П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 лютого 2023 р.м.ОдесаСправа № 473/1880/22
Головуючий в 1 інстанції: Лузан Л.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І. О.,
суддів - Домусчі С. Д., Шеметенко Л. П.
за участі секретаря - Алексєєвої Н. М.
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Вуїв Оксани Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення
02 серпня 2022 року адвокат Вуїв О. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом до Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - Вознесенське районне управління поліції), в якому просила скасувати постанову від 19 липня 2022 року серії БАВ №436670 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбаченого частино 4 статті 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП), у сумі 20 400 грн.
Також адвокат просила закрити справу про адміністративне правопорушення, у зв'язку з відсутністю в діях її довірителя складу такого правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про відсутність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, що виразилося у керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, оскільки, останній, діяв у стані крайньої необхідності, відповідно до вимог статті 18 КУпАП.
Пояснюючи свою позицію адвокат указує, що її довіритель ОСОБА_1 , з перших місяців оголошення воєнного стану, займається волонтерською діяльністю як член Благодійної організації «Благодійний фонд «ФОРПОСТ УКРАЇНИ».
Як зазначила представниця, ОСОБА_1 разом з іншим волонтером ОСОБА_2 здійснював розвезення гуманітарної допомоги, яка доставлялася з м. Одеси та смт Доброслав Одеської області по населеним пунктам Миколаївської області.
З 17.07.2022 по 19.07.2022 на території Вознсенського району Миколаївської області здійснювалася передача медикаментів, продуктів харчування, засобів гігієни та побутової хімії. Однак, автомобіль, яким позивач та ОСОБА_2 розвозили допомогу вийшов з ладу, у зв'язку з чим, 19.07.2022, ОСОБА_1 , для перевезення вказаної допомоги, отримав автомобіль ВАЗ 2104, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Далі, як зазначає адвокат, її довіритель, будучи обізнаним, що позбавлений правом керування транспортними засобами, відповідно до судового рішення, зателефонував ОСОБА_2 , щоб останній керував транспортним засобом.
Оскільки ОСОБА_2 відмовився, ОСОБА_1 , враховуючи, що продукти харчування, через спеку могли зіпсуватися, прийняв рішення поїхати автомобілем самостійно до м. Вознесенська.
На блок-посту в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 був зупинений поліцейським для перевірки документів. За результатами перевірки було встановлено, що водій транспортного засобу тимчасово позбавлений, за судовим рішенням, права керування транспортними засобами, у зв'язку з чим Вознесенське районне управління поліції притягнуло до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП.
Окрім того, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, адвокат також зазначає, що його вина не доведена суб'єктом владних повноважень належними доказами, а саме фото або відео, які мають бути долучені до постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності обставин, внаслідок яких останній був змушений усвідомлено порушувати Правила дорожнього руху, а також неможливості вирішення питання щодо перевезення вантажу в інший спосіб, без порушення Правил дорожнього руху.
На думку суду, ОСОБА_1 не довів, що він діяв у стані крайньої необхідності.
Отож, оцінивши наявні докази, суд першої інстанції вважав, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення повністю доведений належними та допустимими доказами, доводи, на які посилається позивач у своєму позові, не спростовують правомірності прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, адвокат Вуїв О. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Головним доводом апеляції є те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, але суд першої інстанції неправильно оцінив ситуацію, яка склалася з її довірителем.
Обставини крайньої необхідності, викладені в апеляції, є аналогічними тим, які були викладені в позові.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи свідчать про таке.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 29.09.2021, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08.11.2021, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
19.07.2022 ОСОБА_1 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, керував автомобілем ВАЗ 2104, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Вознесенську Миколаївської області по вул. Київській.
При цьому, того ж дня, о 09 год. 20 хв. був зупинений інспектором Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, який склав постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №436670 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП та наклав на нього стягнення у вигляді штрафу в сумі 20400 грн.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
За правилами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до частини 4 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як свідчать обставини справи та доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 не заперечує факт керування транспортним засобом, позбавленим такого права.
Отже, даний факт не підлягає доказуванню в межах даної справи, оскільки визнається учасниками справи.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 78 КАС України).
Ключовим фактом, який підлягає доказуванню в даній справі є обставини, чи діяв ОСОБА_1 , порушуючи Правила дорожнього руху, у стані крайньої необхідності.
Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Верховний Суд в постанові від 21.12.2018 у справі №686/5225/18, розглядаючи спір про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 122 КУпАП, у зв'язку з тим, що водій транспортного засобу діяв у стані крайньої необхідності, висловив таку правову позицію.
Так, суд роз'яснив, що стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза охоронюваним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
Колегія суддів вважає, що відсутні обставини вважати, що на момент вчинення ОСОБА_1 правопорушення існувала дійсна, реальна, а не уявна загроза охоронюваним інтересам, що небезпека не могла бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Так, на думку суду апеляційної інстанції, позивач мав можливість залучити до перевезення гуманітарної допомоги особу, яка мала право на керування транспортними засобами, або дочекатися свого напарника ОСОБА_2 , який на попутних машинах дістався місця, де працівник поліції зупинив автомобіль, яким керував ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність, відповідно до вимог статті 139 КАС України, підстав для їх відшкодування на користь позивача.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273 - 277, 282 - 286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись статтями 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Вуїв Оксани Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя С. Д. Домусчі
суддя Л. П. Шеметенко