає за останнім днем подання декларацій, що не було дотримано податковим органом.
Крім того, позивач посилається на провадження у справі про банкрутство за №50/371-б, відкрите ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.06.2010, якою запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, і який стосується сплати штрафів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 009778409 від 03.10.2019.
Не погоджуючись з вказаним судом рішенням, відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при проведенні камеральної перевірки щодо своєчасності реєстрації податкових накладних було встановлено, що позивачем порушено граничні терміни реєстрації податкових накладних, встановлених статтею 201 Податкового кодексу України, що свідчить про правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухвашт пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.75.1 ст. 75, п. 76.3 ст. 76 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних Державного підприємства «Наш дім», за результатами якої складено Акт перевірки від 10.09.2019 за №458/26-04-09-06-20/30723920.
Згідно з висновками акта перевірки встановлено порушення граничних строків реєстрації податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН згідно з переліком (56 податкових накладних за період з 01.06.2016 по 31.12.2016.
Листом Головного управління ДПС у м. Києві від 02.10.2019 за №19849/10/26-15-04-09-18 подані ДП «Наш дім» заперечення до акта перевірки не було враховано.
За результатами проведення перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 03.10.2019 №009778409, згідно з яким за порушення термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених п.201.10 ст. 201, згідно з п.120-1 ст. 120-1 Податкового кодексу України на позивача накладено штраф у розмірі 10 604, 73 грн. (2 932, 03 грн. - 10%, 1 1882, 34 грн. - 20%, 5 790, 36 грн. - 30%).
Не погоджуючись з вказаним рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутносты підстав для нарахування позивачу штрафних санкцій з огляду на запроваджений щодо нього 11.06.2010 мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно п.п.20.1.4 п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції чинній на момент проведення камеральної перевірки), камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відтак, податковий орган наділений правом проводити перевірки, одним із різновидів яких є камеральні перевірки.
У відповідності до п.п. 76.1 та 76.2 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.
Тобто, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
З аналізу вищевикладеного вбачається, що камеральна перевірка за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства, предмет якої передбачає проведення контролюючим органом арифметичного та логічного контролю правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків; правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; логічний зв'язок та узгодженість відповідних показників поточного періоду та їх зіставлення з показниками попередніх періодів).
Також під час камеральної перевірки може бути перевірена своєчасність: подання податкових декларацій (розрахунків); реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до них у ЄРПН, акцизних накладних та/або розрахунків до них у Єдиному реєстрі акцизних накладних; виправлення помилок у податкових накладних; сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.
Інші обставини, які впливають на своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків, є предметом перевірки контролюючим органом під час здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статями 77, 78 ПК України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 №640/18801/18.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено камеральну перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних Державного підприємства «Наш дім», за наслідками якої складено податкове повідомлення-рішення від 03.10.2019 №009778409.
Враховуючи, що даним рішенням до позивача було застосовано штраф у розмірі 10 604, 73 грн. (2 932, 03 грн. - 10%, 1 1882, 34 грн. - 20%, 5 790, 36 грн. - 30%), та контролюючим органом позивачу грошові зобов'язання по ПДВ не нараховувалися, відтак підстави для застосування до спірних правовідносин вимог п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України згідно яких контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку - відсутні.
У той же час, колегія суддів враховує, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2010 порушено провадження у справі № 50/371-б про банкрутство Державного підприємства «Наш дім» (код ЄДРПОУ 30723920), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, відповідно до ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», до закінчення провадження у справі - зупинено виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію), та зупинити заходи спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення проведення мораторію.
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.02.2011 затверджено реєстр вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012 введено процедуру санації у справі № 50/371-б.
Надалі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 затверджено план санації боржника.
Так, у відповідності до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з питань банкрутства, який набув чинності 21.04.2019 установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спріних правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Згідно з пунктом ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 11.06.2010 на час відкриття провадження у справі № 50/371-б про банкрутство Державного підприємства «Наш дім») мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, в тому числі, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Тобто, норма цієї статті визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
При цьому, зазначена позиція була відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство», відповідно до якої штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VІ, який набрав чинності у повному обсязі з 18.01.2013, внесені відповідні зміни до зазначеного Закону, в тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої ст. 19 Закону № 4212-VІ (в редакції з 19.01.2013), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів.
Вирішуючи питання того, в якій редакції має бути застосований Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин, слід застосовувати норму п. 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону № 4212-VІ, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення Закону № 4212-VІ застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013.
У межах спірних відносин постанова Господарського суду міста Києва про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом № 4212-VІ, а відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19.01.2013.
Боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №2340/4250/18.
Незважаючи на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 грудня 2019 року у справі №50/371-б затверджено звіт керуючого санацією Державного підприємства «Наш дім» арбітражного керуючого Козловської Д.В. за результатом проведення процедури санації (від 17.10.2019 вих. № 01-34/400), припинено процедуру санації Державного підприємства «Наш дім» у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника, припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, припинено повноваження керуючого санацією Державного підприємства «Наш дім» арбітражного керуючого Козловської Д.В., провадження у справі №50/371-б закрито, у той же час спірне податкове повідомлення-рішення від 03 жовтня 2019 року прийнято у момент дії мораторію, відтак у спірних правовідносинах відсутні підстави для нарахування позивачу штрафних санкцій з огляду на запроваджений щодо нього з 11.06.2010 мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук