16 лютого 2023 р. Справа № 120/10520/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби України та інспектора прикордонної служби 1 категорії відділу інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) майстера-сержанта Ірини Париш про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити дії
У грудні 2022 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби України (далі також НОМЕР_1 прикордонний загін, військова частина НОМЕР_2 , відповідач 1) та інспектора прикордонної служби 1 категорії відділу інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) майстера-сержанта ОСОБА_2 (далі також відповідач 2). За вимогами даної позовної заяви позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте інспектором ПС 1 категорії віпс “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип А) майстер-сержантом ОСОБА_3 від 20.11.2022;
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними та зобов'язати надавати дозвіл на перетинання кордону громадянину України (позивачу) на підставі паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , який виданий 19.02.2018, органом 8079 або будь-якого іншого чинного паспорту громадянина для виїзду за кордон, чинному на момент перетинання кордону.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що 20 листопада 2022 року він прибув до пункту пропуску “Могилів-Подільський-Отач” для проходження прикордонного та митного контролю з метою перетину українського кордону для виїзду в Республіку Молдова. Втім йому було відмовлено в перетині кордону, про що інспектором ПС 1 категорії віпс “Могилів-Подільський” тип (А) майстер-сержантом ОСОБА_3 прийнято відповідне рішення МП 1862 від 20.11.2022.
Оскаржуване рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню з підстав того, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон. Наголошує на тому, що право вільного пересування є основоположним правом людини, гарантованим статтею 2 протоколу 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Вважає, що введений на території України воєнний стан не є перешкодою для перетину державного кордону в режимі “виїзд”, оскільки таке обмеження повинно запроваджуватися виключно законом, якого на момент прийняття спірного рішення не ухвалено. Також зауважує, що виключний перелік осіб щодо яких може застосовуватися такий тимчасовий захід як відмова у перетині державного кордону визначений Законом України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”. Проте позивач вважає, що він як військовозобов'язаний громадянин України у віці 37 років не підпадає під обмеження у праві виїзду за кордон.
Окремо позивач ставить під сумнів правомірність застосування відповідачем при ухваленні спірного рішення Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 якою затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України, посилаючись на те, що передбачені у ній винятки та обмеження не узгоджуються із нормативно - правовими актами вищої юридичної сили.
Підсумовуючи позивач зазначає, що спірне рішення містить лише загальні посилання на перелік нормативно - правових актів, жоден із яких не підлягає застосуванню до його ситуації, а тому таке рішення є безпідставним та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Ухвалою від 21.12.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, сторонам встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
06.01.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача 1 на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення мотивує тим, що статтею 64 Конституції України визначено вичерпний перелік конституційних прав та свобод, які не можуть обмежуватися у будь якому випадку, тобто є абсолютними. Проте, у вказаному переліку відсутні права, передбачені ст. 33 Конституції України, в тому числі право вільно залишати територію України. Відповідач звертає увагу суду на те, що у разі введення на території України воєнного стану допускається обмеження права на вільний перетин державного кордону з метою виїзду за межі України. У спірних правовідносинах таке обмеження встановлено Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану” та Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 якою затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України. Як вказує відповідач, після введення воєнного стану зазначені Правила перетинання державного кордону України були неодноразово доповнені рядом пунктів, які передбачають виключний перелік особливих статусів, які документально підтверджуються, для надання дозволу на виїзд громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років за межі України під час дії воєнного стану. Тобто, з позиції відповідача, для підтвердження наявності законних підстав для перетину державного кордону у вказаному випадку на виконання вимог ст. 3 Закону № 3857-ХІІ та п. 2 Правил перетинання ДКУ, позивачу необхідно було надати додаткові документи, які підтверджують особливий статус особи. Відповідач вважає, що наявність у позивача, як військовозобов'язаної особи, лише одного паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 недостатньо для виїзду за межі України під час воєнного стану.
Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що посадові особи НОМЕР_1 прикордонного загону при прийнятті рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому заявлені позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
11.01.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти висловлених відповідачем аргументів, вважаючи, що переважна їх більшість має виключно суб'єктивне оціночне значення та не може братися до уваги при прийнятті судом рішення щодо предмету спору. При цьому позивач вкотре наголосив, що єдиний документ який містить заборону на виїзд за межі України громадянам України у віці від 18 до 60 років та які є військовозобов'язаними особами - Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою КМ України № 57 від 27.01.1995, є лише підзаконним нормативно-правовим актом, а тому не може слугувати правовою підставою для відмови у залишення території України вказаній категорії громадян. За таких обставин позивач просить задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Надалі, 16.01.2023 від представника НОМЕР_1 прикордонного загону надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній з посиланням на обставини справи та раніше викладені свої доводи переконує у правомірності оскаржуваного рішення МП 1862 від 20.11.2022 про відмову у перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_4 , у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні даного позову.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що згідно копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тобто, наразі досяг віку 37 років.
Крім того судом також з'ясовано, що позивач є військовозобов'язаною особою, має військове звання лейтенант та перебуває на військовому обліку в Дарницькому РТЦК та СП м. Києва, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_4 від 06.12.2022.
З метою перетину державного кордону України для виїзду в Республіку Молдова позивач 20.11.2022 прибув до пункту пропуску “Могилів-Подільський-Отач” та для проходження прикордонного та митного контролю надав уповноваженій службовій особі підрозділу охорони державного кордону паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 . При цьому, як вказує позивач, будь-яких викликів, розпоряджень, наказів тощо, пов'язаних з мобілізацією він не отримував.
Попри це спірним рішенням від 20.11.2022 МП 1862, прийнятим інспектором ПС 1 категорії віпс “Могилів-Подільський” (тип А) майстер-сержантом ОСОБА_3 від 20.11.2022, йому відмовлено в перетинанні державного кордону України як громадянину України, який досяг 16-ти річного віку з тих підстав, що він не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
Як на нормативну підставу цього рішення відповідач зіслався на ряд нормативно - правових актів, а саме: Конституцію України, Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII, Закон України "Про державну прикордонну службу України" від 3 квітня 2003 року № 661-IV, Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, Закон України "Про прикордонний контроль" від 5 листопада 2009 року № 1710-VI, Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року.
Позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним, так як порушує його базові права людини на свободу пересування, передбачені нормами міжнародного та національного законодавства та прийняте не у спосіб, що передбачений законом, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом про його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Право вільно залишати територію України передбачено статтею 33 Основного Закону, частиною першою якої встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.
Воєнний стан на усій території України введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженого Законом № 2102-IX від 24.02.2022).
Цим Указом воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, однак в подальшому цей строк продовжувався з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб - Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб - Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2020 від 07.11.2022.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389-VIII).
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом (частина 6 статті 5 Закону № 389-VIII).
В указі Президента України про введення воєнного стану серед іншого зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 5 Закону № 389-VIII).
Згідно пункту 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, відповідно до пункту 3 Указу № 64/2022 на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) передбачено можливість обмеження у тому числі встановленого статтею 33 Конституції України права вільно залишати територію України.
Позивач свої вимоги аргументував, з поміж іншого і тим, що таке обмеження не є легітимним адже його встановлено не нормами окремого закону, а постановою Кабінету Міністрів України.
Однак суд не погоджується із цими твердженнями з огляду на те, що нормативним підґрунтям для запровадження цих обмежень є приписи Конституції України (статтею 64 яка допускає обмеження права вільно залишати територію України), Закону № 389-VIII та Указу № 64/2022, що затверджений Законом № 2102-IX від 24.02.2022.
Вдаючись більш детально до процедури встановлення та підстав обмеження права окремих категорій фізичних осіб вільно перетинати державний кордон та залишати територію України, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Пунктом 2 Указу № 64/2022 зобов'язано військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування об'єднаних сил Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командирів військових з'єднань, частини Збройних Сил України, Державну прикордонну службу України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національну гвардію України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Аналіз процитованих норм Закону № 389-VIII та Указу № 64/2022 дає підстави для таких висновків.
Первинним легітимним джерелом обмежень прав та свобод людини і громадянина в період дії воєнного стану є Конституція України та Указ Президента України про введення воєнного стану. Водночас приймаючи відповідний Указ та визначаючи зміст та обсяг прав які підлягають обмеженню, Президент України керується метою запровадити та здійснити необхідні заходи спрямовані у першу чергу на забезпечення оборони Держави. При встановленні обмежень Президент України враховує норми ст. 64 Конституції України, якими передбачено перелік прав та свобод, що не підлягають обмеженню. Беручи до уваги мету заради досягнення якої Президентом ухвалюється Указ про введення воєнного стану та обставини у яких таке рішення приймається очевидним є те, що ані указом, ані законом про його затвердження неможливо унормувати механізми та процедури реалізації обмежень прав, перелік яких зазначений в указі про введення воєнного стану.
Тому в подальшому військове командування, до структури якого віднесено у тому числі Державну прикордонну службу України, разом із органами державної виконавчої влади, найвищим у системі яких є Кабінет Міністрів України, наділені Законом № 389-VIII повноваженнями запроваджувати та здійснювати у межах тимчасових обмежень конституційних прав та свобод людини і громадянина передбачених указом Президента України механізм реалізації обмежень, у тому числі обмежень щодо виїзду громадян України за межі території Держави та перетину державного кордону.
Як зазначалося, порядок перетинання громадянами України державного кордону унормовано Правилами перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила № 57).
З метою врегулювання особливостей, винятків та обмежень у реалізації прав громадян України на виїзд за межі території України, а із цим і прав на перетин державного кордону, після введення на усій території України воєнного стану, Урядом неодноразово вносилися зміни до Правил № 57.
З поміж інших змін які підлягають застосуванню в умовах воєнного стану, Правила № 57 доповнено пунктами 2-1 - 2-6.
Зокрема пунктами 2-1 та 2-2 передбачено категорії осіб, що мають право перетинати державний кордон під час дії на території України воєнного або надзвичайного стану, а також умови і порядок реалізації цього права.
Безспірним є те, що позивач не належить до категорій осіб вказаних у пунктах 2-1 та 2-2 Правил № 57.
Пунктом 2.6 Правил № 57 (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". (Правила доповнено пунктом 2-6 згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022 (чинний із 01.04.2022); із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 399 від 01.04.2022).
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі Закон № 3543):
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України № 3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Згідно частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа: військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Отож, Законом України №3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
У відповідності до вимог Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20,22).
При цьому п. 2 Правил №57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Такими підтверджуючими документами в силу Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” може бути відстрочка від призову під час мобілізації або підтверджуючий документ у кожному конкретному випадку як особа, яка не підлягає призову.
Натомість судом встановлено, що позивач є громадянином України віком 37 років та є військовозобов'язаною особою, яка перебуває на військовому обліку. При цьому будь-яких доказів того, що позивач має право на відстрочку під час призову за мобілізацією чи не підлягає призову останнім подано не було.
А відтак, для підтвердження наявності законних підстав для перетину державного кордону у спірному випадку позивачу на виконання вимог ст. 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII та пункту 2 Правил № 57 необхідно було надати додаткові документи, які підтверджують особливий статус особи.
Втім, як встановлено судом, позивач 20.11.2022 під час спроби перетину державного кордону в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський - Отач» надав уповноваженій службовій особі підрозділу охорони державного кордону лише належний йому паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 .
За таких обставин у зв'язку з ненаданням позивачем документів які б підтверджували його право як військовозобов'язаної особи на перетин кордону в період дії воєнного стану, тому жодних правових підстав для прийняття уповноваженою посадовою особою НОМЕР_1 прикордонного загону рішення про надання дозволу на перетин державного кордону - не було.
Відносно доводів позивачем про те, що наразі жодним нормативно-правовим актом не встановлено заборону виїзду громадян України за кордон, позаяк виключний перелік підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон передбачений статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України громадян України і в'їзду в Україну" і застосована у його випадку підстава не передбачена цим Законом, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Дійсно, як зазначив позивач порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України унормовані Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року № 3857-XII.
Статтею 6 Закону № 3857-XII передбачені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. До цих підстав віднесено випадки коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Натомість, відповідач у своєму відзиві не ставив під сумнів достовірність тверджень позивача про неналежність його до жодної із передбачених ст. 6 Закону № 3857-XII категорій осіб. Натомість позиція відповідача ґрунтувалася на тому, що встановлені Законом № 3857-XII правила застосовуються у мирний час тоді як особливості реалізації громадянами України права на перетин державного кордону у період воєнного стану врегульовується іншими нормативно - правовими актами.
Визначаючись щодо вказаного питання суд вкотре повторює, що особливий правовий режим воєнного стану передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, повноважень необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 12-1 Закону Кабінет Міністрів України в разі введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях: організовує та здійснює керівництво центральними та іншими органами виконавчої влади в умовах воєнного стану.
Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Указу від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Кабінет Міністрів України зобов'язано невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні.
Системою таких заходів стало прийняття урядом Постанов № 166 від 28.02.2022 № 179 від 01.03.2022 № 264 від 12.03.2022 № 383 від 29.03.2022 № 399 від 01.04.2022 № 411 від 05.04.2022 № 615 від 20.05.2022 № 661 від 10.06.2022 № 992 від 02.09.2022 № 1044 від 10.09.2022 № 1082 від 27.09.2022 № 1148 від 04.10.2022 та № 1212 від 28.10.2022 якими внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України. Цими змінами, з - поміж іншого, передбачено обмеження прав певних категорій громадян України на виїзд за межі території України впродовж строку дії воєнного стану. Це обмеження, як зазначалося судом раніше, узгоджується із пунктом 3 Указу від 24 лютого 2022 року № 64/2022 про можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.
Отже, введення Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на усій території України воєнного стану і стало причиною тимчасового обмеження прав позивача на перетин державного кордону з метою виїзду за межі території України. Це тимчасове обмеження запроваджено у відповідності до Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Указу Президента України про введення воєнного стану в Україні.
Відтак суд доходить висновку, що тимчасові обмеження права громадян України на виїзд з України в період дії воєнного стану можуть запроваджуватися спеціальними актами законодавства. Такі акти ухвалюються після введення воєнного стану із урахуванням загроз зумовлених збройною агресією ворога, заходів необхідних для їх відвернення та відсічі збройної агресії, а також переліку прав та свобод можливість обмеження яких передбачена Указом Президента України про введення воєнного стану.
Імплементація на майбутнє усіх можливих заходів та способів обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у систему національного законодавства до введення у встановленому Конституцією України порядку воєнного стану є неможливою та й недоцільною, адже система та характер таких обмежень визначається у залежності від підстав введення воєнного стану та заходів необхідних для його відвернення, які у деталях неможливо наперед спрогнозувати та врегулювати на нормативному рівні.
Із цих підстав суд погоджується із доводами відповідача про необхідність розмежування підстав тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України у період особливого правового режиму (воєнного стану) та підстав, які підлягають застосуванню до його запровадження.
Тоді як передбачені ст. 6 Закону № 3857-XII підстави тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України є загальними та застосовуються як до так і після введення воєнного стану, застосована щодо позивача підстава для відмови у перетині державного кордону є спеціальним обмеженням впровадженим в установленому Конституцією України порядку на період дії воєнного стану.
Підсумовуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд доходить висновку, що оскаржене рішення “Про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку” від 20.11.2022 № МП 1862, яким відмовлено ОСОБА_1 в перетині державного кордону України, є правомірним та скасуванню не підлягає. При ухваленні цього рішення відповідачем враховано статус позивача, правовий режим введеного в Україні воєнного стану та правильно застосовано приписи Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану в Україні”, Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” та Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року. А отже правових підстав як для скасування спірного рішення так і для визнання протиправними дій відповідачів, пов'язаних із його прийняттям, - в суду не має.
Крім того, із цих підстав не підлягають задоволенню і позовні вимоги зобов'язального характеру, адже такі є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення.
Одночасно із цим суд враховує, що оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону не тягне за собою юридичної заборони особі в перетині державного кордону на майбутнє (в наступний раз), тобто таке рішення має разове застосування та приймається на підставі діючого законодавства на основі поданих документів, а тому не створює перешкод в подальшому для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить до переконання, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
З огляду на результат судового розгляду, судові витрати по справі згідно ст. 139 КАС України не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено судом 16.02.23.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
Відповідач 1: 24 прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: вул. Острівська, 2, м. Могилів - Подільський, Вінницька область, 24004, код ЄДРПОУ 14321819);
Відповідач 2: інспектор прикордонної служби 1 категорії відділу інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) майстер-сержант ОСОБА_5 (службова адреса: вул. Острівська, 2, м. Могилів-Подільський, Вінницька область, 24004).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович