м. Вінниця
16 лютого 2023 р. Справа № 120/10071/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Вінницької митниці про визнання протиправними дій, скасування рішення та картки
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Вінницької митниці (далі - Вінницька митниця, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії щодо відмови у застосуванні митної вартості, заявленої за першим методом митної оцінки - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються;
- скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 401020/2022/001909, № UA 401020/2022/001945;
- визнати протиправними та скасувати рішення про корегування митної вартості № UA 401000/2022/000057/2 від 14.10.2022 року та № UA 401000/2022/000063/2 від 19.10.2022 року .
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача щодо відмови у застосуванні митної вартості, яка була заявлена позивачем, за першим методом митної оцінки, тобто за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. Відтак, на думку позивача, картки та спірні рішення підлягають скасуванню.
06.12.2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
16.12.2022 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що до митного оформлення було заявлено товар: шини пневматичні, гумові, що вже використовувались, для вантажних автомобілів. В ході здійснення митного контролю було здійснено перевірку заявленої декларантом митної вартості товару та встановлено, що надані документи мають розбіжності та неточності.
Так, не надано документів, які б підтверджували витрати на перевезення товару. Також текст перекладу контракту наданий декларантом відмінний від оригіналу, наданого до митного органу.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч.3 ст.53 МКУ пропонувалось надати додаткові документи для підтвердження митної вартості товару. Однак, позивач відмовився від надання додаткових документів.
Відтак, на думку відповідача, у митниці були усі законні підстави для виникнення обгрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості.
20.12.2022 року представника позивача подав відповідь на відзив, у якій вказав на безпідставність аргументів відповідача. Зазначив, що митним законодавством визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватись розмір витрат на перевезення товарів, відтак, довідка про транспортні витрати є допустимим доказом.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
05.10.2021 року між фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) та “ ОСОБА_2 VB” (Нідерланди) (Продавець) укладено зовнішньоекономічний договір № MCGRO-010121 , відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець приймає та оплачує вантажні шини, що були у вжитку, придатні для подальшого використання на умовах Інкотермс 2010 р. Кількість, асортимент та ціна за товар визначена вказана у Інвойсі.
Відповідно до Інвойсу № VFK22-06615 від 07.10.202 року. Продавцем та Покупцем була узгоджена номенклатура, ціна та кількість Товару. Загальна кількість товару складає - 268 штук, загальна вартість товару умовах FCA - 6311 Євро.
Для здійснення митного оформлення товару позивачем подана до митниці митна декларація № UA401020/2022/046630 від 12.10.2022 року.
Митна вартість товару визначена за першим методом за ціною договору на рівні від 27,77 до 31,52 Євро / шт. в залежності від ваги (розміру).
Одночасно, з вказаною вище МД декларантом подано до митного органу перелік документів, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, зокрема:
Пакувальний лист від 07.10.2022 р.;
Інвойс № VFK22-06615 від 07.10.2022 року ;
Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується MCGRO-010121 від 05.10.2021 року;
Договір про надання послуг митного брокера ЛТШ-4993 від 25.01.2021 року;
Заява декларанта або уповноваженої ним особи, в вигляді внесення коду до митної декларації про те, що товари, що включені до Зеленого переліку відходів № 14/14-03/3307-21 від 09.11.2021 року.
Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими держав № 9091155 від 12.10.2022 року;
Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №278 від 10.10.2022 р.
Договір про перевезення №04/10/22 від 04.10.2022 р.;
Копія митної декларації країни відправлення № 22NL8YA8OA7G1WD50 від 07.10.2022 року.
За результатами розгляду поданої декларантом митної декларації № UA401020/2022/046630 від 12.10.2022 року та доданих до неї документів, 14.10.2022 року відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA 401000/2022/000057/2, відповідно до якого митна вартість товару визначена із застосуванням шостого резервного методу на рівні 73,3750 Євро.
Зокрема в рішенн,і з посиланням на положення наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599 «Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення (зареєстрований в міністерстві юстиції України 18.-6.2012 за № 984/21296), для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів: - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Жоден з вищенаведених документів до митного оформлення не надано, відповідно не надано документи, що мають бути надані для митного оформлення. Таким чином, подані до митного оформлення документи не містять відомостей, що підтверджують числове значення заявленої митної вартості. Також вказано, що декларантом надано завірені переклади, однак в перекладі інвойсу не вірно вказано CMR, а також текст контракту від 05.10.2021 р. відмінний від оригіналу. Враховуючи вищевикладене, декларанту були направлені повідомлення з вимогою надання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів. Декларант листом від 13.10.2022 р. відмовився від надання додаткових документів. Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності та неточності, відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Митна вартість не може бути визначена за другорядними методами (ст.59 та ст.60 МКУ) по причині відсутності у митного органу інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні (мали ідентичний термін та умови експлуатації, ступінь зносу, стан та ін.). Визначити митну вартість за другорядними методами (ст.62 МКУ) та (ст.63 МКУ) неможливо з причини відсутності у митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Джерелом числового значення митної вартості є МД від 12.08.2022 року №UА209170//2022/061171, за якою випущений у вільний обіг товар від цього ж самого відправника - “Вироби з гуми, шини та покришки пневматичні гумові, шини та покришки, що використовувались: шини для вантажних КТЗ”. В результаті консультації декларанту роз'яснено, що згідно з п.3 ст.52 МКУ він має право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу Держмитслужби про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом Держмитслужби та надання гарантій.
Також роз'яснено право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у органі доходів і зборів вищого рівня відповідно до глави 4 МК України або до суду.
Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні товарів № UA 401020/2022/001909.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у прийнятті митних декларацій та коригуванні митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом оскарження рішення.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 (далі - МК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 МК України).
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4, п. 1 ч. 6 ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем до моменту поміщення цих товарів, транспортних засобів у відповідний митний режим не може перевищувати 180 календарних днів.
Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 МК України.
Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 МК України).
Згідно зі ст.ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 ст. 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із процитованих норм видно, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність в поданих декларантом документах розбіжностей, наявність ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Необхідність витребування додаткових документів, передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
При цьому, посилання на наведені вище обставини, на думку суду, можуть мати місце лише у випадку, якщо митний орган ставить під сумнів реальність операцій щодо його придбання, однак, дане питання не входить до предмету дослідження в межах цієї справи.
Частиною 5 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Частинами 1 та 2 ст. 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Так, оцінюючи аргументи відповідача наведені в спірних рішеннях стосовно відсутності доказів , які б підтверджували витрати на транспортування, суд вказує наступне.
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 599 «Про затвердження форми декларації митної вартості та правил її заповнення (зареєстрований в міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 984/21296), для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів: - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
На дану норму відповідач послався в обґрунтуванні в оскаржуваних рішеннях.
Проте відповідач застосовує вказаний перелік документів як виключний і безальтернативний, не зважаючи, що це можливий перелік документів. А на підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до частини другої статті 53 МКУ, подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Так, позивачем подано до митного органу в підтвердження витрат по митній декларації № UA401020/2022/046630 від 12.10.2022 року: договір замовлення про надання послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні №04/10/22 від 04.10.2022 р. та довідку №278 від 10.10.2022 р., яка містить вартість транспортних витрат по інвойсу № VFK22-06615 від 07.10.202 року.
Також позивачем в підтвердження витрат по митній декларації № UA401020/2022/047735 від 18.10.2022 року подано довідку від 14.10.2022 р., яка містить вартість транспортних витрат по інвойсу № VFK22-06728 від 13.10.2022 р..
Таким чином, подані документи містять інформацію про вартість перевезення по митним деклараціям щодо яких прийнято спірні рішення.
Щодо неточності перекладу контракту та помилки в перекладі інвойсу, то суд зазначає наступне.
Статтею 254 МК України визначено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Таким чином, у разі складення документа, що подається до митного оформлення, або офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, митний орган не вправі вимагати від декларанта перекладу такого документа українською мовою.
Як свідчать матеріали справи, позивачем до митного оформлення подавались документи, складені англійською мовою, а тому вимога Митниці про переклад останніх є такою, що суперечить положенням статті 254 МК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 06.02.2020 р. у справі №520/10709/18.
В той же час, з оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів видно, що митний орган дійшов висновку, що на момент митного оформлення, додані до МД документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
Однак, суд вказує на те, що відповідачем в оскаржуваних у рішеннях не наведено достатньо обґрунтувань, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
При цьому, суд звертає увагу на те, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Така позиція суду узгоджується із обов'язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 826/27058/15 (№К/9901/35148/18).
Судом встановлено, що в рішеннях про коригування митної вартості товарів відповідачем всупереч вказаним вище правовим нормам не наведені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, на наслідками яких розпочалась процедура консультацій та причини, через які митна вартість імпортованого позивачем товару не може бути визначена за ціною договору.
Більш того, матеріалами справи документально не підтверджено факт надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
При цьому, сам лише факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29 травня 2012 року у справі № 21-91а12 та від 31 березня 2015 року у справі № 21-127а15.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем документи підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод їх визначення, тому у контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.
В той же час, посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, як на доказ правомірності оскаржуваних рішень, оцінюються судом критично, адже в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами.
Суд вкотре наголошує, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.
Окремо суд звертає увагу на допущених відповідачем порушеннях норм Митного кодексу України при обранні методів визначення митної вартості товарів, що ввозились позивачем на митну територію України.
Як зазначалося, статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 13.07.2021 (справа № 200/6521/20-а) зазначив, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору.
Обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Проаналізувавши обставини, що встановлені у цій справі суд зазначає, що надані декларантом документи виключали обґрунтовані сумніви Митного органу в правильності зазначеної митної вартості товарів, висновки про що зроблено вище. Документи які подані під час митного оформлення містили конкретні числові значення щодо ціни яка була сплачена за товар який ввозився на територію України в режимі імпорту. Тому, митним органом неправомірно, без достатніх на це підстав прийнято рішення про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару.
При цьому не наведення належного (об'єктивного) обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом за відсутності певних документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування відповідачем іншого, зокрема, резервного методу визначення митної вартості товару (постанова Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 809/872/17).
Щодо митної декларації яка стала джерелом інформації про числове значення митної вартості товару який ввозився позивачем, суд зазначає таке.
Встановлено, що як джерело інформації для коригування митної вартості задекларованого позивачем товару стала інформація яка містилася в електронній митній декларації від 12.08.2022 року №UА209170//2022/061171, за якою випущений у вільний обіг товар від цього ж самого відправника - “Вироби з гуми, шини та покришки пневматичні гумові, шини та покришки, що використовувались: шини для вантажних КТЗ”.
Суд зауважує, що електронна митна декларація від 12.08.2022 року №UА209170//2022/061171 не може вважатися об'єктивним джерелом інформації в цілях коригування митної вартості товару, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. До того ж вищезазначена декларація не розкриває умов поставки товару, що безпосередньо впливає на його митну вартість під час розмитнення.
Відтак це є ще однією із підстав для висновку про порушення відповідачем норм Митного кодексу України при митному оформленні товару, що декларувався позивачем.
Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що спірні рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Крім того, оскільки на час прийняття оскаржуваних карток відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені ч. 6 статті 54 МК України, зазначене рішення суб'єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.
За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Одночасно надаючи оцінку вимогам про визнання протиправними дій щодо відмови у застосуванні митної вартості, заявленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за першим методом митної оцінки - за ціною договору щодо товарів, то такі задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Як вже зазначалось вище, саме спірним рішенням визначено митну вартість товару, яке може бути оскаржено до суду. При цьому, жодних дій щодо відмови щодо відмови у застосуванні митної вартості, заявленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за першим методом митної оцінки - за ціною договору щодо товарів, не вчинялось.
Отже, оцінка дій відповідача щодо правомірності визначення митної вартості та застосування преференцій досліджується в межах прийняття самого рішення та картки і саме через такий спосіб захисту як визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, права позивача будуть відновлені. У той час, коли самі по собі дії щодо визначення митної вартості та застосування преференцій по ввізному миту не порушують права, свободи та інтереси позивача, адже не мають юридичного наслідку, а відтак, не створюють підстав для їх захисту.
За таких обставин позовні вимоги в досліджуваній частині задоволенню не підлягають.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В свою чергу, відповідно до матеріалів справи позивачем було сплачено з метою випуску товару у вільний обіг додатково мита на суму 204 477, 41 грн., що підтверджується декларацією від 6 березня 2019 року №UA209190/2019/027389.
Враховуючи правовий висновок викладений в постанові ВС від 16.03.2020 р. у справі №1.380.2019.001962, сума, яка складає різницю митних платежів, що підлягали сплаті згідно з митною вартістю, розрахованою декларантом, та митною вартістю, розрахованою митним органом в оскаржуваному рішенні, є ціною позову, з якої має бути обрахований належний до сплати судовий збір.
Належною сумою судового збору, відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", за подання даного позову щодо позовних вимог про визнання протиправними рішень про відмову у прийняття митної декларації є 2044,77 грн. (204 477, 41 грн. різниця митних платежів, що підлягали сплаті згідно з митною вартістю, розрахованою декларантом, та митною вартістю, розрахованою митним органом в оскаржуваному рішенні * 1% ).
Враховуючи, що позов в частині визнання протиправними та скасування рішень підлягає задоволенню, витрати, які підлягали сплаті та понесені позивачем у даній справі в сумі 2044,77 грн., які сплачені за вимогу майнового характеру підлягають відшкодуванню повністю.
Окремо суд вказує на те, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 4962 грн. за вимоги немайнового характеру, зокрема щодо визнання протиправними дії щодо відмови у застосуванні митної вартості, заявленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за першим методом митної оцінки - за ціною договору щодо товарів, які імпортуються та скасування карток, який підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним вимогам в сумі 3 308 грн. (2/3 задоволених вимог).
Отже, загальна сума судового збору, яка підлягає відшкодуванню складає 5 352, 77 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати Картки відмови у прийнятті митної декларації , митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 401020/2022/001909, № UA 401020/2022/001945.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості № UA 401000/2022/000057/2 від 14.10.2022 року та № UA 401000/2022/000063/2 від 19.10.2022 року .
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 5 352 , 77 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дві гривні 77 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці (код ЄДРПОУ 43997544, вул. Лебединського, 17, м. Вінниця).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Вінницька митниця (код ЄДРПОУ 43997544, вул. Лебединського, 17, м. Вінниця).
Повний текст судового рішення складено: 16.02.2023 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна