13 лютого 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 686/10397/22
Провадження № 22-ц/4820/337/23
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Дубова М.В.
за участю представника АТ КБ «Приватбанк» Мельник В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №686/10397/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2022 року (суддя Мазурок О.В., повне судове рішення складено 21 листопада 2022 року) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду, АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) вказувало, що ОСОБА_2 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву №б/н від 28.10.2010. Позичальник при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Банком на підставі Договору відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а позичальнику надано в користування кредитну картку, розмір кредитного ліміту по якій в подальшому збільшився до 14000 грн. Таким чином, Банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, тоді як позичальник не надавав своєчасно Кредитору кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Позивач зазначив, що спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 і 07.12.2021 до спадкоємиці позичальника було направлено лист-претензію, згідно якої позивач пред'явив свої вимоги, але будь-яких дій останньою виконано не було. Станом на дату смерті позичальника, його заборгованість перед Банком становила 13790,75 грн (прострочене тілом кредиту), а тому саме цю суму просив АТ КБ «Приватбанк» стягнути з ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2022 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, АТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачка на дату смерті позичальника проживала разом із ним за однією адресою, що підтверджується копіями паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Доказів того, що відповідачка не мешкала разом із позичальником за адресою своєї реєстрації на час відкриття спадщини матеріали справи не містять. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що Банком не надано доказів, що підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість такого майна, адже вказане суперечить вимогам процесуального закону, оскільки судом такий обов'язок доказування покладений на позивача безпідставно. Апелянт вважає, що судом не було встановлено, яке саме спадкове майно залишилося після смерті позичальника, його вартість та чи покриває вартість спадкового майна розмір заборгованості спадкодавця; суд спадкову справу з нотаріальної контори не витребовував. Також, апелянт вказує, що Банк, як кредитор спадкодавця, самостійно не має можливості встановити обсяг майнових прав, що увійшли до складу спадщини, оцінити їх в грошовому еквівалентні, тому при встановленні факту відсутності такої інформації, для повного і всебічного з'ясування обставин справи, суд повинен був самостійно встановити таку інформацію. Відповідачка не надала доказів, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, а саме витягів рухомого та нерухомого майна, якими можна було б підтвердити факт відсутності майна за позичальником, не подала до нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини.
Тому, АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник апелянта АТ КБ «Приватбанк» Мельник В.М. підтримала апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.
Відповідачка ОСОБА_1 до суду не з'явилася, хоча про день і час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
У відповідності до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності АТ КБ «Приватбанк» тієї обставини, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_2 і що після смерті останнього залишилося спадкове майно та позивачем не надано доказів вартості такого майна.
Проте, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи із наступного.
Так, зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
Згідно з приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Оскільки після смерті боржника зобов'язання з повернення позики входять до складу спадщини, то умови договору щодо строків повернення позики чи сплати її частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину;- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду №615/473/20 від 24.11.2021 року.
Відповідно до частин 2, 3 статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Судом встановлено, що 28.10.2010 ОСОБА_2 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.30).
Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_2 станом на дату смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 14088,53 грн (позовні вимоги заявлені в розмірі 13790,75 грн) (а.с.8-18).
ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 (а.с.64).
05.11.2021 позивачем була направлена претензія кредитора до Першої Хмельницької державної нотаріальної контори в порядку ст. 1281 ЦК України (а.с.66, 90).
Позивач отримав відповідь Першої Хмельницької державної нотаріальної контори від 17.11.2021, в якій зазначено, що претензія Банку долучена до спадкової справи №296/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.67, 91)
02 грудня 2021 року Банк надіслав лист-претензію відповідачці, в якій повідомив про наявну заборгованість за кредитним договором (а.с.68).
Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №65239049 від 17.06.2021, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрита спадкова справа № 67844246, номер у нотаріуса 296-2021 (а.с.88).
Зазначена спадкова справа заведена по претензії кредитора АТ «Державний ощадний банк України», що підтверджується відповіддю Першої Хмельницької державної нотаріальної контори від 22.06.2021 (а.с.89).
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України заявила вимоги про відмову від прийняття спадщини і відповідачка таких доказів до суду не надала.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повідомляв ОСОБА_1 про судове засідання, що призначене на 17.11.2022, однак лист із судовою повісткою повернувся до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Разом з тим, апеляційним судом листом з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення було надіслано ОСОБА_1 копію апеляційної скарги Банку, судову повістку та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, які остання отримала 29.12.2022, що підтверджується матеріалами справи. Проте, відповідачка не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (тут і надалі в редакції на дату смерті позичальника), громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Так, статею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вказаного Закону передбачено, що реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Згідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Аналіз положень статті 29 ЦК України та статей 3, 6, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свідчить, що постійним місцем проживання особи є зареєстроване з дотриманням установленого порядку реєстрації на території адміністративно-територіальної одиниці приміщення, зокрема квартира, у якій ця особа проживає понад 6 місяців протягом року.
Згідно з п.п.3.21, 3.22 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Таким чином, саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті спадкодавця свідчить про «автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 11 березня 2020 року у справі №360/2312/16, в який зазначив, що саме реєстрація спадкоємця за місцем проживання спадкодавця на час смерті останнього свідчить про «автоматичне прийняття спадкоємцем спадщини». Таким чином, спадкоємцю достатньо звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і надати паспорт із реєстрацією за місцем проживання спадкодавця, і нотаріус буде вважати цього спадкоємця таким, що прийняв спадщину.
Встановлено, що позичальник ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та його дружина відповідачка ОСОБА_1 були зареєстровані на день смерті спадкодавця за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів останніх та відомостями Відділу реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради від 26.05.2022 (а.с.59-63, 79).
Така ж сама адреса: АДРЕСА_1 зазначена і у Анкеті-заяві позичальника від 28.10.2010, виписці за договором від 08.02.2022, довідці АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування картки оформленої на ОСОБА_2 , довідці Банку про отримання кредитних карток ОСОБА_2 (а.с.20-28, 29, 30, 58).
Також, відповідно до копії спадкової справи №296-2021 від 17.06.2021, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.82-91) станом на 17.06.2022 у цій садковій справі відсутня заява ОСОБА_1 про відмову від спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 62 цього Кодексу.
Відмовляючи у позові АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції не звернув уваги не те, що з урахуванням предмету спору у зазначеній справі до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин саме щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення саме розміру та вартості успадкованого ним майна.
Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити саме спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Тому, висновок суду першої інстанції про відмову у позові з підстав недоведеності, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого позичальника є помилковим, адже судом не надано оцінки тому, що адреса місця реєстрації позичальника та відповідачки є одна і таж та не враховано положення ч. 3 ст.1268 ЦК України, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальника ОСОБА_2 .
Разом з тим, судова колегія вважає висновок міськрайонного суду про відмову у позові з підстав недоведеності позивачем наявності спадкового майна позичальника ОСОБА_2 та його вартості таким, що суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суд першої інстанції поклав обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача.
Встановлено, що відповідачкою в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не доведено наявність чи відсутність спадкового майна та його вартість.
А, як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів від 13.02.2023, що витребувана апеляційним судом з метою повного і всебічного розгляду справи за ухилення відповідачки від виконання обов'язку доведення цих обставин справи, за позичальником ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно (а.с 124).
Щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом колегія суддів зазначає наступне.
Встановлено, що факт укладення між ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») і ОСОБА_2 кредитного договору 28.10.2010 підтверджується письмовою Анкетою - заявою позичальника про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаною уповноваженою Банком особою та ОСОБА_2 , відповідно до якої останній погодився, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг.
Також, ОСОБА_2 засвідчив, що він ознайомився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, що були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді і взяв на себе зобов'язання виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку (а.с.30).
Як слідує із довідки АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 за кредитним договором №б/н було надано кредитні картки: № НОМЕР_2 терміном дії до 07/14, № НОМЕР_3 терміном дії до 04/18, № НОМЕР_4 терміном дії до 12/21, № НОМЕР_5 терміном дії до 04/23 (а.с.58).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 , останньому 29.10.2010 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 500 грн, який 29.10.2010 зменшився до 0,00 грн, 24.10.2011 зменшився до 0,00 грн, 13.12.2011 збільшився до 1000 грн, 23.03.2013 збільшився до 2000 грн, 04.02.2014 збільшився до 5700 грн, 29.08.2017 збільшився до 7000 грн, 18.12.2017 збільшився до 9000 грн, 24.06.2019 збільшився до 10000 грн, 07.11.2019 збільшився до 12000 грн, 07.02.2020 збільшився до 14000 грн, 18.01.2021 зменшився до 0,00 грн (а.с.29).
З виписки за договором №б/н за період з 29.10.2010-08.02.2022 вбачається, що ОСОБА_2 отримував кредитні кошти та користувався ними, періодично погашаючи заборгованість (а.с. 20-28).
За розрахунками Банку, доданим до позову, станом на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 останній мав кредитну заборгованість в розмірі 14088,53 грн, із них: 14088,53 грн - заборгованість за тілом кредиту (а.с.15-18).
Як вбачається із виписки за договором №б/н від 29.10.2010-08.02.2022 Банк, зарахувавши 15.01.2021 суму вкладу з «Скарбнички» в розмірі 915,86 грн, просив стягнути з спадкоємця ОСОБА_2 13790,75 грн заборгованості з підстав своєчасного ненадання позичальником в процесі користування кредитним рахунком коштів Банку для погашення заборгованості за договором.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, що до яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Як передбачено ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздріб на торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Положеннями ч. 1 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Із норм ст. 547 ЦК України слідує, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Як передбачено ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судова колегія вважає, що позивачем не доведено наявність заборгованості по договору №б/н від 28.10.2010, що укладений між Банком та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Адже із розрахунків заборгованості за договором №б/н від 28.10.2010 станом на 31.08.2015, на 30.06.2019, на 31.01.2021, на 06.02.2022 (а.с. 8 - 19), що надані Банком, вбачається, що з 29.10.2010 по 31.08.2015 проценти за користування кредитними коштами нараховані Банком за процентною ставкою 30% річних, 34,8% річних і 43,2% річних; за період з 01.09.2015 по 30.06.2019 проценти нараховані за процентною ставкою 3,6% на місяць, за період з 01.07.2019 по 31.01.2021 проценти нараховані за процентною ставкою 3,5% на місяць, що не відповідає умовам кредитного договору від 28.10.2010, за яким сторонами не обумовлено будь -який розмір щомісячної процентної ставки за кредитом (а.с. 30).
Враховуючи вищезазначені розрахунки та виписку за договором №б/н від 28.10.2010 (а.с. 8 - 28) апеляційний суд вважає, що списання Банком коштів на погашення процентів на суму 15052,08 грн та 100 грн штрафу за рахунок кредиту фактично призвело до збільшення заборгованості за договором на цю суму. А надані Банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», витяг з Умові та правил надання банківських послуг і наказ №906 СП-2010-256 від 06.93.2010 не підтверджують факт узгодження між сторонами договору №б/н від 28.10.2010 щомісячний розмір процентної ставки за користування банківськими коштами та порядок нарахування і розмір неустойки (штрафу) за невиконання умов договору.
Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти були повернуті АТ КБ «Приватбанк», тому наявність заборгованості по договору №б/н від 28.10.2010 позичальника ОСОБА_2 в розмірі 13790,75 грн. є не доведеною, а отже пред'явлені позовні вимоги до спадкоємця позичальника не підлягають до задоволення.
З огляду на викладене вище, доводи апеляційної скарги щодо необхідності задоволення позову в повному обсязі слід відхилити.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилився щодо мотивів відмови у позові, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає до зміни з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Підстав для вирішення питання про розподіл судових витрат немає, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у позові
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 лютого 2023 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай